Врожай на Донбасі: Без кредитів, але з мінами та пожежами

Суспільство
7 Серпня 2017, 13:58

Стріляють майже кожного дня. Поля з зерном розташовані, зазвичай, на відносно безпечній відстані: фермери вже навчилися зважати на дальність та калібр, щоб вираховувати ризики. Та й військові не завжди пускають фермерів туди, де по їх землях йде лінія оборони. Але буває всяке: в кінці липня через обстріл з боку бойовиків в землях Верхнеторецької сільради Ясинуватьского району згоріло біля 100 га з зерновими. На Світлодарській дузі тільки дивом полум’я від займання сухостою під час обстрілу не перекинулося на поля. Працівники аграрного підприємства з Кодема Бахмутського району про пошкодження на полях дізнаються вже після обстрілів- по згарищах. «Зона ризикового землеробства», як традиційно через непередбачувані кліматичні перепади називають Донеччину, перетворилась, фактично, на зону форс-мажору. Ніколи не знаєш, чи не пройде по твоєму полю танк, чи не прилетить снаряд від «Граду». Але селяни кажуть: ми не можемо на це вплинути, тому будемо робити те, що маємо – вирощувати хліб…

Аграрний комплекс Донеччини, незважаючи на військові події, виявився досить стабільний щодо показників. Станом на 10 листопада 2014 року, за даними Інфоіндустрія, збитки в сільському господарстві на непідконтрольній Україні території склали 144,1 мільйонів гривень, з них 100 мільйонів – в рослинництві.

Читайте також: Зростає зміна. Як трансформується український АПК

Тоді майже на усій території Донеччини та Луганщини можна було побачити незбирані поля зернових чи кукурудзи, згорілу техніку, яка підірвалась під час польових робіт. Але в цілому по Донецькій області, навіть незважаючи на ці збитки, за січень-вересень 2014 року обсяг сільгоспвиробництва виріс на 11,7% в порівнянні з показником за аналогічний період 2013 рік. Тоді сумарна доля збору зернових Донеччини становила 5% від загальноукраїнських обсягів. За пекельне літо 2014 року в Донецькій області було зібрано, за різними даними, від двох з половиною до трьох мільйонів тон зерна. Тому зараз, коли кампанія збору ще в розпалі, можна констатувати, що за обсягами виробництва аграрії Донбасу вже почали оговтуватися від випробування війною.

Статистичні данні підтверджують: в області наразі працюють 956 фермерських господарств. Станом на початок серпня ранні зернові та зернобобові культури по всіх категоріях господарств намолочено в обсязі 1 мільйон 500 тис. тонн (у початково-оприбуткованій вазі), при урожайності 36,9 центнера з гектара, врожай вже зібрано зібрано на площі 406,4 тисяч га, або 88% до прогнозованої площі збирання. Серед цього – озимі культури – в обсязі 1 мільйонів 135,8 тисяч тонн, ранні ярі зернові та зернобобові культури – в обсязі 364,2 тисяч тонн, озимого та ярого ріпаку зібрано 37,4 тисяч тонн. Це навіть не на багато, але більше, ніж в минулому року на цей же час. Але через погані погодні умови на початку осені 2016 року в деяких районах були зменшені посівні площі: озимі просто не зійшли, бо були посаджені запізно. А десь площі збільшилися: після розмінування стало можливим використовувати поля, які через бойові дії декілька років не використовувалися.

“В Бахмутському районі працює 192 сільськогосподарських підприємства, з них 114 — фермерських господарства. Вони обробляють 62, 3 тисячі гектарів землі”, – начальник управління агропромислового розвитку району Ольга Геліч розказує, що через військові дії десь 12% загальної площі не можуть бути використані, бо знаходяться на лінії зіткнення чи на окупованій території. “ Ми не знаємо, що відбувається з землями Новогригоріївської та Комунівської сільради, бо ці території зараз не контролюються українською владою. А ось жодного випадку підриву техніки, на щастя, в цьому сезоні не було”.

Чиатйте також: Рух за течією. Потенціал нових пріортетних галузей

Показники, як і умови для роботи, у аграріїв Донеччини різні. Навіть бахмутські фермери знаходяться в різному становищі: чим далі від фронту, тим більш стабільні показники. Анатолій  Симоняк, голова СФГ “Оберіг”, стверджує, що вже зібрав та навіть продав врожай цього року, яким, в принципі, задоволений:

“Ми вже збільшили обсяг на 15% від того, що вирощували до війни. Техніку беремо в лізінг в компанії, з якою працюємо вже десятиріччя, бо кредитів нам тут не дають. Але завдяки новим технологіям вдається збільшити продуктивність. Зараз ми знаходимось майже в тилу, тому обстрілів не маємо, поля розмінували. Для військових потреб використовуються небагато — десь 10 га, але інколи бувають прикрі “несподіванки”: коли військові під час навчань чи ротації переорюють вже засіяні поля технікою. Хоч плач… Але порівняно з 2014 роком зараз просто казкові умови. Тоді наші землі були між двох вогнів: в Сіверську вже стояла українська армія, в Лисичанську – “ЛНР” чи “ДНР”, хто їх знає… І артдуелі були просто над нашими головами. Ми пережили мінування, так звані “зачистки”, потужні артобстріли… Після цього все інше здається не таким вже й страшним”…

А його колега з іншого боку району, половина орендованих земель якого залишилися на окупованій території, а частина — під фортифікаційними спорудами чи на лінії фронту, каже, що конкурувати таким як він з фермерами з мирних територій важкувато. Вадим Капля, керівник фермерського господарства “Династія” вважає, що аграрії прифронтових районів повинні були отримати податкові канікули чи пільгові кредити. Але поки що намагається втриматися на своїй землі та втримати робітників.

