Про «Закарпатську народну республіку» так чи інакше не чула хіба що людина, яка живе поза межами України. Тут тобі фейкові повідомлення російських ЗМІ про «Небажання республіки Підкарпатська Русь лишатися у складі України», і про «Заклики до влади Києва про автономію». Дрова у вогонь підкидають і заяви угорських політиків, в яких іде мова про «обов’язковість» автономії угорців поза межами держави, які трактують не інакше, як заклики до сепаратизму.
Так, наприклад, в кінці березня привід поговорити про «угорський сепаратизм на Закарпатті» дав віце-прем'єр-міністр Угорщини Жолт Шем’єн. Як повідомили регіональні ЗМІ на Закарпатті, чиновник заявив, що автономія є метою для всіх етнічних угорців. І вони за жодних обставин не повинні відмовлятися від таких вимог.
«А здатність етнічних угорців забезпечити дотримання їхніх інтересів залежить від успіхів етнічних угорських політичних партій», – цитували політика ЗМІ.
Такі виступи здивували українське Міністерство закордонних справ. У зовнішньополітичному відомстві неодноразово підкреслювали, що конструктивна співпраця Києва та Будапешта є важливою для України. Однак для цього необхідна повага до територіальної цілісності країни та її Конституції. Втім, не варто забувати, що подібними виступами Шем’єн відзначився ще раніше. Наприклад, у 2014-му політик заявляв, що «кожна нація має виробити власну концепцію автономії. Жителі Воєводини, Закарпатської України повинні діяти у такому ж напрямку».
Читайте також: СБУ зірвала масштабну російську провокацію на Закарпатті
Ще один скандал фактично на рівному місці відбувся рік тому. На початку квітня 2016-го під час чергової сесії депутати Закарпатської облради голосували пакет різних звернень до центральної влади. Серед них опинилося і звернення до президента та прем’єр-міністра України щодо внесення змін до Конституції. Якщо бути точнішим – то мова йшла про надання широких адміністративних та фінансових повноважень органам місцевого самоврядування. У тексті звернення депутати посилалися на результати референдуму 1 грудня 1991 року, на якому 546 тис. виборців Закарпатської області, або 78,6%, віддали свої голоси «за» проголошення Закарпатської області України «спеціальною самоврядною територією, як суб'єкта у складі незалежної України». Як вдалося з’ясувати активістам, проект звернення вносив керівник Опозиційного блоку на Закарпатті Олександр Ледида. Водночас, депутати облради пояснили, що мали на меті нагадати Києву про необхідність «ділитися повноваженнями». Зокрема у питаннях лісового господарства, податків тощо.
«Цей документ – декларативний. Тобто він ні на що не впливає. Ним хотілося нагадати владі, що треба ділитися повноваженнями з місцевими органами», – заявив у коментарях ЗМІ депутат від фракції «Батьківщина» в облраді Андрій Шекета.
Наразі можна говорити, що в регіоні існує низка проблем, які конче необхідно вирішувати. Інакше у майбутньому вони можуть перетворитися на реальні загрози державі. Однак, і стверджувати, що на це не звертають уваги в суспільстві, також не можна. Скажімо, цього тижня у Києві в Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбувся тематичний круглий стіл за участі посла Угорщини Ерно Кешкеня, заступника голови Закарпатської ОДА Віктора Мікуліна, директора НІСД Володимира Горбуліна, науковців, послів, представників угорських спілок в Україні.
Жоден з присутніх не намагався заперечити того факту, що Угорщина для України залишається ключовим партнером в питаннях торгівлі чи безпеки. Якщо конкретніше, то це підтримка санкцій ЄС проти Росії, спільний розвиток інфраструктури, запозичення кращих практик державних перетворень. Водночас, зауважили учасники, Києву важливо працювати над пом’якшенням спірних питань.
Читайте також: В уряді Угорщини виступили за автономію для угорських громад, що проживають за кордоном
Окремо представники України висловили побоювання щодо деяких заяв угорських політиків (як, наприклад, заява Шем’єна, згадана вище). Вони зазначили, що серйозна фінансова підтримка угорців Закарпаття, просування ідеї створення культурно-територіальної автономії, використання елементів риторики, подібної до російської, зокрема щодо «співвітчизників», політизація питання «етнічності» в результаті деструктивно впливають на діаспору і, як наслідок, взагалі можуть протиставляти її українській владі. І все це, за словами експертів, відбувається за умов доволі широкої культурної автономії угорців на Закарпатті.
