Громадськість на звільнених територіях Донеччини спостерігає не тільки за помітним реваншем певних політичних сил, які, змінивши назви, по суті, залишились антиукраїнськими, а й за активізацією церкви Московського патріархату.
Тут немає нічого дивного: на Донбасі ці сили завжди йшли нога в ногу, бо насамперед мали спільні цілі. Але зараз мешканці Донеччини почали відчувати загрозливі тенденції: церква знову відвойовує право впливу на владу та, що ще цікавіше, на педагогічну спільноту. Як і перед початком «русской весны», наприклад, державні освітні заклади області знову з ентузіазмом відчиняють свої двері прибічникам країни-агресора. Над розробкою методичних посібників, проведенням масштабних зустрічей, заходів для вчителів та школярів працюють громадські об’єднання, що є побратимами московських організацій та підтримуються виключно московським патріархатом. Причому українські чиновники жодних суперечностей не відчувають: одночасно звітують про візит до вчительської спільноти священика з Горлівки та анонсують
підтримку своїх промосковських проектів Міністерством освіти України.
Читайте також: Содом і гангрена
«У Костянтинівському районі діє Молодіжний центр «Стрітення», заснований за кисловодським аналогом у 2011 році. Це вже насторожує, — розповідає вчителька краматорської школи Оксана Проселкова. — Ще раз наголошую, що нікого не звинувачую, а хочу отримати інформацію. Тим більше я викладала християнську етику до початку війни, була тоді прихожанкою МП, але після однієї розмови з настоятелем краматорського храму, який нині очолює єпархію в окупованій Горлівці, після його підозр і звинувачень, розчарувавшись, припинила туди ходити. Суть розмови з ним полягала в тому, що мені було запропоновано після чергової поїздки до Львова у грудні 2014 року (я тоді презентувала наш проект — перші «Зимові читання-2014» у Центрі дослідження літератури для дітей та юнацтва) прийти до нього й сповідуватися, чітко розповівши про те, чого мене ТАМ вчили. Тепер я вважаю, що треба утримуватися від будь-яких відносин із МП. Можу припустити, що є священики Московського патріархату — патріоти України, але те, що вони переважно керовані з центру, переконалася на власному досвіді».
Пані Проселкова наводить приклади того, як Московський патріархат на Донеччині дуже тісно співпрацює з державними закладами, формуючи освітянську політику. Наприклад, наприкінці осені 2017 року в селі Сергіївка відбулися Перші Покровські педагогічні зустрічі на тему зміцнення інституту сім’ї. Захід було організовано за сприяння Донецького обласного інституту післядипломної освіти, а також Горлівської та Слов’янської єпархії, громадської організації «Стрітення», Свято-Сергіївського жіночого монастиря. На семінар запросили вчителів майже з усієї Донецької області, до яких і звернувся митрополит Митрофан, архієрей Горлівської та Слов’янської єпархії. Про виступ останнього, до речі, не попередили заздалегідь. А про участь деяких вчителів у цьому заході не знали у відділах освіти: запрошували їх безпосередньо через директорів. Зі змінами в законі про освіту взагалі контролювати ці процеси зверху буде складніше, тому директори чи батьки на свій розсуд зможуть запрошувати будь-кого для виховання дітей. Це начебто дуже добре, бо всі вже втомилися від нав’язування зверху однієї правильної лінії. Але чи не стануть діти заручниками гегемонії промосковських попів? Бо на це дуже скидається. Виявляється, згадане вище релігійне об’єднання просуває методичні проекти в дошкільній освіті, почало працювати в дитячих садочках області, а у своїх буклетах уже анонсувало отримання грифа Міносвіти у 2018 році. Після хвилі обурення в інтернеті наступні читання, що мали відбутися в Краматорську, перенесли. На вчительку почали тиснути, але її підтримали проукраїнські активісти, які наголошують: навіть «переодягнені» в громадські організації працівники культу не повинні втручатися в роботу державних закладів, особливо якщо ця церква показала себе як одна з рушійних сил воєнного конфлікту й досі не визнала ані його суті, ані своєї ролі в його роздмухуванні. Але протистояти за допомогою спецслужб чи політичної волі навряд чи вийде: у цій дуже тонкій справі мають допомогти вміння аналізувати та колективне відчуття самозбереження. Проте, мабуть, усе ж таки за умови політичної волі…
На Донеччині традиція використання церквами владних кабінетів для зміцнення свого впливу доволі поширена й сприймається як щось природне. І це не тільки публічне залучання можновладців до заходів чи свят, а й виділення кращої землі, будівництво храмів коштом мерів чи депутатів як демонстрація лояльності одне до одного. На засіданнях, що зазвичай під якісь релігійні свята проводили керівники міст чи районів, священики, не ховаючись, вимагали використовувати адмінресурс для примушування до «добровільної» допомоги підприємців, фермерів, бізнесменів. І завжди чули: «Все буде».
