У 2017 році Україна вперше приєдналася до «Ігри нескорених» (Invictus games), які були засновані британським принцом Гаррі як параспортивні змагання для військових, поранених під час виконання бойових завдань або проходження військової служби. На змагання в Торонто від нашої країни поїхала команда в складі 15 учасників. В своєму коментарі Тижню Оксана Горбач, Ініціатор та Голова координаційного комітету Ігор Нескорених в Україні зазначила, що спорт, навіть не в рамках міжнародних змагань, стає для учасників бойових дій певним поштовхом приводити себе до ладу, відновлювати спілкування з іншими людьми. Це допомагає інтегруватися назад до суспільства.
Водночас вона зауважила, що під час підготовчого періоду до ігор виявилася низка проблем. Так, наявна українська спортивна інфраструктура в регіональних містах, зокрема у Львові, Одесі та Києві фактично не пристосована для людей з особливими потребами. Немає спеціальних пандусів та поручнів, комплекси не обладнані ліфтами, дістатися, наприклад до басейну людині на візку неможливо. Через це команді ветеранів не було де проводити тренування. За її словами, в окремих містах України ведеться певна робота в напрямку покращення умов для поранених ветеранів АТО, проте робиться це переважно силами волонтерських або ветеранських організацій та має несистемний характер.
Читайте також: Збірна України виборола вже сім медалей на міжнародних змаганнях "Ігри нескорених"
Інша проблема – ініціатива в регіонах. За даними пані Горбач, в країні доволі багато громадських організацій, чи просто спілок учасників АТО, які бажають займатися спортом, створювати якісь клуби, навчати інших. Проте їм бракує фінансування, адже ні Міністерство оборони, ні Міністерство охорони здоров’я не мають на це відповідних бюджетів. Як вважає вона, доцільним був б перерозподіл коштів, які держава щорічно виділяє на утримання різноманітних ветеранських організацій через Міністерство соціальної політики. При чому – виключно в форматі проектів і відповідних грантів, з плануванням, показом реальних результатів та суворою звітністю використаних фінансових ресурсів. «Говорити про те, що в країні бракує грошей трошки зарано», – каже вона. Доказом служать самі «Ігри», бюджет яких для України сягнув близько 10 мільйонів гривень, частину з цих витрат взяло на себе НАТО через спеціально створений трастовий медичний фонд, в той час як на сумнівні ветеранські організації з державного бюджету через Мінсоцполітики було виділено 80 мільйонів гривень.
Певна складнощі є і з нинішніми учасниками «Ігри нескорених». За правилами змагань не дозволяється повторювати склад команд, може бути не більше третини учасників попередніх ігор. А більшість ветеранів, які брали участь у змаганнях в Торонто, сьогодні мають проблеми з працевлаштуванням і бажають продовжити займатися спортом або тренувати побратимів. Втім, фондів, з яких вони можуть отримати ресурси на інвентар або зарплату в державі немає. Тому зараз ведеться робота над створенням такої системи. На думку пані Горбач, вона має складатися з трьох рівнів – державного, міського та персонального. При чому, попри наявних радників з провідних західних країн і певні рекомендації, Україна має будувати власні унікальні структури. «До нас зараз прислуховуються, дивляться на нас як на приклад для інших країн: як можна впоратися з наслідками військового конфлікту на своїй території. Те, що ми зараз робимо користується великою повагою серед міжнародної спільноти», – підкреслює вона.
Читайте також: Повернення в мирне життя
В якості прикладу персонального рівня пані Горбач навела канадську систему, коли кожен військовий, який має поранення чи ампутації і потребує щось на кшталт велосипеда, просто може скласти заявку з обґрунтуванням і держава надає необхідні кошти. Разом з тим вона підкреслила, що в разі відсутності реальної ініціативи на міському або регіональному рівні всі зусилля можуть залишитися марними. Спортивні центри відкриваються, але вони необладнані і не мають достатньо персоналу.
З важливим значенням спорту, як інструменту реабілітації погоджується і Микола Колесник, депутат Криворізької міської ради від ПП "УКРОП".
.jpg)
«У нас з «Кривбасу» брав участь хлопець в змаганнях, стріляв з луку, були ще криворіжці не з нашого підрозділу. Вони змагалися у національних відбіркових іграх до INVICTUS GAMES в квітні цього року в Києві. Сама програма супер, вона шикарна, результат хлопці показали крутіший за будь-яких футболістів чи хокеїстів. У нас взагалі параолімпійці або ті, хто беруть участь в Invictus – це люди з необмеженими можливостями. Вони знають ціну цьому всьому», – зазначив він.
