Кажуть, для того щоб любов між людьми тривала завжди, варто створювати щось спільне. Така робота змінює тих, хто її виконує, і допомагає тим, хто лише мріє про зміни. Саме цими справами займається невеличка команда кіностудії «12-й кадр», що раптово з’явилася у світі української документалістики на початку 2014 року в Дніпрі.
Власне, ідея робити своє кіно про країну та її людей виникла в Катерини Стрельченко у 2013-му, коли її ретроспективний проект «Два береги» на місцевому телеканалі перестав приносити задоволення та вичерпав себе. До того ж створювати авторську програму про історію та цікаві місця в Дніпрі було справою нелегкою. Тож Катерина, виснажена своєю універсальністю: і водій, і режисер, і вантажник, і гример, і ведуча, і шукач спонсорів, — просто сказала собі «досить».
Але власні проекти мають властивість завершуватися не завжди за сценарієм режисера. Осінь 2013 року принесла Катерині горе — втрату рідного сина. А Революція гідності, що охопила своїми подіями країну й тисячі її доль, надала нового сенсу життю, яке могло перетворитися просто на існування… Інколи трагедії особистого характеру в долях творчих особистостей перетворюються на несподіваний поштовх угору, ніби вищі сили дають шанс людині абсолютно переглянути свою роль у фільмі під назвою «Я». Так сталося й у житті Катерини Стрельченко.
«Так не можна казати, але саме завдяки Майдану та окупації Криму, розгортанню бойових дій на Сході я змогла відчути, що втрата дитини не здатна мене «поховати» й зупинити в цьому житті, я маю волю рухатися далі, і мені є що сказати людям як режисерові. Ніби настав мій час. Звісно, не вистачало ресурсів, інколи сил, бракувало бюджету, а головне — необхідної команди однодумців, котрі розуміють, чого хочуть і які кроки зробити разом — від задуму до показу певної стрічки», — розповідає Катерина Стрельченко.
Читайте також: ЗСУ зняли документальний фільм про перші дні боїв за Донецький аеропорт
У березні 2014 року її запросили в незвичайний і актуальний соціальний проект етно-трофі-рейд «Єднання» — автопробіг, під час якого вона мала робити невеличкі стендапи. Проте поїхала Катерина в подорож без оператора, що ускладнювало результат її задуму. За дивним збігом обставин сусідом в автівці, якою вона подорожувала, був Дмитро Панков, чоловік із Полтави, що мав чималий досвід зйомок. Звичайна співпраця стала історією кохання: вже у вересні 2015-го Дмитро та Катерина одружилися. І цьому передував не лише романтичний, а й плідний творчий період.
Тизером їхнього тандему став відеопроект про громадське об’єднання в Дніпрі, яке стало основою створення батальйону добровольців «Дніпро-1». Катерина з Дмитром зняли сюжет про діяльність Штабу національного захисту Дніпропетровської області, який містився тоді поряд зі зброярнею, просто в будівлі Держадміністрації. Здається, на цьому волонтерство могло припинитися, адже Катя та Дмитро зняли все повністю своїм коштом. Проте літо 2014 року порушило безліч питань перед студією «12-й кадр». Саме тоді народилася нова ідея — перша документальна стрічка «Все буде Дніпро». Саме цим висловом тоді закінчувалися бойові новини батальйону.
Навесні 2015-го «Все буде Дніпро» вперше показали в кінотеатрі «Правда-Кіно», а потім повезли на Північ, Захід, Схід і в столицю. Фільм розповідав про дніпровський Майдан, про те, як перші тисячі добровольців без повісток чи примусу йшли записуватися у військові формування, що на той момент навіть не мали статусу та зброї, як перші волонтери їздили в Крим і знімали на телефони російських військових і тамтешніх жителів, які хотіли або, навпаки, не хотіли бути частиною України.
Після першої стрічки з’явилися ще кілька, знятих студією на одному диханні з 2015-го до 2016 року: фільми-реквієми «Іловайськ. Лицарі неба» та «Піски. Лицарі неба».
Зйомки стрічки про Іловайськ проходили в майже авральному режимі (3,5 місяця), і будь-яка допомога була важливою. Тоді революційний піаніст Piano Extremist записав на студії композицію, присвячену Тарасові Брусу, і запропонував її як саундтрек до фільму, адже одна з історій була саме про Тараса. Також у кінці стрічки звучить композиція «Війна» полтавського гурту «Трансформер». А для фільму «Піски. Лицарі неба» гурт «Плесо» написав композицію «Зима», що звучить в останніх кадрах, де показана історія дівчини, яка вишиває для свого хлопця, що пішов на війну, весільну сорочку (реальна історія про загиблого бійця Блека, котрого чекала дівчина).
