Рік тому Тиждень вирішив проаналізувати ті зміни на економічній мапі країни, які відбулися після кризи 2008–2009 років, і виявив різноспрямовані тенденції в розвитку окремих регіонів. Якщо одні під впливом змін у кон’юнктурі світових ринків і структури української економіки суттєво наростили свої показники порівняно із 2007 роком, то інші, навпаки, значно втратили. Тепер спробуємо поглянути на те, що відбулося з економікою окремих регіонів України за останні три роки, тобто порівняно з довоєнними часами.
Читайте також: Нова економічна мапа
Проведений аналіз дав змогу зробити кілька цікавих висновків, які змінюють уявлення про розвиток країни останніми роками. Зокрема про те, що за загальними по країні цифрами, які свідчать, що економіка все ще перебуває в значно гіршому стані, ніж у 2013-му – на початку 2014-го, залишається непомітним, що чимало регіонів за низкою показників уже в значно кращому стані, аніж були до повалення режиму Януковича й початку російської агресії.
Цікаво також, що зміна розміру середньої заробітної плати по регіонах країни за останні три роки не завжди корелює з їхніми економічними показниками. У деяких регіонах, де економіка суттєво зросла за останні три роки, середня зарплата є навіть нижчою, аніж до цього. Водночас в інших, де економіка в гіршому стані, аніж три роки тому, середні заробітні плати є навіть вищими або принаймні на рівні трирічної давності.
Загальний стан економіки
Загалом по країні за даними Держстату, валовий внутрішній продукт у 2016-му становив 86,2% від рівня 2013-го. Проте тут треба брати до уваги, що внаслідок тривалого врахування під час розрахунку цього показника завищеної бази порівняння за рахунок частини підприємств з окупованих територій він штучно занижений. Крім того, порівняно із 2013 роком значно зменшилася й кількість населення, що проживала на реально підконтрольній Києву території, проте Держстат і досі не обраховує окремо показників для ОРДіЛО. Це ускладнює визначення динаміки економічного розвитку в розрахунку на одного мешканця. Водночас порівняння обсягів валового продукту по регіонах (ВРП) виявляє, що в більшості з них він порівняно із 2013 роком або збільшився, або якщо й зменшився, то не більш ніж на кілька відсотків.
Першість за економічним зростанням протягом останніх трьох років утримували два сусідні регіони — Вінниччина й Житомирщина. Валовий регіональний продукт (ВРП) у 2016 році був там на 6,5% та 6,3% більшим, аніж у 2013-ому (у розрахунку на одного мешканця зростання відповідно становило 8,3% та 8,1%). Не надто відставала Волинська область (5% та 4,9% відповідно). У Кіровоградській валовий регіональний продукт на одного мешканця у 2016 році становив на 2,6% більше, ніж у 2013-ому, а в Одеській, Херсонській, Чернігівській, Черкаській, Тернопільській і Миколаївській областях — приблизно на рівні 2013-го (від +0,3% до -1,1%). Сукупно йдеться про 10 із 25 регіонів, які залишаються підконтрольними Україні.
Ще у п’яти регіонах валовий регіональний продукт у розрахунку на одного мешканця у 2016-ому був нижчим порівняно із 2013 роком на 3–5%: Хмельницькій (-3%), Сумській (-3,2%), Львівській (-4,4%), Запорізькій (-4,9%), Київській (-5,4%). У семи регіонах зменшення ВРП на одного мешканця порівняно із 2013 роком становило 6–9% (Рівненській — 6%, Харківській і Чернівецькій — 6,7%, Закарпатській і Полтавській — 7,8%, Івано-Франківській — 9% та Києві — 9,3%). І тільки в Дніпропетровській (-13,1%), а також Луганській (36,5%) і Донецькій (41,9%) областях йшлося про двозначні показники економічного спаду. Однак у випадку останніх двох він із вищезазначених причин є умовним, а потрібний перерахунок цього показника для реально підконтрольних Україні територій мав би показати навіть незначний економічний приріст у розрахунку на одного мешканця.
Ще показовіша ситуація в міжрегіональному розрізі з експортом. Як уже відзначав Тиждень, його динаміка останнім часом суттєво спотворюється Держстатом, оскільки розраховується лише в одній валюті — доларові США, який останніми роками різко подорожчав до більшості світових валют.Наприклад, у європейського «локомотива» Німеччини в разі обрахунку в доларах експорт у IV кварталі 2016-го виявляється на 11,6% меншим, аніж за той самий час три роки тому, тоді як у євро він, навпаки, збільшився майже на ті-таки 11,5%. У Франції в доларах за той самий період вивезення товарів зменшилося на 17,4%, а в євро збільшилося на 5,4%. Однак у жодній із цих країн не вважають це зменшенням експорту. Тому з огляду на географічне розташування й обсяги торговельно-економічних зв’язків України з ЄС як еквівалент для вимірювання обсягів зовнішньої торгівлі ми також використовуватимемо євро.
