Зараз протести трохи вщухли. По-перше, уряд пішов на поступки (хоча більш радикальні групи студентів і далі регулярно збираються й обговорюють свої вимоги та майбутні акції). По-друге, на початку року ПАР збурила потужна хвиля протестів із вимогою відставки президента Джейкоба Зуми, проти якого в суді вже зареєстровано 738 звинувачень у корупції, і частина студентів переорієнтувалася на них.
Боротьба проти підвищення плати за навчання – це найперша, але не єдина вимога протестувальників. У багатьох студентів ліві погляди, і вони вважають, що освіта має бути безкоштовною (тобто, її фінансує держава з податків); навіть проводили економічні підрахунки, щоб довести, що це реально. Обговорювали і співвідношення кількості викладачів і студентів. Скажімо, в Україні є обмеження максимальної кількості людей, які відвідують лекційні і семінарські заняття, а от в Університеті Йоганнесбурга на курсі зулуської мови для початківців, який я слухала, було близько двохсот осіб, що, звісно, не сприяє опануванню предмета. Окреме питання – умови для університетських працівників, яке переросло в кампанію боротьби з аутсорсингом допоміжного персоналу. Студенти об’єдналися з прибиральниками й охоронцями, і вже з січня цього року виш погодився працевлаштувати цих співробітників напряму, що гарантує кращі умови праці і соціальний захист, можливість самим здобувати вищу освіту, пільгові місця для їхніх дітей тощо.
Читайте також: Що обирає покоління міленіалів на Заході
Потреба деколонізації освіти відразу посіла чільне місце на порядку денному. У нашому центрі присвятили цілий семестр читанню й обговоренню африканських науковців, яким у навчальних програмах приділено недостатньо уваги. Наприклад, на щорічну конференцію Центру суспільних змін, приурочену деколонізації науки, запросили Лео Зеліга – автора книжки про Франца Фанона (впливовий теоретик постколоніалізму, чиї роботи надихали національно-визвольні рухи Африки й Латинської Америки – ред.) і спеціаліста з історії Буркіна-Фасо. Як виявилося, південно-африканські студенти, які так багато говорять про деколонізацію, погано знають історію інших африканських країн: приміром, єдина асоціація про Томаса Санкару (революційний діяч і президент Буркіна-Фасо у 1983-1987 рр. – ред.) – носив червоний берет як і нинішні активісти ліво-популістської партії Борців за економічну свободу (Economic freedom fighters, EFF), яких багато серед учасників студентських протестів. На факультеті гуманітарних наук відбулася низка заходів із перегляду навчальних планів і збільшення в них кількості африканських дослідників і тематики, актуальної для континенту.
Читайте також: Чим живе арабська молодь
Багатьом студентам були важливі й символічні кроки з деколонізації – прибрати статую Сесіля Родса з території Університету Кейптауна, перейменувати гуртожитки з колишніх африканерських назв на місцеві чи збільшити вагу локальних мов (у ПАР аж одинадцять офіційних мов, однак дотепер лише англійська й африкаанс були мовами викладання у вишах).
Протест був не єдиним методом тиску. Як я вже згадувала, наш центр організував низку наукових заходів і досліджень на освітню тематику, інші центри надсилали уряду і презентували громадськості результати свої досліджень щодо реформи вищої школи. Також студенти зверталися до неурядових організацій, які захищають права людини. Це було особливо актуально під час репресій із боку університетської адміністрації і загострення протистоянь із поліцією, коли відбувалися масові арешти, а десятки, чи можливо, й сотні студентів було поранено гумовими кулями. Прикметно, що студенти отримували гуманітарну підтримку і від церков, які збирали для ув’язнених харчі й предмети гігієни, надавали безпечне місце для зборів у своїх приміщеннях. Католицькому священику з університетської парафії Св. Трійці в Йоганнесбурзі навіть поцілили гумовою кулею в обличчя за відмову пропустити на територію церкви озброєних поліцейських. Цікаво, що після цього до студентського руху приєдналися безхатченки, які теж отримували допомогу в тій церкві і дуже любили пораненого священика.
Читайте також: Між "комсомолом" і протестом
Коли одну зі студенток нашого центру відрахували з університету за участь у протестах, ми зверталися до міжнародної наукової спільноти з проханням про листи підтримки і тиск на адміністрацію вишу для її поновлення. Звісно, студенти постійно брали участь у переговорах з адміністрацією своїх ВНЗ і представниками міністерства освіти.
Чимало студентів є членами політичних рухів і партій, які прагнуть системних трансформацій південно-африканського суспільства. Така боротьба на кілька фронтів – протести, політична діяльність, співпраця з іншими пригнобленими групами і з дружніми громадськими й релігійними організаціями, наявність радикального і поміркованого крила – продовжує традицію антиапертеїдного руху.