Читайте також: В Україні вийшов офіційний тизер фільму "Кіборги"
Обидва фільми-реквієми поклали початок становленню студії «12-й кадр» у середовищі української документалістики про війну та її героїв. Попри всі перепони з боку Дніпровського осередку спілки кінематографістів, після одного з показів у Києві фільму про Піски Катерину та Дмитра запросили до Національної спілки кінематографістів України. Там завдяки Георгію Давиденку дуже швидко вони стали членами союзу, їхніх «кінодітей» визнали повноцінними фільмами, що документують історію країни.
Як молоді митці вони зіштовхнулися й із деякими проблемами юридичного характеру: їхній фільм показали в Італії волонтери, перетворивши стрічку із двогодинної на 30-хвилинну. «Сама поїздка була з хорошою метою — показати українцям в Італії історію про нашу війну, але в нас навіть не запитали, чи можна її скоротити. Коли ми зустрілися, нам пообіцяли показати повноцінну версію фільму в іншій країні, а вже потім від деяких друзів з Італії ми дізналися, що було лише 30 хвилин…» — розповідає Дмитро Панков.
Утім, Дмитро та Катерина не розгубилися й уже наступну пропозицію, що надійшла від іспанських і португальських волонтерів, використали сповна: більш ніж п’ять міст побачили повну версію «Іловайськ. Лицарі неба».
За два роки Дмитро з Катериною побували десятки разів на Сході як знімальна група. Через їхні камери пройшла майже сотня людей зі своїми історіями та сповідями, мріями та припущеннями щодо війни й утрати близьких побратимів. Піски, «Республіка Міст», Бахмут, Мар’їнка стали справжніми, а не вигаданими декораціями. Одна з бійців батальйону «Дніпро-1» у якомусь із фільмів студії «12-й кадр» сказала: «Війна — це дзеркало, яке виявляє в тобі краще, що є, або показує те гірше, що було…» У фільмах про війну Катерина та Дмитро змогли показати те краще, що було у воїнах, які полягли на полі бою.
Автори змогли створити не просто кінодует, а цілу команду, у якій люди дихають в унісон. «Наша команда: режисер, оператори, композитор, дизайнер, студія звукозапису, сценарист — майже повний набір. І вони ті, хто нам близький по духу й кому ми довіряємо», — розповідає Катерина.
Зараз студія «12-й кадр» займається також зйомками соціальних роликів-фільмів. Як зазначають її автори: «Це проекти, які можуть показати ті сторони світу, що приховані від публіки, але несуть гуманістичні цінності глядачеві». Тож вони хочуть зняти фільм про хлопця Антона Дубішина, який, попри фізичні вади тіла, став таким собі Ніком Вуйчичем в Україні. Він окрім допомоги волонтерам багато часу приділяє спілкуванню з військовими й підбадьорює їх. І хоча «12-й кадр» зіткнувся з хвилею обурення від спільноти, що переймається захистом прав людей з інвалідністю, Катерина з Дмитром вірять, що як творці здатні самі вибирати своїх героїв і знімати такі фільми, які не просто будуть цікавими, а й змінюватимуть ставлення людей до себе й своїх можливостей. «Якщо уявити, що світ розділяється на добро та зло, то я хочу вірити, що наші фільми допомагають творити добро», — розповідає Катерина Стрельченко.
Читайте також: Фільм "Воїни духу" незабаром стартує у кінотеатрах країни
Також майстри зняли чотири відеоролики про тварин для організації «Вірність». На роботу над одним із них вплинула американська реклама про байкерів: «Ми хотіли показати, як сила чоловіків-байкерів може бути корисною. За сюжетом, один із героїв ніби підіймає догори руку для удару, а вже в наступному кадрі байкерська спільнота піклується про тваринок, миє їм клітки та годує», — каже Катерина.
Окремою темою для студії винесені історії про людей з інвалідністю. Попри те що тема досить поширена, для Катерини та Дмитра вона має особливе значення, адже дає шанс змінювати своїми силами ставлення до людей, які не мають усіх можливостей, але інколи роблять багато корисних справ і мають силу надихнути інших більше, ніж звичайні люди, що прикриваються слабкістю чи депресіями. Студія «12-й кадр» зняла ролик про таких дітей для організації, яка хоче створити «Місто професій», де ті зможуть опанувати певні спеціальності: «Адже для таких дітей вкрай важливо вміти щось робити, щоб вони відчували свою необхідність. Ми говоримо про цих людей, показуючи їхнє життя ніби крізь сітку, яка в нас у відео справжня, та метафорично вона показує ті бар’єри в суспільстві, які є між звичайними людьми й тими, які не все можуть робити самі. Є навіть історія про хлопчика з інвалідністю в Україні, якого попросили вийти з кафе, щоб не псувати настрій відвідувачам. Знаєте, що в Європі до таких людей зовсім інше ставлення? Влада робить усе для того, щоб їм було зручніше жити. У нас не так. Поки що…»