«Угорці наразі мають доволі широку автономію, представництво на всіх рівнях влади, подвійне громадянство, що дає їм право навчатися й працювати в Угорщині, отримувати пенсії, стипендії та інші виплати», – переконаний професор, доктор історичних наук Степан Віднянський.
Своєю чергою, посол Угорщини в Україні наголосив, що Будапешт, як і Київ, зацікавлений у подальшому розвитку взаємин між державами. Зокрема щодо торговельного партнерства. А з відкриттям кордонів ЄС для Українців постає питання тіснішої взаємодії у сфері туризму. Так, наприклад, Кешкень зазначив, що у спільних планах України та Угорщини в подальшому відкрити кілька нових пропускних пунктів на кордонах, аби зробити пересування громадян між державами зручнішим.
Він додав, що Угорщина підтримує Україну в євроінтеграції. До того ж, надає підтримку у реабілітації військових, приймає у себе на відпочинок дітей із зони АТО, надає гуманітарну допомогу. Таким чином, про підтримку сепаратистських рухів на Закарпатті не може бути й мови. Однак представники угорців занепокоєні можливими обмеженнями прав діаспорян. Зокрема, йдеться про проекти законів про мову, введення квот у медіа, змін в освіті тощо.
«Це нас хвилює. Це сфера освіти, сфера закону про мову. Це хвилює і румунів, і болгар, і словаків … всіх, хто зараз навчається рідною мовою. І за новими проектами законів у них в цьому питанні буде менше прав. Напевно, ви згодні, що кращі меншини це ті, які задоволені своєю долею. Ми сподіваємося що нові законопроекти не будуть прийняті і старий закон про мову залишиться в силі. І права нацменшин не звужуватимуться, а розширюватимуться», – наголосив Кешкень.
Фактично чи не найбільша проблема угорців, про яку згадують всі – це вивчення української мови. Присутні зауважили, що на Закарпатті проживає приблизно 150 тис. угорців, однак рівень викладання української для них залишає бажати кращого. Підтвердженням цього слугують дані зовнішнього незалежного оцінювання, згідно з якими Закарпатська область за тестами, зокрема з української мови та літератури, має чи не найгірші результати з усіх.
Читайте також: На Закарпатті СБУ викрила механізм незаконної легалізації російських громадян
«Ефективність викладання української мови на Закарпатті доволі низька. Однак це не дуже хвилювало Міносвіти та батьків-угорців на Закарпатті. Знання мови стало проблемою тоді, коли МОН своїм наказом у 2007 році передбачило, що для вступу необхідно успішно скласти ЗНО з української мови та літератури. Відтоді, і лише відтоді, це питання опинилося у центрі увагив Києві та на Закарпатті», – зауважує доцент кафедри філології та директор лінгвістичного науково-дослідного центру Закарпатського угорського інституту Степан Черничко.
Він додає – якщо по Україні частка випускників, які не досягли прохідного бар’єру з мови та літератури, складає 8-9%, то для випускників шкіл з угорською мовою навчання цей показник вищий.
«Нацменшини мають три шляхи розвитку: інтеграція, асиміляція та сегрегація. І держава має сприяти інтеграції. Двомовність меншин – це запорука повноцінної участі у суспільному житті. Інтеграція – це не лише рівність можливостей, але й ідентичні результати. Однак ЗНО показує, що результати випускників з угорською та українською мовами навчання – далекі одне від одного… Освітня політика специфічно трактує поняття однакових можливостей. До всіх учасників ставлять однакові умови. Але молодь не йде на тест із рівними можливостями. Адже випускники українських шкіл складають іспит з рідної мови, угорці – ні», – переконаний Черничко.
Він зауважує – загалом середня освіта на Закарпатті показує доволі низький рівень знань. Не лише з української мови, але й з інших предметів. А тести з української вимірюють не так практичні, як теоретичні навички.