Читайте також: Природний відбір
Так от, при порівнянні обсягів українського експорту товарів у євро за перші квартали 2017-го та 2014-го років виявляється, що загалом по країні, але без урахування Донецької та Луганської областей, він зріс із €7,92 млрд до €8,72 млрд, тобто на 10,1%. Більшість регіонів успішно адаптувалися до світової кон’юнктури. Експорт товарів із Вінницької області зріс на 125%, Івано-Франківської — на 83,4%, Тернопільської — 54,1%, Чернівецької — 40,5%, Львівської — 37,3%, Київської — 32,4%, Волинської — 30,2%, Закарпатської — 25,9%. Ще в шести регіонах (Хмельницька, Житомирська, Черкаська, Київ, Полтавська, Миколаївська) зростання становило 10–20%. Від 5 до 9% за означений період збільшився експорт із Дніпропетровської, Сумської та Чернігівської областей.
Лише в чотирьох південно-східних регіонах спад експорту з I кварталу 2014-го по I квартал 2017 року перевищив 10%: в Одеській — 12,9%, у Харківській — 23,9%, Донецькій — 49% та Луганській — 85,7%. Однак, знову ж таки, щодо двох останніх областей йшлося головним чином про зменшення поставок із непідконтрольних Україні територій. Кілька відсотків експорту також позбулися Херсонська й Запорізька області. За межами ж південного сходу скорочення експорту відбулося тільки в одній області — Рівненській (на 5,3%), що пов’язано головно з різким зниженням цін на світовому ринку азотних добрив і спричиненою цим втратою конкурентоздатності українських виробників.
Вихід промисловості з піке
Із 2008 по 2015 рік в Україні тривало затяжне падіння промислового виробництва, яке переривалося лише на дуже нетривалий час у 2010–2011 роках, а час від часу набувало стрімкого, навіть обвального характеру. У результаті у 2015-му обсяг промислового виробництва в країні, за даними Держстату, становив тільки 66,6% від рівня 2007-го. А деіндустріалізація була притаманна всім частинам країни.
У згаданій вище публікації Тижня було виділено новий «пояс промислового зростання» з центром на Правобережжі, який визначився після кризи 2008–2009-го. Тенденції останніх трьох років підтверджують його наявність, розширення та чіткіше оформлення. До традиційних лідерів промислового зростання за останні роки (Житомирська, Вінницька та Тернопільська області, які у січні-травні 2017 року мали промислове виробництво на 27,4–17,3% більше, ніж за той самий період часу три роки тому), додалися також сусідні Київська (+13,2%), Хмельницька (9,2%), Одеська (+12,5%), Кіровоградська (4,3%), Рівненська (+4,8%) та Волинська (+7,9%).
Фактично означену суцільну територію з дев’яти регіонів розриває лише Черкащина, де промислове виробництво у січні-травні 2017 року виявилося все ще на 5% меншим, ніж у той-таки період три роки тому. Поволі до «поясу зростання» підтягуються Львівська й Херсонська області, у кожній з яких показники промисловості хоч і незначно, а все-таки кращі порівняно з показниками першої половини 2014 року.
Регіони, що межують із «поясом зростання» з південного сходу (Миколаївська, Запорізька, Черкаська, Полтавська, Харківська), мають промислове виробництво лише на 4–5% менше, аніж три роки тому. А більшість інших, за винятком Донецької та Луганської областей (про які нижче), — на 7–14% менше. Причини глибшого спаду, як і географія таких регіонів, найрізноманітніші. Тому до них належать водночас і орієнтована на важку промисловість, розташована на «близькому сході» Дніпропетровська область (-13,2%), і Закарпаття (-13,5%) чи Сумщина (-11,9%). Усі українські регіони розвивалися останні три роки в однакових умовах. Проте одні наростили обсяги виробництва, а інші зазнали значних втрат. Зокрема, через надмірно високу частку підприємств окремих галузей, які важко адаптуються до нової кон’юнктури на світовому ринку.
Читайте також: Зупинити відставання
Якщо розглядати зміни в обсязі промислового виробництва всієї країни без урахування Донецької та Луганської областей (де його динаміку за останні три роки спотворюють непідконтрольні території), то також виходить, що промислове виробництво зараз не набагато менше, ніж було у 2014 році. Наприклад, у січні-травні 2014 року частка Донецької області в промисловому виробництві становила 17,5%, а Луганської — 6,3% сукупного промислового виробництва країни. Отже, втрата 79,4% промвиробництва Луганської області співставна 5% втрати загальноукраїнського показника, 53,6% виробництва Донецької області — відповідно 9,4% загальноукраїнського показника. А із 18,6% зменшення промислового виробництва в січні-травні 2017-го порівняно з тими-таки місяцями 2014-го року 14,4% становило його зменшення за рахунок Луганської та Донецької областей. Таким чином виходимо на те, що загалом в Україні, за винятком цих двох областей, спад промисловості за останні три роки можна оцінити тільки в 4,9 %.
