В маленькому селищі на межі Донеччини та Луганщини Сріблянка за більш ніж два сторіччя його існування жили та працювали різні люди: промисловики та військові, різні за національністю та вірою. Колись, ще у XVIII столітті, німці-колонисти знайшли біля Білої гори срібло, що, за місцевою легендою, дало назву селищу. А ще кажуть, що саме тут стояла перша рота пікінерського полку Слав’яносербії, тому така назва й прижилась. Де істина достеменно невідомо, але про срібло зараз якось не чутно, а ось Свято-Преображенський храм, збудований сербами наприкінці 18 сторіччя, досі існує. До речі, найстаріший в районі, в ньому похований мешканець села з тієї першої роти Райко Депрерадович і донині зберігається ікона, яку він привіз зі своєї Сербії. Сюди до 2014 року паломники приїздили з різних областей та навіть країн, тому біля церкви побудували невеличкий гостьовий дім. Зараз церква має дуже пристойний для свого віку вигляд, але на службу в намолений століттями храм приїздять тільки люди з сусідніх селищ.
Читайте також: Інша Донеччина: від трактора до маскувальної сітки
На найвищій точці, пам’ятці природи місцевого значення — Мар’їній горі — збудували капличку, замість звалища автомобільних шин, що спалювали тут на свята за дивною радянською звичкою. Вона виглядає дуже гармонійно на верхівці білої скелі, що все більш проростає реліктовими рослинами. В середині літа тут відчувається неймовірний запах: під палючим сонцем крейдяний чебрець та звіробій віддає свій аромат на повну, наче доводячи, що невеличкі крейдяні квіти можуть бути кращими за будь-яке лісове створіння. Тут улюблене місто для фотосесій: гору з різних боків обіймає найбільша водна артерія Донеччини — Сіверський Донець.
Коли влітку 2014 року біля селища йшли бої, уламки снарядів влучили в капличку. Але страшніше, коли вони потрапляли в приватні будинки. В липні прямо на руках у матері, яка не встигла добігти під час обстрілів до льоху, загинула маленька дівчинка. Війна наздогнала їх в відносно спокійному селищі: родина з малечею втекла з міста, що було на лінії фронту. Зараз в Сріблянці тихо, тільки інколи можна почути вибухи, що доносяться з якогось військового полігону, яких зараз на Донеччині багато.
Читайте також: Слов’янськ. На уламках «русского мира»
Незважаючи на це, тут відновився туристичний бізнес: відкрилися дві туристичні бази, які пропонують дуже пристойні умови для відпочинку. Мар’їна гора та найстаріший храм теж входять в традиційний переліки пам’яток, які можна відвідати в Сріблянці. Але ще одна цікавинка, я би сказала, державного масштабу, на жаль, чомусь залишається досі на “шкільному рівні”. Справа в тому, що в Сріблянці народився та виріс Микита Шаповал – нащадок патріотичної родини, відомий український політичний і громадський діяч, публіцист, поет, член Центральної Ради, міністр пошти та телеграфу в уряді Володимира Винниченка, співавтор 4 Універсалу, комісар Київського повіту, голова Українського національного союзу (1918-1919 рік), міністр земельних справ в уряді Володимира Чехівського за Директорії. Саме тут, в Сріблянці, майбутній просвітник та його брат Михайло робили перші кроки в залученні до українства: залишилися свідоцтва про те, як вони ще підлітками читали “Кобзаря” місцевим мешканцям.
Про постаті своїх земляків в Сріблянці знають. І навіть мають пам’ятний знак на місці садиби Шаповалів та музейну кімнату в школі. В дворі школи за ініціативою активістів під керівництвом науковця зі Слов’янська Василя Терещенка був поставлений в 1993 році бюст Шаповала. Потім в музейній кімнаті науковці зібрали унікальні історичні документи щодо подій 1918-1919 років на Донеччині та постаті братів Шаповалів, що слугувало поштовхом для проведення наукових конференцій та читань. Не так давно, з нагоди 135-річчя з дня народження Микити Шаповала та 100-річчя Української революції, в сріблянській школі, що до речі, була відремонтована після наслідків бойових дій, провели захід за участі місцевих мешканців, науковців, громадських діячів та обласної влади. На ньому підкреслювали важливість зберігання та розповсюдження інформації про українську історію Донеччини.
Зокрема голова громадської організації “Товариство імені Олекси Тихого”, краєзнавець Євген Шаповалов звернувся до школярів із проханням шукати та вивчати правдиву й повну історію України, свого рідного краю, відчувати себе українцями.
Читайте також: Три роки визволення: відлік нового життя
Здавалось би, все на рівні: славетного земляка шанують та прищеплюють любов до України в поколіннях. Але, на жаль, ми знов не цінуємо важливе: маючи приклади, які перекреслюють усілякі байки про “русский менталитет” на Донеччині, ці аргументи фактично не використовують. Жоден турист, що приїхав відпочивати в Сріблянку, не має змоги дізнатися про видатного українського діяча, що народили крейдяні гори Донеччини.
І я навіть не про вказівники чи брошури, що було б непогано. Щоб потрапити в музейну кімнату, наприклад, треба заздалегідь надати письмове повідомлення в районний відділ освіти. Без цього така важлива, але чомусь таємна інформація, так і не дійде до пересічної українця.