Найвідомішої споруди польської столиці — височенного збудованого за радянської доби Палацу культури і науки — не видно. Далі з’являються ведучі й починають улесливо вихваляти ПіС, а її критиків таврувати «зрадливими криптокомуністами».
Це поєднання прихованого та відвертого націоналістичного ревізіонізму відображає два з половиною роки правління ПіС. Партія провела чистки в органах державної влади, заборонила звинувачувати «польську націю» в причетності до Голокосту та поширює теорії змови про авіакатастрофу 2010 року під Смоленськом у Росії, у якій загинули тодішній президент Лех Качинський і 95 інших членів польської урядової делегації. Вона вперто не помічає шовінізму серед своїх прибічників, але переслідує мирних протестувальників на поминальних заходах у пам’ять про жертв смоленської катастрофи, які проводить голова ПіС брат-близнюк Леха Ярослав.
Особливо непокоїть те, що ПіС вихолостила Конституційний трибунал і надала депутатам Сейму та міністрам більше повноважень, пов’язаних із призначенням суддів, що поставило під загрозу незалежність останніх. Вона посіяла зерна розбрату в самій Польщі й між країною та її союзниками в Європейському Союзі, а також Ізраїлем і США. Перетворила Польщу зі зразка посткомуністичної трансформації на проблемну дитину ЄС. У березні ірландський суд відмовився видати підсудного поляка на батьківщину, побоюючись, що там йому не забезпечать справедливого процесу.
Але це ще не все. Качинський, у якого немає інших посад, окрім крісла в Сеймі, але який виступає фактичним лідером Польщі, нещодавно заявив правому тижневику, що є такі «елементи наших реалій, які потрібно не просто модернізувати, а зрівняти із землею». Його партії, вважає він, потрібно щонайменше три терміни при владі.
Від такої перспективи лібералам хочеться напитися. Для ЄС це теж цілий клопіт. У грудні Європейська комісія розпочала процедуру проти Польщі за ст. 7 Договору про ЄС, яка може закінчитися тимчасовим позбавленням Польщі права голосу. У березні, коли комісія не прийняла аргументи Польщі на виправдання реформ, уряд запропонував пом’якшити їх, наприклад, обмеживши право міністра юстиції міняти голів районних судів. Але навіть якщо ПіС піде ще на поступки, завдана Польщі шкода вже нікуди не подінеться.
Націоналістичний інтернаціонал
На перший погляд, шлях, яким партія йшла до влади, знайомий. Від Віктора Орбана в Угорщині до Дональда Трампа в Америці популісти конвертували економічні негаразди й страх перед іммігрантами в успіх на виборах. Проте Польща за багатьма важливими аспектами не вписується в такий сценарій. Імміграція тут мізерно мала, хвиля сирійських мігрантів 2015-го, яка спочатку прокотилася Угорщиною, до Польщі так і не дійшла. А успіхи польської економіки можна назвати надзвичайними.
Економіка зростає 26 років поспіль. З 1990-го ВВП на особу майже потроївся (див. «Високо-високо в небо»). З 2000-го динаміка виробництва позитивна, нерівність різко зменшилася. Польща була єдиною країною ЄС, яка пережила кризу 2008–2009 років без рецесії.
Для ілюстрації проїдьтеся на північ від Варшави, до Мазовша. Цей край прекрасний, як концерт Шопена: хвилясте покривало ланів і березових гаїв. Але в 1990-х містечка тут були неромантично занедбані. Сьогодні тут і там розкидані чепурні ферми. Трактори переважно все ще Ursus польського виробництва, але зараз вони вже обладнані кондиціонерами й стереосистемами. У крамницях довкола брукованої ринкової площі містечка Пултуськ (20 тис. населення) і далі, у селі Голимін, продаються предмети розкоші, які два десятки років тому не можна було навіть уявити: кросівки Nike по $100 і вина по $20 за пляшку.
Таке накопичення багатства вже йшло повним ходом і до 2015-го. Але тоді і на президентських, і на парламентських виборах перемогла ПіС. У Пултуську на парламентських виборах вона набрала 46% голосів — на 9% більше, ніж у середньому по країні. У Голиміні — 58%.
Певну роль тут відіграла втома від правоцентристської Громадянської платформи (ГП). Після восьми років при владі ГП стала надто самозаспокоєною. У 2014-му її харизматичний лідер Дональд Туск пішов у відставку з посади прем’єр-міністра й став головою Європейської ради, залишивши свою партію без керманича. Кількох політиків із ГП впіймали за обговоренням державних справ упереміш із лайкою. Ці записи не містили якогось особливого компромату, але неприємний осад лишився.