Глибокий спад у промисловості Донецької та Луганської областей, як було продемонстровано в одній із попередніх публікацій Тижня, не стосується підконтрольної Україні території. Він фіксується статистикою лише внаслідок того, що до бази порівняння за попередні роки безпідставно включається продукція більшої чи меншої кількості підприємств із давно непідконтрольних територій тільки тому, що вони певний час були зареєстровані на підконтрольних Україні теренах. Натомість на підконтрольних територіях цих двох регіонів навіть спостерігається зростання виробництва.
Читайте також: Промисловість після блокади
Вплив на рівень доходів
Швидші темпи розвитку регіонів у «поясі зростання», що має свій центр на Правобережжі, водночас не означають більшої заможності чи рівня розвитку їхньої економіки вже зараз. Вони переважно зменшують відрив від раніше успішніших областей. Наприклад, лідери зростання останніх років Вінницька, Житомирська та Волинська області у 2013 році мали валовий регіональний продукт на одного мешканця на рівні відповідно 48,2%, 43,8% та 42,8% від аналогічного показника Дніпропетровської області. У 2015 році (новіших даних ще немає) цей показник у них сягнув відповідно 56,6%, 46,6% та 46,1% аналогічного на Дніпропетровщині.
Крім того, різний рівень економічного розвитку й динаміка зростання економічних показників не завжди повноцінно конвертуються у рівень доходів громадян тих чи інших регіонів. Порівняння реальних (скоригованих на рівень інфляції) середніх заробітних плат за січень-травень 2017 та 2014-го років свідчить, що загалом по країні зараз вони є на 6,2% нижчими, аніж були три роки тому. Водночас номінальний обсяг офіційної середньої заробітної плати в країні зріс із 3,4 тис. грн. у травні 2014-го до 6,8 тис. грн. у травні 2017-го.
Однак по окремих регіонах ситуація найрізноманітніша (див. «Як змінилася зарплата в регіонах»). У 13-ти середні зарплати навіть з урахуванням інфляції вже відновилися до рівня 2014-го (сім регіонів із показником від -0,8 % до +0,6%) чи навіть перевищили його (ще шість регіонів із приростом від 2% до 9%). У семи областях вони є на 2,9–5,5% нижчими, аніж три роки тому. У Харківській області середні зарплати за цей час втратили 8,6%, у Донецькій і Дніпропетровській — 10,6–10,9%, а в Луганській навіть 18,3%. Проте у випадку Донецької й особливо Луганської, потрібно робити похибку на те, що на окупованій території залишилася більшість великих міст і промислових центрів, де середні заробітні плати до початку бойових дій були значно вищими.
Привертає увагу й те, що серед трійки лідерів за темпами зростання середньої зарплати за останні три роки лише в одній області воно узгоджується з показником економічного зростання, а у двох інших відбулося всупереч значному погіршенню економічних показників. Так, у Вінницькій області реальна (скоригована на рівень інфляції) середня заробітна плата у січні-травні 2017-го була на 9% вищою, ніж у січні-травні 2014-го, у Закарпатській — на 8,2%, у Чернівецькій області — на 3,8%. Водночас, якщо на Вінниччині, яка тримає першість за темпом зростання, валовий регіональний продукт справді зріс із 2013 по 2016 рік на 8,3%, то в Закарпатській і Чернівецькій областях валовий регіональний продукт за цей час не те, що не зріс, а, навпаки, скоротився в розрахунку на одного мешканця на 7,8% та 6,7%. Що, втім, не завадило їм увійти до трійки лідерів за зростанням середніх зарплат.
Є й протилежні приклади. Наприклад, у Житомирській області, яка поряд із Вінниччиною була одним із лідерів економічного зростання за останні три роки (+8,1% у розрахунку на одного мешканця), середня заробітна плата (скоригована на рівень інфляції) у січні-травні 2017-го року була навіть на 0,7% меншою, аніж за той самий період три роки тому.
Врешті, різниця в середніх заробітних платах по регіонах є значно меншою, аніж різниця у валовому регіональному продукті на одного мешканця. Наприклад, якщо не брати до уваги Київ, то середня заробітна плата в регіоні з її найменшим показником становить 68,3% від рівня в регіоні з її найвищим показником. Тобто різниця — менше 1,5 раза. А співвідношення за валовим регіональним продуктом на одну особу між різними регіонами країни (також за винятком Києва) сягає 3,5 раза. Показова ситуація у двох сусідніх областях: у Вінницькій, де ВРП на одного мешканця у 1,8 раза більший, аніж у Чернівецькій, середня заробітна плата в травні 2017-го була лише на 10,9 % вищою (5,86 та 5,24 тис. грн. відповідно).
Причини цього явища слід шукати в тому, що зарплати в державному секторі виплачуються на однаковому чи майже однаковому рівні в усіх регіонах незалежно від економічних показників чи їхньої динаміки, так само як не враховує цих факторів встановлення мінімальної заробітної плати для приватного сектору. У результаті єдина зарплатна політика в країні не бере до уваги реальний стан економіки тих чи тих регіонів. А зворотною стороною наближення середньої та мінімальної зарплат регіонів, де економічні показники відстають, до економічно розвиненіших і заможніших, стає підвищення рівня безробіття та гальмування зростання або й подальше економічне просідання.