Колись екзотичні для більшості громадян країни та регіони стрімко набирають вагу як ключові ринки збуту для українських товарів. Серед них дедалі важливішу роль відіграють Індія та сусідні з нею країни Південної Азії, які колись належали до британської колоніальної імперії. Сьогодні цей регіон має найчисленніше населення (1,8 млрд), досить високий темп зростання економіки й може перетворитися на один із найбільших ринків збуту українських товарів. Дуже важливо розширити чималу, однак украй вибіркову присутність на ньому, зайнявши нові сегменти.
Навіть невеликі обсяги поставок українських товарів для такої кількості людей здатні забезпечити величезну виручку. Адже часи, коли згаданий регіон був дуже бідним, уже минули. Наразі за рівнем економічного розвитку згадані країни принципово не поступаються Україні. Звісно, між ними є суттєві відмінності, і тоді як бідніші подекуди програють навіть найменш економічно розвиненим частинам України, інші (як-от штат Махараштра в Індії) значно випереджають українські показники. Однак масштаб ринку Південної Азії компенсує недоліки й обіцяє чималу вигоду підприємцям, які наважаться налагодити там збут, а не шкодуватимуть про втрату «традиційних».
У топ-5
Експорт наших товарів до Індії та низки сусідніх країн Південної Азії зростає стрімкіше, ніж загальні українські поставки. Наприклад, за перше півріччя 2017-го порівняно з тим самим періодом 2016-го в доларовому еквіваленті продаж до Індії збільшився на 45,5%, тоді як увесь експорт — лише на 24,2%, зокрема до країн ЄС — на 26,1%. Причому за минулий рік динаміка українських поставок до Індії порівняно з 2015-м також становила 31,8% на тлі падіння всього вітчизняного вивозу на 4,6% та збільшення продажу до ЄС лише на 3,7%. У результаті, за оперативними даними Державної фіскальної служби, український експорт до Індії за вісім місяців 2017-го вже перевищив обсяг поставок туди за весь 2015-й.
Читайте також: Бюджетні пріоритети-2018
На сьогодні Індія посідає п’яте місце серед найбільших споживачів українських товарів після Росії, Туреччини, Польщі та Італії. При цьому вона вже зараз випереджає за закупівлями значно багатший, економічно розвиненіший та більш населений Китай. Український експорт до Індії та сусідніх країн Південної Азії сягнув 6,7% усього вітчизняного вивозу товарів. І з огляду на хорошу динаміку цей регіон уже незабаром може стати місткішим ринком для українських виробників, аніж Росія (9,2% експорту). До Шрі-Ланки в першому півріччі 2017-го наш експорт узагалі збільшився в 13 разів.
З одного боку, очевидно, що за нинішньої структури української економіки та експорту, а також за збереження відповідних тенденцій продаж вітчизняних товарів до країн Південної Азії має всі підстави й надалі зростати динамічніше, ніж до ЄС. З другого — попри колосальний потенціал згаданих країн (об’єднаних у регіональну асоціацію SAARC), присутність наших постачальників там усе ще недостатня. Основними статтями українського експорту до цього регіону є лише кілька продовольчих товарів: соняшникова й соєва олія, пшениця та бобові, сухе молоко й сироватка, а останнім часом і цукор.
Різко впали обсяги продажу туди українських чорних металів та азотних добрив (ще десятиліття тому вони становили до 75% усіх наших поставок до регіону). Причини — зростання їх виробництва в країнах Південної Азії й водночас посилення конкуренції з іншими постачальниками, як-от Китай. Ці сегменти навряд чи вдасться відвоювати.
Україна й надалі час від часу постачає низку видів машинобудівної продукції до регіону. Сукупний обсяг їх поставок становить десятки мільйонів доларів і періодично долає позначку $100 млн. Однак такі масштаби, як свідчить аналіз, не відповідають потенціалу.