«Тести складено так, що іспит вимірює засвоєння теоретичного матеріалу, але неможливо зрозуміти, чи володіє людина навичками. Перевіряється граматика… Сотні тисяч осіб, для яких українська є рідною, не змогли б успішно скласти ЗНО з української, але вони впевнено пишуть, говорять і читають українською. МОН має визначатися: людям треба знати граматичну систему чи вміти успішно комунікувати українською усно і письмово? Успішній інтеграції допомагає не знання відмінювання дієслів чи іменників», – запевняє Черничко.
На Закарпатті й справді склалася ситуація, коли угорці мають можливість вчитися угорською, а не українською мовою. І не лише в школі. Що, своєю чергою, відкидає необхідність вивчення української. Особливо якщо зважити на угорські паспорти, які отримують нацменшини в регіоні. Таким чином, жодної мови про інтеграцію й бути не може. Тут радше має місце сегрегація угорців.
«Так, у нас є проблеми, але нам треба навчитися адекватно оцінювати рівень загроз цих проблем. Якщо ми будемо і далі педалювати питання відсторонення угорської мови від української мови, культури, то ми будемо сприяти сегрегації, відділенню – і будемо своїми руками будувати мур між українцями і угорцями Закарпаття. А далі – між Україною та Угорщиною», – зауважує директор Інституту української мови НАН Павло Гриценко.
На думку експертів, така ситуація склалася, зокрема, і завдяки мовному закону Колесніченка-Ківалова, а також поліетнічної концепції колишнього міністра освіти Дмитра Табачника.
«Завжди хочуть сказати, що Україна неправомірно чинить з нацменшинами. Але це не так. У нас досі діє концепція Табачника про поліетнічність суспільства. Але за міжнародними документами, якщо кількість представників однієї нації в країні складає 67%, то держава вважається моноетнічною. Однак в Україні ця цифра 77,8%. І ми чомусь поліетнічна держава», – переконана доктор історичних наук, професор Валентина Борисенко.
Читайте також: В Ужгороді СБУ викрила адміністратора проросійських груп у соцмережах
«Не можу погодитися в тому, що закон Ківалова-Колесніченка, а по суті закон Кремля, не треба замінювати іншим. Адже цей закон замінює державність і інтеграційну роль української мови. Не може бути такого, що ми розтягнемо нашу державу на частини і перетворимо її на сукупність національних гетто… Сподіваюся, що у провідних угорських політиків прийде розуміння того, що українська нація і українці – це єдине. І не треба ділити, на практиці й у законодавці, нас на українців-українців, українців-бойків, українців-гуцулів, українців-лемків… Це неправильний підхід. Треба, щоб і з вашого боку був імпульс до об’єднання, а не до роз’єднання», – зазначає Гриценко.
Представники ж угорців зауважують, що жодним чином не виступають за сепаратизм чи якісь територіальні автономістські рухи. І в той же час, вони доволі скептично ставляться до нових законодавчих ініціатив.
«Наразі в Україні суспільна атмосфера складається так, що говорити про будь-які автономістські формації, про будь-якийпрояв таких формацій недоречно. Адже різні сторони його обо’язково розтлумачать на свою користь. Тому я б абсолютно сьогодні утримався від таких виступів. Можу сказати, що в останній час всі повідомлення, які з’являлися про ту чи іншу автономію на Закарпатті, не відповідають дійсності. Що ж до заяв угорських чиновників – вони стосуються загальних питань і підходу до питання угорців», – наголошує почесний голова Демократичної спілки угорців України, кандидат юридичних наук Михайло Товт.
«Рецепт один: сьогодні треба дотримуватися чинного законодавства. І не вчиняти дій, які будуть роз’єднувати суспільство. Часи нині складні, треба працювати на об’єднання. Наприклад, не приймати законодавчі акти, які обмежуватимуть права… зокрема, йдеться і про мовні законопроекти», – переконаний Товт.
Фактично говорити про серйозні сепаратистські ризики для Закарпаття від угорців чи інших національних меншин регіону не можна. Оскільки підґрунтя для таких серйозних і загрозливих для України рухів немає. Проте без змін політики щодо регіону в майбутньому ці ризики можуть з’явитися. Питання лише в тому, чи зможе змінити таку ситуацію центральна і місцева влада, інтегрувавши національні меншини в українське суспільство.