Без зайвої скромності. Чи прагнуть українці ставати успішними й заможними

Суспільство
20 Жовтня 2017, 09:55

Мабуть, цитата великого американського письменника, творчість якого дуже шанували в радянський період за «критику капіталістичних суспільних відносин», цілком підійшла б і для статті про аналогічне дослідження в Україні. Однак чи можна провести змістовні паралелі між двома суспільствами в цьому питанні?

Виявляється, принаймні за даними соціологічних досліджень, конфлікт між багатими та бідними в США відчувають глибше, ніж в Україні. За інформацією того самого Pew Research, у 2012 році 66% американців назвали такий конфлікт дуже гострим або гострим. В Україні аналогічне запитання поставили респондентам у липні 2017-го в межах дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України. Дуже гострим і гострим конфлікт вважає майже 47% респондентів. Взагалі заперечили його наявність тільки 7% американців у 2012-му й 14,4% українців у 2017-му. За останні 10 років частка українців, які вважають конфлікт між багатими та бідними гострим, усе ж таки зросла: у 2007-му аналогічні цифри становили 38,4% проти 17,3% тих, хто переконаний, що його взагалі не існує.

Водночас із таких даних не можна робити абсолютні висновки про те, що, наприклад, у США суперечності між бідними та багатими більші, ніж в Україні. Ця напруженість так чи інакше відчувається в будь-якому суспільстві, особливо якщо врахувати глобальний тренд до концентрації статків у руках невеликої кількості людей. Багаті у всьому світі й далі збільшують капітали, а цінність майна найбіднішої частини населення Землі зменшується. За розрахунками міжнародного об’єднання організацій у боротьбі з бідністю Oxfam, на 2016 рік статки 62 найзаможніших людей планети сукупно дорівнювали статкам 3,6 млрд найбідніших.

Читайте також: Як здолати бідність: збільшувати, а не ділити

Певні висновки щодо відносин багатих і бідних можна зробити за тим, якими саме в суспільстві бачать заможних людей. Якщо повернутися до дослідження Pew Research п’ятирічної давності, то майже половина (42%) американців вважала, що заможні люди, ймовірно, розумніші за середньостатистичного американця. Не погоджується з цією тезою тільки 8% опитаних. Також 42% респондентів вважали, що багаті часто працьовитіші, ніж громадяни середнього достатку. Щоправда, чверть опитаних була протилежної думки.

в заможних країнах атрибути багатства не такі помітні, як у бідних, тому й втрачають свою цінність. любов деяких українців до золотих батонів та лопат можна пов’язати саме із загальною бідністю в державі

Однак стверджувати, що американці ідеалізують своїх багатіїв, не слід. Наприклад, вони доволі скептичні в оцінці моральних якостей заможних людей. Понад половина респондентів (55%) була переконана, що багатії частіше жадібні, а третина (34%) вважала, що багаті, ймовірно, є нечесними людьми. У протилежне вірить відповідно тільки 9% і 12%. Решта просто не має думки з цього приводу.
Дослідження з аналогічними запитаннями в Україні, принаймні у відкритому доступі, знайти не вдалося. Однак є низка інших, які дають змогу зрозуміти уявлення українців про своїх багатіїв. У лютому 2017 року таке дослідження презентувала група «Рейтинг». Щоправда, автори зосередилися передусім на ставленні українців до грошей. За результатами цього опитування, більшість респондентів не згодні з тим, що гроші — це зло та непристойно, натомість переконані, що вони допомагають здобути свободу, статус, владу та відчуття безпеки. Також українці переважно не згодні з тим, що багатим бути соромно (72%). Так само більш як половина опитаних відповіла, що не соромно бути й бідним (51%). Якщо ж піти від протилежного, то тих, хто вважає, що бути бідним усе ж таки соромно, аж третина. Цікаво, що останніх найбільше у східних регіонах України. Людей, переконаних у тому, що соромно бути багатим, значно менше. Соціологи помітили ще одну тенденцію: відчуття сорому в питанні достатку залежить від віку респондентів. Що старші вони, то частіше вважають, що бідним бути соромно, і рідше — що соромно бути багатим. 

Водночас результати дослідження, хоч і неочевидно, демонструють напруження в суспільстві стосовно питання зовнішньої демонстрації свого багатства. Наприклад, думки респондентів у питанні, чи хотіли б вони, щоб інші люди вважали їх багатими, розділилися майже порівну: 40% — так, 41% — ні. Бажання видаватися багатим — це атрибут молодості та достатку. Що молодша людина й що більший має дохід, то це бажання більше.

Нарешті, соціологи запитали респондентів про участь заможних людей у політичній діяльності. Виявилося, що понад половина (52%) переконана, що багатії можуть бути успішними й ефективними політиками. Водночас третина протилежної думки. Найбільше тих, хто вірить в ефективність заможних політиків, на Сході та Заході країни (відповідно 61% і 58%), найменше таких на Півдні (43%). У цьому випадку результати також залежать від віку й достатку людей. Що вони молодші та забезпеченіші, то більше вірять у дієвість багатих політиків.

Також українці ладні більше працювати задля додаткового заробітку — таких понад половина (56%). Третина (32%) не готова приділяти більше часу роботі заради грошей. У цьому питанні соціологи зауважили ще одну тенденцію: що бідніші люди, то менше вони хочуть витрачати додатковий час на роботу.

Директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» соціолог Ірина Бекешкіна стверджує, що в Україні існують упередження щодо багатих людей. За її словами, відмінність ставлення українців від ситуації в розвиненіших країнах визначається кількома чинниками, зокрема рівнем бідності.