Читайте також: Відмовився відспівати дитину. Що відомо про скандал навколо УПЦ МП
«Звичайно, релігійні діячі не гребують можливостями влади, лобіюючи свої інтереси. Це і отримання дозволу на користування землею, і вільний доступ до молодої аудиторії, і використання державних майданчиків для різноманітної агітації — від публічних виступів до розповсюдження друкованої продукції. Коли все це йде поруч із владою, сприймається як правильне, популярне, відоме. А головне — державне. Влада піарить таких, як, наприклад, митрополит Митрофан, підтверджуючи, що цій людині можна довіряти», — вважає Максим Потапчук, керівник організації «Культурно-освітня фундація «Лібері Лібераті», один із громадських діячів, що підтримали обурення краматорської вчительки.
Під час воєнних дій вплив представників найпоширенішої на Донбасі церкви на владу начебто зменшився. Але це, швидше за все, через те, що сама влада деякий час була розгублена й слабка. Тому МП і владні кабінети намагалися виживати окремо: навіть гуманітарна допомога заходила з інших конфесій. Зараз вплив повернувся до звичних масштабів, але дещо переформатувався якісно: тепер різні конфесії дістали можливість використовувати владу для зміцнення своєї позиції. Активно делегують власних представників у всілякі органи громадського впливу вже не тільки представники МП, а й греко-католики, протестанти. А створення православних осередків КП узагалі стає синонімом об’єднання проукраїнської спільноти. Нещодавно кілька міст Донеччини підтримали флешмоб, який оголосили після відмови священика Московського патріархату відспівати дитину: до храму в Слов’янську, де досі служать ті, хто підтримував бойовиків, несли ляльки.
Читайте також: Церковні питання: що призвело до протестів УПЦ МП у Києві
Різні гуманітарні місії часто мають чітку конфесійну належність, тому влада змушена рахуватися з цим. Так, Слов’янськ і Краматорськ, перші окуповані міста, зараз мають доволі потужну й активну протестантську спільноту. Зокрема, суттєво впливаючи на процес відбудови та матеріальної допомоги через фінансування всесвітніх релігійних фондів, вони стають факторами впливу на владу. І чомусь не дивно, що теж повільно заходять у різні державні освітні проекти. Не так для отримання оплати за послуги, як для розширення на законних підставах, наданих владою, кола своїх прихильників. Наприклад, нещодавно Донецьке обласне управління молоді в межах державної міністерської програми «Курси подружнього життя» запросило вести їх протестантів, мотивуючи тим, що світських спеціалістів із цієї тематики просто немає.
Тиск не завжди чиниться так прямо. Найдивнішою спробою УПЦ Московського патріархату вплинути на суспільство взагалі й на владу зокрема стало поширення інформації серед прихожан про шкідливість біометричних паспортів. Під цим гаслом навіть відбувались якісь мітинги та акції. Про це я вперше почула в невеличкому селищі біля лінії фронту: жінка запитувала юристів, як її дитині отримати звичайний паспорт-книжку, а не ID-картку. Бо вони віруючі, а батюшка сказав, що православні чиповані документи отримувати не повинні: лазер, спрямований у мозок під час фотографування, назавжди змінить людину. Почувши, що технічної можливості отримати паперовий паспорт уже немає, вона сказала, що, мовляв, тоді дитина буде взагалі без документів. Здавалося б, чому церква так активно виступає проти суто технічного процесу? На мій погляд, усе просто: із сучасною ID-карткою не пускають до Росії, бо в них немає приладів зчитування навіть на кордоні. А навіщо людині взагалі документ, за яким важко виїхати до Росії? З біометричними паспортами, навпаки, можна поїхати до розвинених країн. Тому вони, звичайно, як і той лазер, дуже шкідливі для мозку православної людини. Але не виключаю, що внаслідок тиску скоро з’являться окремі «православні» паспорти — з ідентифікаційними кодами вийшло ж…