Беруть кількістю
Безумовно, для нинішньої економіки України основний інтерес у регіоні, де живе 1,8 млрд осіб, становлять поставки продовольства. Адже можливості задоволення потреби в харчах у країнах Південної Азії обмежені, бо густота населення висока, а значна частина території малопридатна для землеробства. Наприклад, у Пакистані та Бангладеш, де кількість жителів сукупно сягає 370 млн, площа ріллі набагато менша, ніж в Україні. Та й у самій Індії, населення якої в 33 рази більше за населення України, в обробітку перебуває землі лише вп’ятеро більше, ніж у нас.
.jpg)
Донедавна український АПК на згаданому ринку був представлений переважно соняшниковою олією, поставки якої з нашої країни становлять левову частку загального обсягу, що споживається в Південній Азії. Однак буквально за кілька останніх років ситуація змінилася. Наші постачальники вийшли на ринок Південної Азії із соєвою олією, яка входить до основних статей її імпорту (€3,35 млрд у 2016-му проти €1,69 млрд у 2013-му). З 2016-го Україна стала одним із основних постачальників пшениці. Проте наразі це трохи більш як 10% імпорту згаданої продукції до регіону, який останнім часом динамічно зростає. Ще стрімкіше збільшилися поставки сушеного гороху та інших бобових, що посідають важливе місце в тамтешній традиційній кухні. Проте й тут нашим постачальникам вдалося відібрати собі лише маленьку частку тих €0,84 млрд, на які зріс імпорт згаданої продукції країнами SAARC за цей час (із €0,64 млрд до €1,48 млрд). Налагоджуються також поставки кукурудзи.
Читайте також: Фінансові лабіринти. Хто наповнює держбюджет і куди витрачаються кошти з нього
Приклад гороху, якого в Південній Азії купують щороку на €1,5 млрд (хоча це менш як €1 на одного мешканця), яскраво ілюструє потенціал зростання поставок туди інших нішевих українських продовольчих товарів. Навіть щорічне постачання в розрахунку на одного жителя регіону в межах €1 здатне забезпечити Україні сотні мільйонів або й мільярди євро. Наприклад, на сьогодні наші поставки до країн SAARC нуту не перевищують кілька мільйонів євро, хоча сукупний імпорт цієї культури регіоном становить близько €1 млрд (€872 млн у 2016‑му проти €418 млн у 2013-му). Україна досі фактично не зайшла на тамтешній ринок пшеничного борошна. Хоча його імпорт тут стрімко зростає (із €0,22 млрд у 2013-му до €0,46 млрд у 2015-му).
У 2016 році на ринок Південної Азії стали постачати український буряковий цукор, однак його частка в імпорті регіону все ще не перевищує 10%, що також залишає чималий простір для зростання (загальний імпорт бурякового цукру до країн SAARC за цей час зріс до €417 млн у 2016-му проти €211,7 млн у 2013-му). Не використаний належним чином і потенціал постачання сухих молока та вершків. Останнім часом його обсяги зменшилися до кількох мільйонів доларів.
Попри це, країни регіону (особливо Бангладеш, 12,5% українського експорту за вісім місяців 2017-го) лишаються для нас чи не основними іноземними споживачами. А потенціал для нарощення поставок у регіону є, адже загальний обсяг імпорту Південною Азією сухих молока та вершків перевищує €0,6 млрд.
Невикористані можливості
Поставки продукції українського машинобудування до регіону нестабільні. До деяких країн після завершення термінів того чи іншого контракту вони зменшуються в десятки чи навіть сотні разів. А після підписання чергового договору відбуваються стрибки вгору.
Індія є одним із найбільших споживачів українських турбодвигунів та газових турбін ($13,6 млн за перше півріччя 2017-го). Не надто відстає від неї і Бангладеш ($6,1 млн за цей самий період). Туди спрямовується й понад 82% українського експорту машин для підготовки текстильного волокна та пряжі (на $1,6 млн), 62,6% ткацьких верстатів. Сусідній Пакистан є основним напрямком експорту українських двигунів внутрішнього згоряння (за перше півріччя 2017-го $4 млн, або 65,6%). До Індії та Пакистану спрямовується також понад чверть усього нашого вивозу пристроїв на рідких кристалах ($2,66 млн за вісім місяців 2017-го).