Так чи інакше, а багатьом виборцям уже добряче набридли лицемірні еліти, які вимагали від них ще більше працювати, щоб рухатися вперед. Ця подвійна втома (від ГП і посткомуністичної проповіді самовдосконалення) зіграла на руку Качинському. Він і його брат були поміж лідерів «Солідарності», що домоглася безкровного переходу Польщі до демократії. Але особливо Ярослав був переконаний, що колишні комуністи надто легко зіскочили з гачка.
У 2001 році коаліція «Солідарності» розкололася на ГП, яка уособлювала консенсус після 1989-го, й антиелітистську ПіС. Остання подобалася тим, хто, як і брати Качинські, вважав, що заслуговує на більше. Їм здавалося, що хоча вони й досягли процвітання, але наближені до ключових посад особи з потрібними зв’язками влаштувалися краще. У 2005-му ПіС здобула чверть голосів — достатньо для відносної більшості в парламенті. Але її некерована коаліція з двома іншими протестними партіями розвалилася через два роки.
До 2015-го серед поляків зростало відчуття того, що їх незаслужено обходять. Не тому, що їм стало гірше жити, а через завищені сподівання, які не відповідали дійсності. Багато з них уже побувало в Західній Європі, куди близько 2 млн поляків вирушило на пошуки роботи після вступу Польщі до ЄС у 2004-му. Опитування мешканців містечок на зразок Пултуська, проведене соціологом Варшавського університету Мацеєм Ґдулею, засвідчило, що електорат ПіС не почувається обділеним увагою й не обурюється рівнем свого життя. Але люди хочуть більшого й уже зараз.
ПіС пообіцяла їм менше зверхності й більше захисту. В особі Анджея Дуди вона отримала молодого та симпатичного претендента на президентське крісло, який перемудрував Броніслава Коморовського — респектабельного, але нецікавого президента від ГП. Беата Шидло, кандидатура Качинського на посаду прем’єр-міністра, була компроміснішою фігурою, ніж сам голова партії, який залишався на задньому плані. За допомогою картинок про мігрантів, які заполонили Західну Європу, ПіС грала на страху перед мусульманською навалою. Лівоцентристи розкололися на два табори. Жоден із них не набрав достатньо голосів, щоб пройти до парламенту. ПіС виграла вибори, набравши безпрецедентну абсолютну більшість голосів.
Здобувши контроль над парламентом і маючи симпатичного президента, прем’єр-міністри від ПіС — спочатку Беата Шидло, а з грудня Матеуш Моравецький — взялися виконувати передвиборчі обіцянки. Вони необачно зупинили розпочату ГП пенсійну реформу, знизивши пенсійний вік, запровадили щомісячні виплати на кожного новонародженого, починаючи з другого, у розмірі 500 злотих ($148), реформували судову систему (нібито щоб підвищити її дієвість) і почали переслідувати за ухиляння від сплати ПДВ, піднявши його до 23%. Така жвава діяльність ПіС виставила їхніх критиків нікчемними привілейованими зрадофілами. Тим часом економіка й далі зростає на рівні 4%, зарплати підвищуються, а інфляція стримується.
ПіС спирається на сильний консервативний прошарок польського суспільства. У 1990-х навіть ліві уряди не виступали за соціальний лібералізм. Польський закон про аборти є одним із найсуворіших у Європі. Глобальний рух #MeToo проти сексуальних домагань у Польщі був менш популярним, ніж #NotMe, за винятком кількох феміністичних груп. Гордість за безсумнівні чесноти Польщі, а вона не співпрацювала з нацистами та однією з перших країн радянського блоку повалила комуністичну владу, інколи обертається ксенофобією. На останньому марші, приуроченому до Дня незалежності, дехто відкрито ніс фашистські плакати.
До 2015 року проєвропейські еліти тримали такі настрої за бар’єром. ПіС знищила його. «Жоден чиновник із Брюсселя не повчатиме нас, що таке демократія», — підсумувала особа, близька до Моравецького.
Що ж таке демократія, на думку ПіС? По-перше, це влада більшості. Будь-яке обмеження означає «правову утопію» — термін Качинського на позначення того, що його ліберальні критики називають системою стримувань і противаг. З опозицією розмови короткі. Закони протягуються у формі законопроектів від окремих депутатів (у такому разі вони, на відміну від законопроектів від уряду, не вимагають обов’язкового громадського обговорення). У 2016 році 40% законопроектів ПіС було подано в такий спосіб (за два попередні скликання парламенту їх було 15% і 13%).
