Крім, може, качок, які останні років п’ять не відлітають із Русанівського каналу, а плавають невеликими змерзлими компаніями від одного мосту, де їх годують хлібом, до наступного, де раніше, за місцевою легендою, хімчистки виливали брудну теплу воду.
Читайте також: Закохувати в Київ
Нові заклади й магазини з’являються на Дніпровській набережній, щоб бадьоро відкритися, відпустивши в небо сотні кульок, пообіцяти всім початкові оптимістичні знижки. І тихо засохнути, наче букети, які забуваєш викинути. Кілька місяців вони стоять сонні, як мухи, що їх ловлять березняківські павуки. А потім на дверях з’являється чергове попередження про ремонт. У небуття пішли «Росічи», River Pub, Samogon Bar, Kipish, де ми якось випадково натрапили на господаря й він довго жалівся, що доводиться давати зарплату прибиральниці й офіціантам.
Замість Samogon Bar, де засновники зробили сходи у вигляді величезних книжок (і кожен охочий може потоптати півшкільної програми, а ще Марію Матіос і Люко Дашвар), тепер танцювальний ресторан «Ла-ла-ленд», якому ми оптимістично дали півроку життя.
Також не витримав величезний «Там-Там» і маленька «Фора» на набережній. І тільки «Сільпо» з неймовірним, навіть як для Києва, вибором сирів існує й продає центнерами лохину взимку, рамбутани влітку та Indian Pale Ale цілий рік. Березняківці гурмани, тому навіть місцеві бездомні коти зазвичай відмовляються від дешевого корму.
Котів у нас, до речі, безліч, і часом здається, ніби саме вони керують Березняками: їх люблять, годують, а інколи й забирають до себе назавжди. Навесні ці божественні тварини першими вилізають на дерева погрітися під сонцем, тож фраза «дивись, на деревах котики» для нас має зовсім інше значення, ніж для мешканців печерських Липок. Крім того, на районі помічені тхір, ручна білка, поні, кілька кролів, домашній їжак та безліч пташок. Іноді мені здається, ніби поблизу раніше існував контактний зоопарк, але тварини повтікали й знайшли собі біля озера Тельбін новий дім.
Читайте також: Київ. Шлях до свого міста
Коли говорити про сферу обслуговування, тут панують недорогі молодіжні паби, а ще кафе на кшталт «Люкс» на вулиці Івана Миколайчука (до 2016-го — Серафімовича). У «Люксі» на першому поверсі вже десяток років стоїть блакитний фонтан, а на вікнах висять важкі запилені гардини. Місцеві адміністратори відміряють їжу лише в кілограмах, а у двох сусідніх залах водночас можуть святкувати ювілей і згадувати померлого родича (обидві зали в рожевих тонах і в обох є караоке — про всяк випадок). Такі місця існують задля ностальгії і щоб відтіняти сусідню хіпстерську Русанівку. Ми лишаємося, за гарним висловом, на перетині традицій та новаторства. За традиції в нас відповідає електричка і збір макулатури на Тичини біля магазину «АТБ», а за новаторство — спортивні майданчики біля озера й оновлений парк «Вербовий гай».
Маємо і свою історію релігійних рухів та єресей. Кілька років тому щовихідних Березняки перетворювалися на київську мекку: всі вулиці були запарковані дорогими машинами: мерседесами, каєнами й навіть червоними ферарі, на яких у типових голлівудських комедіях їздять найкрутіші в школі хлопці. Машини об’єднували наклейки релігійного характеру: «Христос зі мною», «Під охороною Ісуса», «Ісус — мій головний водій» — та іншими написами, які привласнювали начебто спільного бога й наділяли його різними сумнівними посадами. Причиною різкого зростання популярності нашого мікрорайону було «Посольство Боже», розміщене в будівлі Легкоатлетичного манежу на проспекті Павла Тичини. Фігури спортсменів на фасаді дуже дивно поєднувалися з бадьорими співами за стіною, які водночас нагадували релігійні гімни та останні хіти Віктора Павліка. Згодом, на щастя, «Посольство» змусили з манежу виїхати, і нещодавно будівлю відкрили знову — тепер уже заради спорту. Каєни також зникли, як і наклейки про водія-Ісуса. І тільки самотні свідки Єгови час від часу дзвонять у домофони, нагадуючи, що раніше наш мікрорайон був центром новітнього проповідництва.
От чого на Березняках багато, то це води й водойм. Дніпро, з берега котрого розгортається неймовірний краєвид на Лавру та околиці, озеро Тельбін, навколо якого бігають і де навіть можна (хоча й не дуже рекомендовано офіційно) купатися влітку, численні артезіанські свердловини, фонтани на Русанівському каналі — води в нас так багато, що, коли вона стане «новою нафтою», ми точно зможемо викласти всі Березняки малахітом та яшмою. Або нарешті добудувати з’їзд із Дарницького мосту. Біля води завжди збираються люди — розмовляти, годувати качок, а на вихідні — дивитися на світло-музичні фонтани на межі з Русанівкою. Вода нас об’єднує та великою мірою визначає нашу ідентичність, тому в центрі я часто відчуваю, що мені чогось бракує. Потім згадую: краєвиду з водоймами.
Кожен новий мешканець мікрорайону, ніби юнак, що йде битися з драконом, щиро вірить, що дістане голову дракона, руку принцеси та власний березняківський куточок. Однак потім багато хто повертається з жорстокого лівого берега назад у затишний центр, куди легко викликати таксі й доставку піци. Адже насправді Березняки — Вінтерфел цього міста: нас суворо замітає взимку, техніка з’являється не так швидко, як у центрі. Кілька разів на рік маршрутки раптом стають у найдовший у місті затор, і тоді ми виявляємося «річчю в собі» — ані заїхати, ані виїхати. У нас немає гучних нічних клубів («Город» не враховується, якщо він досі працює) і магазинів Dior та Chanel, як на Льва Толстого. Однак, кажуть, Березняки бачили, як Віктор Цой у готелі «Турист» пив червоне вино у квітні 1986-го (бо ж тоді вірили, що червоне вино у великій кількості рятує від радіації), як Маргарита Криницина гуляла коло Тельбіну, а Брондуков купував на базарі капусту. У нас поруч є музична й художня школи (і всі діти мікрорайону поділилися на тих, кого змушують малювати, і тих, хто грає на музичних інструментах), своя хороша гімназія, власна газета й чудова група у Facebook, де завжди знайдеш підтримку, пораду та кілька п’ятничних демотиваторів. Нам є чим похвалитися, але ми не виставляємо це напоказ. Ми завжди пам’ятаємо, що зима близька, але готові й до весни. Ми не центр, але ніколи й не бажали ним бути. Та й навіщо, якщо тут є Дніпро, Тельбін і ручна білка?
.jpg)