Решта українських товарів, зокрема й ті, зі збутом яких у наших виробників останніми роками виникають серйозні проблеми, у згаданому регіоні все ще або не продаються, або реалізуються в незначних обсягах лише в деяких країнах.
Чиатйте також: Економічне зростання всупереч апокаліптичним прогнозам
У 2016 році до країн SAARC з України було поставлено засобів зв’язку та частин до них на €8,4 млн, хоча доти суми були символічними (наприклад, у 2013-му €2,2 млн). Водночас і досі на нашу країну припадає дуже маленька частка імпорту туди згаданої продукції (€2,5 млрд у 2016‑му проти €1,65 млрд у 2013-му). Як бачимо, частка українських імпортерів на тому ринку зростає, однак усе ще лишається вкрай низькою, що створює можливості для істотного нарощування нашої присутності.
Українська продукція недостатньо представлена й на ринку газових турбін (окрім турбодвигунів) Південної Азії. Це при тому, що наша країна щороку експортує їх на десятки, а донедавна й сотні мільйонів євро, останнім часом відчуває проблеми зі збутом на російському ринку, а країни SAARC щороку імпортують газових турбін на сотні мільйонів євро (наприклад, у 2015-му на €0,4 млрд). Не краще наші виробники представлені й на південноазійському ринку повітряних насосів та компресорів, хоча загалом регіон імпортував їх на $2 млрд. При цьому Україна є досить великим експортером згаданої продукції до інших країн.
Непогані перспективи диверсифікації поставок мають і наші постачальники відцентрових насосів для рідин, яких Україна щороку продає за кордон на десятки мільйонів євро, хоч і мала останнім часом проблеми зі збутом. Натомість ринок країн Південної Азії споживає цієї продукції на сотні мільйонів євро, при цьому обсяги постійно зростають (із €127,6 млн у 2013-му до €306,1 млн у 2016-му).
Непогані перспективи на ринку країн Південної Азії можуть бути й у виробників підшипників. Так, експорт кулькових підшипників з України за останні роки зменшився майже удвічі. Водночас регіон щороку імпортує їх на суму до €400 млн (у 2016-му — на €397 млн, у 2013-му — лише на €280 млн). Крім того, до Південної Азії щороку ввозиться на €130 млн комплектуючих до кулькових підшипників. Досі не зайшли на ринок Індії й українські постачальники роликових підшипників. У Південну Азію щороку їх імпортується щонайменше на €100 млн, однак з України відповідні поставки ще не здійснюються. При цьому до інших країн ми постачаємо їх на €25–30 млн.
На ринок Південної Азії можна також збувати акумулятори для поршневих двигунів, експорт яких останнім часом зменшився (з €106 млн у 2013-му до €24,2 млн у 2016-му). При цьому до країн SAARC Україна досі їх не постачає, хоча регіон імпортує їх щороку приблизно на €50–100 млн. Чималий попит на ринку країн Південної Азії можуть знайти українські вимикачі напруги, яких у регіоні купують на €210 млн.
Врешті, останнім часом Україна майже не постачає до Південної Азії літаки, хоча остання купує їх щороку на суму близько €1 млрд (€1,4 млрд у 2015-му, €0,94 млрд у 2016-му). Не здійснюються поставки й частин до них, яких країни SAARC лише 2016-го імпортували майже на €2 млрд, що удвічі більше, ніж 2013-го. Нереалізованими лишаються можливості й на ринку бронетехніки, хоча регіон імпортує її на суму до €0,5 млрд щороку.
Таким чином, країни Південної Азії можуть стати важливим напрямком експорту низки видів готової продукції українського машинобудування, виробники яких останнім часом стикаються з проблемами на російському ринку. Однак для цього наші підприємці мають активніше просувати на згаданий ринок власний товар і забезпечувати його сервісний супровід, а держава повинна нарешті почати підтримувати його страховими та кредитними інструментами.