Можливість ураження віддалених та укріплених наземних об’єктів із використанням крилатих ракет морського базування є однією з істотних переваг бойових кораблів сучасних ВМС. Протягом війни в Сирії крилаті ракети використовували кораблі кількох флотів, передусім Росії та США. А 14 квітня цього року в межах спільної ракетної атаки союзників по цілях на сирійській території було задіяно також фрегат ВМС Франції, який вперше в реальних умовах використав нові крилаті ракети типу MdCN (Missile de Croisière Naval).
Стрільбу виконав один із новітніх багатоцільових фрегатів ВМС Франції типу FREMM (Frégate multi-mission) D653 Languedoc, який випустив три крилаті ракети MdCN (загалом союзники використали 105 ракет). Французькі ракети стартували з пускових установок вертикального старту типу Silver A70 протягом 16 с з інтервалами між пусками 5 с.
Читайте також: Сирія. Гра з високими ставками
За попередніми даними, всі три французькі ракети успішно здолали ППО Сирії й знищили всі визначені цілі. Таким чином, Франція стала першою європейською країною НАТО, яка реально використала крилаті ракети з бойового надводного корабля. Трохи раніше, під час операції «Буря в пустелі», по реальних цілях крилатими ракетами Tomahawk стріляли англійці, проте ті пуски здійснювалися з борту атомних підводних човнів Королівського флоту.
Під час реальної ракетної стрільби перевірили не лише ракети MdCN, а й систему передстартової підготовки та управління стрільбою. Удар із французького фрегата типу FREMM було ретельно синхронізовано з пусками решти ракет союзників таким чином, щоб атакуючі ракети підходили до трьох різних визначених цілей із різних напрямків і на різній висоті. До того ж ракети мали точно уразити цілі, щоб не завдати шкоди цивільним об’єктам, розміщеним поблизу (що й вдалося), а також не становити загрози для російських військових, які перебувають у Сирії.
Завдання ускладнювалося необхідністю використання як повітряних, так і морських сил трьох країн, різних типів носіїв і власне самих ракет. Зокрема, до комбінованого ракетного з використанням крилатих ракет різних типів удару залучалися американські стратегічні бомбардувальники B-1B, французькі та британські багатоцільові бойові літаки, американські надводні бойові кораблі, що перебували в різних районах Середземного моря й Перської затоки, а також американський атомний підводний човен і французький фрегат, які перебували в східній частині акваторії Середземного моря.
Перебіг атаки
Загалом в ударі взяли участь п’ять кораблів і кільканадцять літаків. 14 квітня задіяні морські та повітряні носії випустили:
— 30 ракет Tomahawk з американського ракетного крейсера USS Monterey з акваторії Перської затоки;
— 23 ракети Tomahawk з американського ракетного есмінця USS Higgins із північної частини Перської затоки;
— 7 ракет Tomahawk з американського ракетного есмінця USS Laboon з акваторії Червоного моря;
— 6 ракет Tomahawk з атомного підводного човна типу Virginia USS John Werner (із підводного положення в акваторії Середземного моря);
— 3 ракети MdCN/NCM із французького фрегата Languedoc, що перебував у східній частині Середземного моря;
— 19 ракет JASSM-ER із бомбардувальників B-1B, що діяли в супроводі американських винищувачів F-15 i F-16;
— 9 ракет SCALP EG із французьких ударних літаків Dasault Rafale i Mirage 2000, що стартували з аеродромів на території Франції;
— 8 ракет Storm Shadow із британських бойових літаків Panavia Tornado GR.4, що діяли в супроводі винищувачів Eurofighter Typhoon і стартували з аеродрому на острові Кіпр.
Старт ракет MdCN із пускової установки фрегата Languedoc у напрямку Сирії. Фото Marine Nationale
Система управління стрільбою ракет MdCN була відповідно перепрограмована й налаштована для спільної операції союзників таким чином, що ракети мали досягти району розташування цілей точно у визначений час. Адже удар було здійснено майже одночасно, о 4:08 за сирійським часом. Виконання цього завдання було додатково ускладнене необхідністю ураження одним кораблем трьох різних цілей, пов’язаних із виробництвом і зберіганням хімічної зброї. За даними французьких джерел, це були:
— дослідницький центр хімічної зброї у місті Базрах;
— склад хімічної зброї на околиці міста Хім Шиншар;
— командний пункт за 7 км від міста Хім Шиншар.
