Майже вся історія створення зброї — це постійне змагання між наступальними зразками та захистом від них. Перегони з великим відривом на користь атаки: вона з’являється раніше, і минає достатньо багато часу, перш ніж з’являться засоби для її відбиття. Списи й стріли винайшли раніше, ніж щит, кулі — раніше, ніж бронежилет. А спроби створити систему протиповітряної оборони з’явилися тільки наприкінці 40-х років минулого століття, приблизно на 30 років пізніше, ніж перше задокументоване повітряне бомбардування під час італійсько-турецької війни в 1911-му. Інший аспект — ефективність таких систем протидії. Часто військові інженери не можуть створити дієвий захист. Або він не відповідає певним критеріям: то заважкий, то завеликий, то надто складний у виробництві чи банально дорогий. Таким чином, у багатьох випадках ідеться про вимушений компроміс, вибір оптимального варіанта замість на 100% надійного.
Такі самі проблеми притаманні системам захисту від ракетного озброєння — протиракетній обороні (ПРО).
Найвідоміша та наймасштабніша з них — американська система — також розвивалася як відповідь спочатку на радянські, а тепер і на російські, іранські та північнокорейські успіхи в ракетобудуванні. Штати змушені постійно вдосконалювати систему, яка з національної вже стала глобальною та покликана захищати не тільки Америку, а і її союзників. Вона складається з багатьох компонентів, серед основних це перехоплювачі дальньої дії наземного базування, морська система захисту від балістичних ракет Aegis, рухома наземна система висотного перехоплення THAAD, перехоплювачі близької дії та різноманітні системи виявлення. І далеко не всі можна назвати бездоганними. THAAD має великі порівняно з аналогами «мертві зони», у яких неможливе виявлення цілей. Крім того, не доведена її здатність упоратися з масованим одночасним ударом. Aegis занадто дорогий і складний навіть для військового бюджету США. Представники американських ВМС скаржаться на те, що зменшення витрат на обслуговування та підготовку персоналу вплинуло на рівень боєготовності системи загалом. До того ж ракети-перехоплювачі мають гірші показники порівняно з наземними аналогами та є радше компромісним варіантом.
Читайте також: Die Welt: проблеми в Бундесвері, флірт Путіна з Ердоганом та шкільні війни
Багато питань і до одного з основних компонентів — ракет Patriot, що були перероблені з комплексу ППО. Попри офіційні заяви, їхня ефективність уже не раз ставилася під сумнів. Це стосується першого бойового застосування під час війни в Перській затоці в 1991 році. Тоді, за офіційними даними, американські перехоплювачі змогли знищити 45 із 47 іракських ракет Scud (експортна версія радянського комплексу Р-17 «Ельбрус»). Пізніший аналіз військових знизив показники до 50%, а точні дані були тільки щодо чверті з усіх пусків. У квітні 1992-го спеціаліст із національної оборони та міжнародних відносин Дослідницької служби Конгресу США Стівен Гілдрет у своєму звіті для підкомітету з питань законодавства та національної безпеки взагалі засумнівався в оцінках військових. Як зазначено у звіті, «позитивне висвітлення в мас-медіа та офіційні заяви сприяли створенню іміджу протиракет Patriot як високоефективного засобу». Тоді вони потребували належної оцінки, адже від цього «залежали життя американських військових і союзників США», що покладалися на захист цих систем. У журналі Inside the Army від листопада 1992 року журналіст Річард Ларднер посилається на закрите розслідування, цього разу для Комітету палати представників з урядової діяльності, яке показало, що немає достатньо даних, аби довести вдалі перехоплення, і поставило під сумнів, чи були вони взагалі. Тоді, за часів «Бурі в пустелі», ішлося про вже застарілу модифікацію протиракети PAC-2, адже в США сьогодні використовують уже третю версію. Однак саме ця друга модифікація зараз розгорнута в Саудівській Аравії та нещодавно знову показала дуже низьку ефективність.
У листопаді та грудні 2017-го хусити запустили ракети з боку Ємену по Ер-Ріяду. За офіційними даними, усі вони успішно перехопилися саудівськими Patriot. Утім, аналіз, проведений директором програми нерозповсюдження при Інституті міжнародних досліджень Міддлбері Джеффрі Льюїсом, зокрема характеру падіння уламків ракет, показав, що, найімовірніше, вони змогли прорвати оборону. Це підтверджують і відео із соціальних мереж, що демонструють уламки єменських ракет просто серед вулиць Ер-Ріяда. А що серед показаних уламків немає найголовнішого — боєголовок, то й поготів. Одна з них була знайдена невдовзі поблизу термінала аеропорту, інша влучила та пошкодила автосалон. Напади хуситів продовжилися, і вже в березні 2018 року зафіксовано ще сім пусків. Якщо вірити відео, доступним в інтернеті, частина саудівських (а точніше, американських) протиракет вибухнула під час запуску, інші збилися з курсу та впали невдовзі. Як і в попередньому випадку, офіційна влада Саудівської Аравії встигла заявити про успішне відбиття ракетного удару.