Читайте також: В ООН назвали кількість українців, що живуть за межею бідності

«Упередженість проти багатих є в будь-якому суспільстві, не лише в нашому. Проте одна річ, коли в суспільстві більшість — це відносно благополучний середній клас, й інша — коли більшість становлять бідні люди, яким справді часто немає за що жити й купувати найнеобхідніші речі. Це різне. Тому в нас упередженості більше», — каже Бекешкіна.

На підтвердження цих слів можна згадати ще одне опитування, проведене у 2012 році європейською соціальною ініціативою European Social Survey Round. У кожній із країн респондентам пропонували погодитися з твердженням «Дуже важливо бути багатим, мати гроші та дорогі речі» або заперечити його. Виявилося, що в п’ятірці лідерів за кількістю ствердних відповідей опинилися не надто заможні Росія, Україна та Греція. Натомість найменше тих, хто згоден із таким формулюванням, виявилося у Швеції, Норвегії, Нідерландах та Фінляндії. Можна припустити, що в заможних країнах атрибути багатства не такі помітні, як у бідних, тому й втрачають свою цінність. Натомість у бідніших вони одразу впадають у вічі й нерідко викликають заздрість або роздратування. Власне, любов деяких українців до золотих батонів, лопат та унітазів можна пов’язати саме із загальною бідністю в державі.

За словами Бекешкіної, іншим чинником, який визначає суто українські упередження щодо багатіїв, є особливості накопичення капіталу: «У нас молодий капіталізм, а первісне накопичення капіталу в будь-якій країні відбувалося аморально. Дуже часто це були люди, які не бачили перед собою жодних моральних перепон. Не лише в нас. Це, власне, можна назвати великим хапком. Таке ставлення поширюється на всіх: якщо ти багатий, отже, ти нехороша людина. Однак щодо частини багатіїв таке бачення є несправедливим. Після первісного періоду є ті, хто збиває капітал і чесними методами».

Читайте також: Bloomberg: Україна мінімально поліпшила позиції у рейтингу найбідніших країн світу

На думку Бекешкіної, несприйняття або вороже ставлення до багатства з ідеологічних причин, яке популяризували за часів Радянського Союзу, сьогодні не відіграє важливої ролі.

Україні кілька разів не пощастило зі становленням буржуазії. Перший етап, який фактично розпочався після запізнілого скасування кріпацтва в Російській імперії, закінчився повним крахом разом із захопленням влади більшовиками. Спроба створити середній клас під час нової економічної політики в перші роки існування СРСР завершилася сталінським Голодомором і винищенням головного осередку середнього класу — українського селянства. Нині в Україні робиться третя спроба, яка супроводжується значними відхиленнями, зокрема у вигляді олігархату.
Слід відрізняти упередження українців просто до багатих людей та до олігархів. У грудні 2016 року Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» провів опитування громадської думки про права людини в Україні. Виявилося, що українці демонструють дуже високу готовність до обмеження прав певних категорій осіб. І «олігархи» посіли в цьому переліку почесне друге місце. Їхні права готові обмежити 52% респондентів. Вищий результат тільки в наркозалежних — 66%. Далі в переліку люди з певними політичними поглядами (49%) і сексуальні меншини (46%).
«Я думаю, у цьому випадку йдеться про сприйняття не просто багатих, а супербагатих. Таке ставлення відмінне від того, яке є, наприклад, до геїв і лесбіянок. Останні нікому нічого поганого не зробили, а ось коли йдеться про олігархів, то люди постійно чують, що ті їх обкрадають. Це зовсім різні емоції», — коментує такі результати Бекешкіна.

За словами соціолога, ще однією причиною упере­дження українців щодо багатіїв є суттєва обмеженість соціальних ліфтів. «Стати, принаймні зараз, заможною людиною надзвичайно важко. Потрібен стартовий капітал. Отримати позику майже нереально. Багато перешкод для бізнесу, які люди не долають. Тому шанс розбагатіти мізерний. На відміну від тих країн, де, якщо маєш класні ідеї чи проекти, можеш їх реалізувати й стати заможним. У нас це надзвичайно важко», — зазначає Бекешкіна.

До цього можна додати, що суспільний запит на підтримку владою передусім особистої ініціативи громадян, наприклад у сфері підприємництва, досі доволі низький. Суспільство очікує від влади насамперед рішень про підвищення зарплат і пенсій, регулювання тарифів тощо. Це свідчить про вже знайому проблему патерналізму. Інакше кажучи, обираючи між вудкою та рибою, українці досі віддадуть перевагу рибі. Хоча тут є певні позитивні зміни. За результатами опитування Центру Разумкова у 2015 році, між двома запропонованими розуміннями рівності — рівність можливостей та рівність доходів і рівня життя — більшість українців віддають перевагу першому варіанту (54% проти 36%).

Читайте також: Юрій Макаров: Українці не відрізняють чесного підприємця від того, який спеціалізувався на «віджимі»

Є зрушення й з боку держави. Один із таких прикладів — проект «Український донецький куркуль», який запровадили обласна та районні адміністрації на Донеччині. З обласного бюджету було виділено 140 млн грн як гранти на створення бізнесу та 10 млн грн на покриття відсотків за кредитами підприємцям. При цьому масового ажіотажу навколо згаданої програми поки що не спостерігається. «Скажу чесно: важко йде. Якщо зі 140 млн грн, виділених на створення бізнесу, та з 10 млн грн, виділених на покриття відсотків за кредитами, використаємо третину, буде добре», — зізнався в серпні голова обладміністрації Павло Жебрівський. На той момент саме підбивали підсумки першого етапу програми. Переможцями стали 26 проектів. Станом на 2 серпня з бюджету виділили транші на суму менш як 2 млн грн. 

Поки що такі ініціативи держави є поодинокими й потребують популяризації та розширення. Тоді заздрість українців до успіху сусіда може відіграти й позитивну роль — стати стимулом до дії.