Загалом союзники використали під час комбінованого ракетного удару одночасно 105 крилатих ракет п’яти різних типів, що повинні були летіти з різними швидкостями, різними траєкторіями, на різній висоті та з різних напрямків. При цьому вони мали подолати різні відстані до визначених цілей удару й стартували майже одночасно (наприклад, послідовний старт 30 крилатих ракет лише з одного ракетного крейсера тривав кілька хвилин).
Читайте також: Російські найманці робили спроби атакувати сили США в Сирії – Держдеп
Особливості конструкції КР MdCN/NCM
Крилату ракету MdCN/NCM створив концерн MBDA на базі авіаційної крилатої ракети SCALP EG/Storm Shadow. На її конструкцію та зовнішній вигляд передусім вплинуло рішення про можливість використання для пусків КР як корабельних пускових установок вертикального старту, так і стандартних 533-мм торпедних апаратів підводних човнів (у зануреному стані). З огляду на це корпус ракети перепроектували, його довжину збільшили з наданням характернішої аеродинамічної форми малої помітності з використанням технології stealth, що ускладнює ППО противника її викриття під час польоту (саме ця обставина забезпечила успішне використання ракет, незважаючи на спроби сирійської ППО перехопити їх на підході).
Загальний вигляд французької крилатої ракети NCM. Фото MBDA
Також було дещо змінено спосіб розкладання крил після старту. Перед стартом вони зберігаються в складеному вигляді всередині ракети. Додатково, на відміну від авіаційної версії, корабельна версія КР не має штатного збірника повітря, натомість оснащена висувною конструкцією, яка починає працювати лише після старту й подальшого від’єднання стартового двигуна.
У версії для надводних бойових кораблів (саме її використали в Сирії) ракета зберігається всередині легкого алюмінієвого транспортно-пускового контейнера (ТПК). Конструкція останнього дає змогу здійснювати всі необхідні регламентні роботи та передстартову підготовку ракети без необхідності її вилучення з контейнера.
MdCN дає змогу атакувати наземні цілі на відстанях понад 1000 км. Стартова маса КР — 1400 кг, довжина — 6,4 м (7 м разом зі стартовим двигуном), діаметр — 0,5 м, маса бойової частини — понад 250 кг. Ракета має інерційну систему наведення із самонаведенням на кінцевій ділянці траєкторії польоту.
Серійна крилата ракета NCM під час монтажу всередині ТПК. Фото MBDA/Daniel Lutanie
Першими надводними кораблями ВМС Франції, які отримали на озброєння крилаті ракети нового типу MdCN, були фрегати типу FREMM (2015), а першими підводними човнами мають бути нові ударні атомоходи типу Barracudа.
Експортні перспективи
Успішний бойовий дебют нової французької крилатої ракети має неабияке значення для Парижа з погляду розширення експортних перспектив, адже відомо, що потенційні покупці зазвичай обирають перевірені на практиці системи.
Єдиною країною, якій до цього часу було запропоновано купити MdCN (в експортній версії інколи використовується також назва NCM — Naval Cruise Missile), поки що залишається Польща, яка може отримати КР разом із підводними човнами типу Scorpène (у межах програми Orka). У разі досягнення відповідної домовленості про придбання підводних човнів і ракет NCM польська сторона може отримати також автономну систему передстартової підготовки та програмування ракет.
Читайте також: Актуальні виклики ПРО
Крилаті ракети на підводних човнах разом із придбаними раніше КР повітряного базування JASSM/JASSM-ER (для літаків F-16) та перспективними ракетними системами великої дальності (програма Homar) у Варшаві розглядають як основу польської системи стримування агресора. При цьому на відміну від літаків підводні човни мають перевагу: можливість прихованого підходу до місця пуску ракет у будь-якому пункті морської акваторії. Завдяки цьому факт підготовки удару можна приховувати до останньої миті.
Якщо говорити про цей удар загалом, то його можна розглядати як приклад використання сучасної високотехнологічної високоточної зброї, здатної уражати цілі на великих відстанях. Він є типовим елементом дистанційних війн майбутнього, про які експерти говорили ще недавно. Сьогодні це вже реальність. Протидіяти такій зброї наявними видами озброєння дуже складно, а у випадку таких країн, як Сирія, просто неможливо, що в принципі й довели наслідки удару 14 квітня.