Не маючи супербільшості для внесення змін до Конституції, ПіС зробила все, що можна: підім’яла під себе Конституційний трибунал, замінивши п’ятьох суддів, призначених попереднім скликанням парламенту (включно з двома, яких ГП призначила позачергово, коли рейтинги її популярності впали до рівня, за якого поразки на виборах було не уникнути). І взагалі кричущий факт: уряд проігнорував кілька рішень трибуналу, винесених не на його користь.
Друга риса демократії а-ля ПіС — свобода дії для влади. Міністр юстиції виступає і в ролі генерального прокурора, вирішуючи, за які порушення переслідувати (як-от учасників акцій контрпротесту під час поминання жертв Смоленська), а на які не звертати уваги (як-от на демонстрантів із забороненими фашистськими прапорами). Було запропоновано проект закону з розпуску всього дипломатичного корпусу, аби міністр закордонних справ сам повторно набрав туди тих, кого захоче.
За такого стану справ кадри вирішують усе. За результатами аналізу, проведеного Форумом громадянського розвитку (неурядова організація), завдяки 37 законам ПіС вдалося звільнити понад 11,3 тис. державних службовців. Партія сама вирішує, хто з колишніх комуністів розкаявся і став патріотом (а в лавах ПіС повно таких персонажів), а хто є невиправним ворогом держави. Чимало останніх включно з представниками вищого військового командування було усунуто з посад.
І нехай це бачиться як зневага до Конституції, ручний трибунал ПіС це не хвилює. Торік Конституційний трибунал розглянув 88 справ (половину кількості, яку було розглянуто у 2015-му) і майже завжди ставав на бік уряду. Коли речник громадянських прав Адам Боднар виступив проти реформування ПіС трибуналу, зокрема проти непрозорого призначення трьох суддів, його скаргу відхилила колегія, до якої увійшли двоє зі згаданих суддів.
Чи має ПіС, яка набрала 38% голосів на виборах 2015-го, мандат на скасування суспільного договору, що склався після 1989-го? Моравецький пом’якшує слова Качинського про революцію. Але, додає він, «кожен договір можна змінювати». Польські інституції потребують оновлення, вважає він. Судам необхідно в середньому 685 днів на те, щоб надати угоді чинності. За оперативністю це четверте місце в Європі з кінця. За його словами, усі запроваджувані реформи не унікальні для Польщі.
Читайте також: Політичний католицизм
Вовк в італійській шкурі
Це хитрий рекламний хід. Жоден крок сам по собі революційним не бачиться. У Литві судді Верховного суду призначаються та знімаються парламентом за поданням президента. У Данії та Швеції міністри призначають членів Верховного суду. Хоч би яким відвертим був популістський перекіс державних ЗМІ, ПіС заявляє, що лише поправляє його історично ліберальний ухил.
Колишнього банкіра та мільйонера Моравецького призначено прем’єр-міністром у грудні за наказом Качинського, якого розчарувала Беата Шидло. Він більш світський і розумніший за свою попередницю, а ще вільно володіє англійською. Там, де Шидло обходила Брюссель десятою дорогою, він охоче йде на контакт. Але, коли доходить до визволення держави від (переважно уявних) пережитків комунізму, діє, схоже, за щирим переконанням. У 1980-х роках його батько заснував радикальне крило «Солідарності». Моравецького, тоді ще підлітка, викрали спецслужби, били, наказали викопати собі могилу, але він не сказав, де батько. На відміну від багатьох однопартійців, його зневага до колишнього режиму здається щирою. Але таке завзяття може призвести до того, що він штовхатиме Польщу ближче до «неліберальної демократії», яку Орбан створив в Угорщині та якої відкрито прагне Качинський.
Але Польща не зовсім схожа на Угорщину. Її громадянське суспільство активніше, економіка різнобічніша, у ній немає медіа-олігархів, зазначає Ян-Вернер Мюллер, дослідник популізму та політолог із Принстонського університету. Глядацька аудиторія новин на TVP зменшується, тоді як незалежним газетам різке зростання популярності ПіС пішло на користь. Якщо інші популісти запобігають перед Владіміром Путіним, то Качинський ненавидить Росію, яку звинувачує (без достатніх доказів) в авіакатастрофі під Смоленськом.
