– Чи змінюється рівень злочинності на Донеччині, і зокрема, в прифронтових містах? В який бік?
– З одного боку, ми маємо зараз інструмент запобігання припливу злочинності ззовні — блокпости. “Гастролерів”, яких раніше тут було багато, зараз легше впізнати та прослідкувати переміщення. В разі необхідності, ми можемо контролювати усі виїзди з міста: за дві хвилини розповсюдити інформацію та не дати можливість злочинцям втекти. Тому до нас з візитами вони вже не поспішають. Контролювати своїх, яких ти вже затримував по декілька разів та впізнаєш навіть за почерком, легше. З іншого боку – зброї тут зараз дуже багато. Навіть якщо завтра закінчаться бойові дії, проблеми зі зброєю по всій країні, а на Донбасі особливо, будуть ще багато років. Постійно працюємо з інформацією щодо зброї, особливо, якщо вона стосується тих, хто перебував серед бойовиків. Наприкінці квітня отримали інформацію щодо трьох мешканців Бахмута, які в 2014 році брали участь в бойових діях на боці терористів. Вони навіть чергували в приміщенні прокуратури, де був розміщений штаб так званого коменданта міста. Але вважали, що їх особи не стануть відомими, бо весь час були в балаклавах. Коли проводили обшук за місцем проживання одного з обвинувачуваних на городі в селі Іванівське, знайшли вісім автоматів, вісім ПЗРК, багато амуніції, усе російського виробництва. У другого знайшли ПЗРК, РПГ та автомат. Було доказано, що ці люди брали участь в викраденні керівника бахмутського ОБОЗу Дмитра Солодовникова, особисто били та знущались над бранцем. Їх обвинуватили в бандитизмі, участі в незаконних озброєних формуваннях, викраденні людини та автівок, незаконному зберіганні зброї. Ми їх питали: а навіщо ви закопували зброю в своїх городах? Вони кажуть: нам була команда від старших з Донецька сховати зброю, щоб потім в потрібний момент її можна було дістати. Розумієте, якщо б лінія фронту почала б рухатися в наш бік, тут нас чекали б автомати, що стріляли б в спину. Чи можемо ми бути впевненим, що знайшли та знешкодили всіх зрадників та бойовиків? Ні!
Читайте також: Правоохоронці затримали військового, який організував продаж зброї із зони АТО
– В чому основна проблема – відшукати?
– Ні, багато з них повертається додому, хтось і не виїжджав нікуди, бо впевнений, що ніхто не дізнається. Але рано чи пізно ми отримуємо таку інформацію. Але дуже важко доказувати причетність людей до участі в озброєних формуваннях. Наприклад, коли ми були в полоні, бачили людину, що нас охороняла. Але для наших судів цього не достатньо, реальне покарання за причетність до сепаратизму отримати майже неможливо. Того чоловіка признали винним, але посадили за грати аж на… три місяці. Тепер він вийшов, до нього претензій немає, бо фактично він відбув покарання. Зараз на звільнених територіях велика кількість людей, що мали стосунки з бойовиками, але покарати за це їх неможливо. Чи щось заважає їм збирати інформацію чи підтримувати ворогів якимось чином, чекаючи нових вказівок? Але, при цьому, стати більш досвідченими та розлюченими. На жаль, багато людей, яких ми затримуємо за співпрацю з терористами, випускають: знайти два-три свідка, що можуть підтвердити особу, яка перебувала зі зброєю в балаклаві, важко. Інші механізми не працюють. На разі, на мій погляд, немає закону, що б був адекватним саме під час війни, яка, по факту, йде вже четвертий рік. Перемогти в такій війні, не караючи зрадників, неможливо. Тому ми дуже ретельно збираємо доказову базу, щоб покарати винних за карними статтями, навіть, не торкаючись сепаратизму. Але, незважаючи на це, з початку року тільки по Бахмуту ми затримали 26 людей, яких в цьому обвинувачують. Далі справа за судами.
– З чим вдається боротися більш успішно?
– За два останніх роки ми змогли зупинити групову організовану злочинність в прифронтових містах в тих масштабах, які були з початком бойових дій. Вбивств цивільного населення в два-три рази менше, ніж в 2014-15 роках. Нещодавно була розкрита серія гаражних грабежів: дев’ять доказаних фактів пограбування за допомогою підбору ключів. Весь міськвідділок був в речових доказах, бо масштаби цих злочинів були немаленькі. Це дуже важливо, щоб люди відчували, що є тут захист, а злодії- що є справедливе покарання, навіть, коли здається, що справа не дуже вартісна: що в нас в тих гаражах зберігається! Наприкінці травня затримали групу місцевих молодиків, що займалась вимаганням у підприємців. Починали з нанесення легких тілесних пошкоджень, відбувались штрафами, що давало їм надію на подальшу безкарність. Але зараз їм інкримінують розбій та вимагання. Буквально на днях затримали групу з Дніпра, що торгувала амфетаміном: наркоділерів не лякає навіть війна. Є фактори, що не залежать від нашого професіоналізму: від нас в великі міста серйозні крадії через посилений контроль в прифронтових містечках. А ось дрібні крадіжки залишаються актуальними, особливо в населених пунктах, де близько війна та немає роботи: барсетки, телефони, метал.