За його словами, було недопрацювання обласних державних адміністрацій, через низьку зацікавленість в таких проектах та неінформованість. У цьому питанні, на його думку, увага держави змогла б надати друге дихання, і це дуже на часі. «Коли хлопці шикувалися на відбіркові змагання, в них не було форми. Сергій Гордєєв навмисно вдягнув камуфляж, в якому він був у Дебальцеве. Хлопці на інвалідних візках їздили до Львова, щоб там тренуватися. Бо на місцях не надали належних умов, тож можливо був би інший результат», – підкреслив Колесник.
«Але нас це надихнуло, ми подали на криворізьку міську раду проект рішення про створення в місті команди в форматі Invictus, зобов’язати всі комунальні заклади, ті, що опікуються спортом, – стадіони, ДЮСШ та інші,- забезпечувати безкоштовно всі можливі умови для тренування», – зауважив він. За його словами зараз в Кривому Розі вже є двадцять ветеранів, які долучилися до програми. «Ми в цьому питанні пішли системно. Адже для Invictus замало лише ентузіазму, це спорт і тому повинен бути нормальний стан здоров’я. І щоб ми не наробили лиха, ми зробили диспансеризацію, для перевірки здоров’я і отримання дозволу-рекомендації від лікарів», – підкреслює Колесник.
Чиатйте також: Дітте Марчер: «Коли солдат повертається, це не значить, що він уже вдома»
Нещодавно в місті відкрився реабілітаційний центр при міській лікарні, зараз там проходить відновлення більше тридцяти осіб. Там всі бажаючі можуть пройти обстеження, щоб потім визначатися і за видом спорту і за можливостями, бо для когось за станом здоров’я допустимий максимум – це фізкультура, а не професійний спорт. Але головне завдання Invictus, це звичайно не лише спорт, це передусім повернення постраждалих ветеранів до активного життя.
Микола Колесник вважає, що це дуже важливий етап реабілітації, можливо найкращий з того, що собі може дозволити Україна. Адже в країні немає потужної розвиненої мережі психологів, та й самі ветерани до них ставляться трохи зі скепсисом. «А от спорт, тренування, спільна мета – це демонстрація того, що вони не безпорадні, а впевнені у собі і в майбутньому. – зазначає депутат.
«На прикладі Кривого Рогу ми показуємо, що можна зробити, якщо трохи трухнути місцеву владу і розбудити їхню совість. І звернути увагу на бійців. Бо, нажаль, багато негативних прикладів, коли ми втрачаємо хлопців через алкоголь чи наркотики. Це є, це правда. Ми не повинні залишати їх сам на сам зі своїми проблемами, і окрім нас це нема кому робити», – додає він. Крім того, за його словами така спортивна програма – дуже серйозна мотивація для тих, хто зараз знаходиться на передовій. Вони бачать, що поранених не покидають, дбають про родини загиблих. Вони мають знати що, в разі отримання інвалідності в них не буде проблем, а буде повноцінне життя. «Щоб не доповідали з телеекранів, як би бравурно не доповідали керівники, нажаль, є великі провали в цій роботі», наголошує Колесник. Тому він готовий поділитися власним досвідом з іншими містами.
На необхідності залучення поранених військових до активного життя наполягає і Шайло Гарріс, колишній штаб-сержант 10ої гірсько-піхотної дивізії армії США. Під час служби в Іраку в 2007 році він разом з іншими бійцями підірвався в автомобілі на саморобному вибуховому пристрої. Тоді він став єдиним, хто зміг вижити, але дістав чисельних поранень і глибоких опіків. Після поранення проходив довгу та складну реабілітацію. Але найбільш жорсткою була боротьба з посттравматичним синдромом. Шайло є автором книги «Сталева воля: моя подорож крізь пекло, аби стати тією людиною, якою я мав стати» і зараз активно подорожує, виступаючи з мотиваційними тренінгами для поранених військових. В своєму коментарі для Тижня під час нещодавнього візиту в Україну він зазначив, що армії в усьому світі певним чином готують своїх бійців до загибелі, але абсолютно не вчать, як жити після отримання важких поранень. Часто, не дуже допомагають в цьому і військові психологи. «Часто бути на передовій набагато легше, ніж бути вдома», – зазначив він. Непоганим виходом на його думку може стати проведення усіляких соціальних заходів за участю ветеранів. Замість того, щоб ховатися у собі і залишатися сам на сам зі своїм горем та проблемами – збиратися і спілкуватися з побратимами, навіть в неформальній обстановці. «Кава та печиво можуть зробити більше ніж спеціалісти», – жартує його дружина-психолог Джеймі Панізза-Кімболл. Крім того, на думку Гарріса важливим для України є американський досвід залучення приватного сектору до вирішення проблем ветеранів – громадських фондів, волонтерських організацій, суспільства, а також місцевих керівників, адже не всі питання має вирішувати держава на загальнонаціональному рівні.