Читайте також: Гібридне протистояння. Шведський досвід
Не лише Ер-Ріяд розраховує на захист Patriot. Така сама модифікація PAC-2 захищає зараз небо над Сеулом. Хоча в лютому цього року після успіхів північних сусідів Південна Корея заявила про плани придбати нову модифікацію протиракет на додаток до нещодавно розміщених батарей системи THAAD. Мова про контракт на $53 млн. Поставка ракет відбудеться до 2020-го, кількість комплексів не розголошується. Patriot у версії PAC-3 є ключовим елементом протиракетного щита Японії. Утім, ця система призначена для знищення ракет малої дальності на термінальній фазі польоту, тоді як Пхеньян використовує міжконтинентальні балістичні ракети, що літають іншою траєкторією та майже невразливі до перехоплювачів такого типу. Єдине, що залишалося японцям, — спостерігати, як під час недавніх випробувань над їхніми головами пролітали «привіти від Кіма». На цьому тлі дещо дивними є плани Польщі закупити й собі Patriot на $10,5 млн. Така угода між американським і польським урядами була підписана 28 березня цього року. Польща купить покращену третю модифікацію перехоплювачів (PAC-3 MSE), орієнтовно це дві батареї з 12 пусковими установками, а їх розгортання має завершитися до 2023-го. Як зазначається на офіційному сайті виробника Patriot, компанії Raytheon, за проханням Варшави, може бути створена дешевша версія перехоплювача — SkyCeptor, а до її виробництва залучиться польська сторона. Підкреслюється, що ці системи будуть здатні протистояти ракетам малої та середньої дальності, а також крилатим ракетам. Це розглядається як відповідь на ймовірну дислокацію російських ракетних комплексів «Искандер» у Калінінграді, які можуть дістати не лише до Польщі, а й, наприклад, до Німеччини.
Однак така активність союзників не всім подобається. Система ПРО вже давно із суто військового інструмента перетворилася на політичний. Розгортання її або навіть повідомлення про такі плани спричиняють неабияке політичне напруження. Російська влада вже давно розглядає розширення американської системи ПРО виключно як загрозу для себе. Про це не раз наголошувалося з 2007 року, коли Польща вперше заявила про можливість розміщення американських протиракет на своїй території. Згадане вище розгортання ОТРК «Искандер» також є своєрідною відповіддю на систему ПРО в Румунії, отже, ідеться про ланцюгову реакцію.
Також варто згадати інформаційну кампанію, яка розгорнулася в РФ у 2007-му після чуток про можливість розміщення Patriot в Україні. Хоча всі офіційні особи, як американські, так і українські, це спростовували. Але не лише Росія проти. Після доставки протиракет THAAD у Південну Корею торік у березні влада КНР у відповідь розпочала економічні війни. Пекін став тиснути на південнокорейські торговельні й туристичні фірми. Прес-секретар МЗС Китаю Ґен Шуан тоді заявив, що КНР робитиме «чіткі та необхідні кроки для захисту власних безпекових інтересів», а розгортання системи назвав «рухом у неправильному напрямку».
Читайте також: Вижити за будь-яку ціну. Досвід Ізраїлю
Такі політичні ризики стають ще небезпечнішими у світлі новинок воєнної промисловості КНДР, що здатні не тільки завдати удару по найближчих сусідах, а й дістати американську територію (див. «Глобальна загроза»). Не меншу загрозу становить й іранська ракетна програма. Офіційно ядерна програма Тегерана призупинена згідно з угодою часів Обами. Та й сам новий господар Білого дому і його нові радники, як-от Джон Болтон, уже не раз заявляли про можливість виходу з Іранської угоди. Чи допоможе це підвищити безпеку в регіоні? Чи заспокояться після такого американські союзники й противники Тегерана на кшталт Ізраїлю чи Саудівської Аравії? Чи не стане цей вихід США з угоди сигналом для Пхеньяна про те, що не варто довіряти американським обіцянкам? Хочеться сподіватися, що в Дональда Трампа вже є відповіді на ці запитання.
Схоже, що в США водночас і технічні, і політичні проблеми у сфері протиракетної оборони. Якщо перші ще більш-менш вдається подолати вдосконаленням і новітніми розробками, то другий аспект з огляду на специфічну зовнішню політику Дональда Трампа не має простого рішення. В американського президента може знайтися чимало нестандартних ідей — від «Томагавків» до власної новітньої ядерної зброї, щоб очолити перегони атаки й захисту. Утім, скидається на те, що будь-яке його рішення не здатне повернути відчуття безпеки, заради котрого, власне, і була створена система ПРО.