Вражаюча статистика. Бойові та небойові втрати в ЗСУ за час АТО – інфографіка
– Чи збільшилось навантаження на працівників кримінальної поліції під час бойових дій?
– Усі працівники міськвідділку мають УБД- це означає, що кожний з них працює в бойових умовах. Під час виходу з Дебальцевого наші хлопці повернулися з оточення, на щастя, усі живі. Насправді, умови роботи та навантаження порівняно з мирним часом зараз в разі важчі: автомати, бронежилети, блокпости, зона зіткнення. В мирній частині України мої колеги інколи автомат не бачать роками- немає необхідності. А ми тут майже кожного дня — в “сіру зону”, повинні виїжджати на кожний випадок смерті, в тому числі, при бойових зіткненнях. Бо через стан АТО, а не війни, усі випадки кримінальної смерті — це парафія кримінальної поліції. Бували випадки, коли потрапляли навіть за так званий “нуль” – бо там загинув боєць. При цьому не рідкість — обстріли, в тому числі, снайперів. Зараз, наприклад, активізувалися снайперські дуелі на Світлодарській дузі – майже кожного дня є ті, хто загинув. Активність бойових дій знизилась, але війна, на жаль триває. Щоб відчути це, нам не треба дивитися новини. На разі, у мене в карному розшуку некомплект: 10 осіб з 46. Потрапити в систему не так вже й просто: освіта- не менш бакалавра, треба пройти тести, медичну перевірку, екзамен з фізичної підготовки. Через військові дії багато молодих спеціалістів в жодному разі не бажають йти працювати в Донецьку чи Луганську область. Навіть наші земляки після закінчення вишів шукають можливості для розподілу в інші області. А щоб сюди приїхали працювати з інших областей- такого зовсім немає. Зараз відчуваю навіть на собі: є дуже велика втома, бо працювати в такому режимі, без вихідних, ненормований робочий день, навіть за пристойні гроші, важко. Інші підрозділи мають ротації- ми ж постійно знаходимось на фронті, виконуючи свій обов’язок.
– А психологи чи якісь реабілітаційні заходи? З вами після полону хтось працював?
– Ні. Ми ж не в Америці… Виживаємо, хто як може. Багато хлопців виїхали з неконтрольованій території, вивезли родини, залишилися без житла. Вони ж не зрадили, не пішли з органів, продовжують нести непросту службу, виловлюючи крадіїв та вбивць. Але психологічно важко: в тому числі, і чути, що ми тут усі зрадили та не боролися. В 2014 році довелося фактично все починати з нуля, начальник міського відділку Бахмута втік, бо був одним з тих, хто підтримав бойовиків. Кількість особового складу була мінімальною, постійно гинули люди, відчувався хаос та страх, в межі району велися активні бойові дії. Ми не знали, що та хто нас чекає в населеному пункті, куди треба виїхати.
Читайте також: На Донеччині затримали трьох поліцейських, які влаштовували тортури затриманим
– А зараз чи усі населені пункти ви можете обслуговувати?
– Тільки ті, які контролюються нашою владою. Наприклад, в селище Травневе, яке до війни було в складі Бахмутського району, ми не можемо потрапити, бо перед селищем стоїть пост бойовиків. Але є населенні пункти в “сірій зоні”, де ми не так давно відновили свою роботу. Коли в Новолуганське зайшли українські війська, ми отримали доступ для впровадження дій з забезпечення правопорядку. Зараз там 15 правоохоронців, які чергують цілодобово. А до цього було важко, бо ми були обмежені в переміщенні. Наприклад, дізналися ми про те, що в Новолуганському пограбували та познущались з жінок літнього віку. Це був не один випадок, відчувши безкарність, злочинець поширював географію своїх розбійних дій. Ми отримали інформацію про його місце знаходження, але затримати не могли- знаходитися в цьому населеному пункті ми не могли. Тому прийшлось перевдягатися в цивільне та зі зброєю фактично нелегально заходити в населений пункт. Злочинця ми захопили, випадки розбою припинилися. Потім нашу машину обстрілювали, коли ми поїхали документувати ці злочини, щоб крадій та садист не оминув покарання. Але все вийшло- він зараз за ґратами.
———————————————————
Ярослав Межений, народився в Бахмуті (Донецька область) в 1986 році, вищу юридичну освіту здобув в Донецьку, з 2007 року працює в карному розшуку. В 2014 році разом з колегою потрапив в полон бойовиків, витримав катування, бо відмовився зрадити присязі. Через чотири місяці повернувся в ряди правоохоронців, з 2016 року — виконує обов’язки, а з червня 2017 – керівник кримінальної поліції Бахмутського відділку поліції.