Не можна сказати, що ПіС нечутлива до критики. Пропозиції контролювати незалежні ЗМІ поклали під сукно. Те саме спіткало спроби законодавчо заборонити аборти, після того як тисячі жінок вийшли на вулиці. Суди переважно закривають справи демонстрантів проти ПіС. Рішення пані Шидло видати собі й своєму уряду 2,1 млн злотих перед відставкою може коштувати партії підтримки на місцевих виборах восени. Бонусґейт — можливе пояснення втрати ПіС популярності останнім часом.
Партія також не така монолітна, якою їй хотілося б здаватися. У березні Дуда пішов проти лінії ПіС і ветував законопроект про можливість позбавляти звань військовослужбовців комуністичної епохи. Фракція, незадоволена злетом Моравецького, намагається підрізати йому крила. Ні він, ні Качинський не мають впливу на вільнодумця Збіґнєва Зьобра — міністра юстиції, який очолює власне угруповання в Сеймі.
А ще ж є Європейський Союз. Крім процедури за ст. 7 наростає хор голосів країн-членів, які хочуть у майбутньому пов’язати допомогу з боку ЄС із верховенством права. Зіткнувшись із вибором між революцією та грошима ЄС, які пливуть переважно лише до біднішого сільського електорату ПіС, партія, можливо, ще добре подумає.
Читайте також: Україна-Польща. Відносини зі знаком питання
Але, навіть якби й вдалося зупинити руйнівну діяльність ПіС, усе одно вона залишить глибокі шрами. Суспільство розділилося на ворожі табори. Лідер ГП здається спантеличеним, коли його запитують, чи має він друзів у ПіС. Аналогічно реагують помічники Моравецького на запитання про приятелів у ГП.
Чистки у війську та розвідувальних службах призвели до напружених стосунків із союзниками. Дипломатичні наслідки ухваленого закону про Голокост, який Сполучені Штати та Ізраїль вважають спробою відбілити роль частини поляків, були катастрофічними. За словами одного вашингтонського інсайдера, Польща ризикує перетворитися на другу Туреччину — проблемного союзника, потрібного лише з огляду на його стратегічне розташування.
Хоча економіка й здорова, на неї краще дивитися під глобальним кутом. Співпраця із Західною Європою сповільнилася. Дефіцит робочої сили й щедрі соціальні виплати збільшили споживання (з 2016 року держава видала 42,6 млрд злотих лише допомоги на дітей), але не приватні інвестиції. Ґжеґож Бачевський із конфедерації підприємців Lewiatan провину за це покладає, зокрема, на брак чіткого регулювання. Закони, які впливають на цілі сектори, поспіхом протягуються через Сейм. Закон про заборону торгівлі в неділю було ухвалено в січні, у березні він набрав чинності. Своїми розмовами про національних чемпіонів і «національний капітал» Моравецький ризикує відлякати іноземців.
Державний капіталізм того штибу, якому начебто віддає перевагу прем’єр-міністр, може негативно позначитися на продуктивності. А вона має підвищуватися, щоб забезпечити зростання, адже чисельність населення падатиме й далі (у 2015-му вже було менш як 38 млн). Мало хто сподівається, що грошова допомога на дітей зупинить цю тенденцію. У короткій перспективі вона може вплинути на кількість робочої сили. За деякими оцінками, для 103 тис. матерів ці виплати стали стимулом не працювати. Зайнятість серед молодих жінок сягнула рекордно низького за останні 19 років рівня. Зниження пенсійного віку лише погіршить ситуацію. Це, а також ймовірне зменшення фінансової допомоги від ЄС після 2020-го спонукало рейтингові агенції Fitch і Standard & Poor’s знизити прогнозовані темпи зростання ВВП Польщі до 1,5–2,6% у наступні 10 років.
Найгірше те, що наступ ПіС на державні інститути Польщі підриває довіру до них у громадян. Кампанія ПіС, яка змальовує судову владу корумпованою клікою аж до білбордів із зображенням п’яного судді за кермом, поза сумнівом, допомогла підірвати довіру до правосуддя (за даними Євробарометра, вона знизилася з 41% в 2015-му до 32% нині).
Читайте також: Польща. Влада для одного
У найкращому разі неліберальні реформи ПіС може скасувати партія, яка переможе на наступних виборах. Але прецедент уже був, тож, не виключено, що майбутні уряди повторять цей цикл розширення складу судів і чисток. У найгіршому разі Польща вже стала на шлях авторитаризму, яким ідуть Туреччина та Угорщина. Сьогодні мало хто вважає це ймовірним. Але коли такі зрушення починаються, то відбуваються неочікувано швидко.