“Я не плачу оренду тільки за ті паї, які зараз знаходяться на окупованій території. А ті, де окопи та міни, теж не придатні для виробництва, але від сплати не звільняються. З десяти тисяч гектарів, що були в мене до війни, залишилось десть чотири з половиною. Але й їх важко опрацьовувати: тричі наша техніка підривалась під час земельних робіт, та й мало знайдеш тих, хто бажає ризикувати життям через міни та обстріли. То там, то там — горить, потрапляють снаряди, чутно вибухи. В мене не тільки земля, там багато техніки залишилось на окупованій території. Тому в цьому році взяли кредит, щоб купити нову. Конкурувати треба, бо жодних привілеїв нам немає: через те, що місце реєстрації підприємства знаходиться в іншому селі Бахмутського району, подалі від лінії фронту, нас не звільнили від сплати податків на землю, хоча сама земля — в прифронтовій зоні”.

Про те, де вже скінчили збирати врожай, можна здогадатися: на Донеччині поля палають не тільки через потрапляння снарядів. На жаль, практика спалювання стерні, що давно вже заборонена, тут широко розповсюджена, бо найдешевша. Проїжджаючи сільськими шляхами, можна бачити страшні згарища, інколи вогонь підходить до селищ. Через спеку, що вирує на сході країни вже місяць, це є дуже небезпечно, не кажучи вже про ризик підривів вибухових пристроїв, котрі ще знаходяться в землі. Незважаючи на попереджувальні листи, що приходять з обласних структур, майже всі, за рідким виключенням, продовжують користуватися старим перевіреним способом саме через нестачу коштів на інші засоби рекультивації.

Читайте також: Локомотив у дії. Які перспективи має український АПК

Аграрії намагаються стукати в усі двері. Але алгоритму єдиної державної допомоги навіть підприємствам в прифронтовій зоні немає. Наприклад, Український державний фонд підтримки фермерських господарств в 2016 році знайшов аж два підприємства на Донеччині, що могли на їх умовах отримати фінансову підтримку на поворотній основі за бюджетною програмою «Надання кредитів фермерським господарствам». Кошти виділяються після проведення конкурсу та повертаються отримувачем протягом п’яти років. В цьому році фінансування фонду по всій Україні збільшилось до 65 мільйонів гривень, тому, можливо, прифронтових аграріїв це торкнеться більш масштабно: до подання заявок залишилось ще декілька днів.

Намагаються підтримати виробників і на обласному рівні, хоча, звичайно, це крапля в морі. До програми «Український донецький куркуль», яку ініціював голова області Павло Жебрівський,  увійшли 13 бізнес-проектів, пов’язаних із сільським господарством, на суму 5,2 мільйона гривень. Ще п’ять виробників подали документи на часткову компенсацію з обласного бюджету відсотків за кредитами. Найактивнішими виявилися представники малого та середнього бізнесу Лиманської громади, Олександрівського й Бахмутського районів.

Традиційно для останнього часу підтягнулась допомога міжнародних організацій, але вона більш стосувалась невеличких, скоріш, сімейних, форм господарювання на землі. Програма розвитку ОНН в Україні провела навчання по створенню проектів та фінансувала найбільш владі, які стосувалися аграрного бізнесу. Продовольча організація FAO фінансово підтримала кооперативний рух, проект USAID був розрахований на середній бізнес, міжнародний благодійний фонд “Карітас-Україна” та Данська рада в справах біженців підтримували особисті селянські господарства: людям видавали курчат, корми, надавали гроші на придбання елементарного інвентарю. Також 19 сільських мешканців району прийняли участь у проекті «Розвиток самозайнятості в постконфліктних громадах», що фінансується урядом Японії. На розвиток власної справи було виділено до 900 доларів США на одного учасника. З 19 учасників проекту 14 громадян отримали допомогу в не грошовій формі, а в якості обладнання для ведення сільськогосподарського виробництва.

Місцеві фермери намагаються виживати в нових умовах. Хтось з них постійно виглядає в бінокль за лінію фронту на землі, де колись їздив на тракторі і які зараз занедбані та в бур’янах. Хтось, навпаки, вважає війну певним викликом, своєрідним засобом перевірки на міцність та професіоналізм. Є ті, хто, незважаючи на ризики, збільшує обсяги, купує техніку та навіть елеватори. Як не дивно, в індустріальному Донбасі саме землеробство, на відміну від шахт та заводів, витримує це випробування з найменшими втратами. Хоча значних дотацій та масштабної допомоги не має.

Позначки: