Пояс політики і бізнесу
Багатомільйонні рахунки у швейцарських і американських банках. Доплати партійному керівництву в конвертах. Відкати та подарунки від забудовників місцевим і не тільки чиновникам. Міністр від правлячої партії, яка каже слідству, що 
не знає, звідки в гаражі її родини три розкішні автівки, гроші на подорожі та щедрі вечірки на честь хрестин дітей: «Усім цим опікувався мій колишній чоловік». Звучить знайомо?
Йдеться про наймасштабніший корупційний скандал у новітній історії Іспанії. Останні новини, пов’язані зі «справою Ґюртель» — виклик до суду для свідчення прем’єр-міністра Іспанії та очільника правлячої консервативної Народної партії Маріано Рахоя. Політик має з’явитися там 26 липня.
Ця корупційна схема виявилася настільки великою, що справу довелося розділити на частини. В одній, наприклад, ідеться про доплати в конверті урядовцям і посадовцям від Народної партії — однієї з двох мейнстримових політсил, що чергувалися у владі з 1982 року. Відповідач у цьому процесі — колишній працівник бухгалтерії, а згодом скарбник партії Луіс Барсенас. Його особисто звинувачують у накопиченні 48 млн євро на рахунках у швейцарському банку. А в січні 2013 року El Pais опублікувала фотографії написаної від руки «чорної бухгалтерії». У ній фіксувалися внески на потреби політсили від різних компанії, що перевищували суми, дозволені законодавством про фінансування партій, або надходили від бізнесу, який отримував державні замовлення; готівкові виплати діючим представникам партії. Йшлося про період від 1990 до 2008 років (окрім 1993–1996 років). Барсенас згодом зізнався, що цю «чорну бухгалтерію» вів дійсно він, а ще назвав серед отримувачів виплат або авторів схеми провідних членів Народної партії (наразі вони відкидають звинувачення).
Читайте також: Антикорупція. Новий вид спорту
Інший епізод справи — мережа «відкатів за держзамовлення». Головний обвинувачений — організатор схеми Франциско Корреа (на фото). Раніше бізнесмен займався організацією подій для Народної партії, тож встиг вибудувати зв’язки у ній. Розслідування виявило, що пов’язані з ним бізнес-структури вигравали тендери на організацію масштабних свят і подій, права на трансляцію приїзду до Іспанії Папи Римського у 2006 році, виконання дорогих і непотрібних робіт, які їм замовляли державні установи. Вони домовлялися з чиновниками про зміну призначення і забудову земельних ділянок, що впливало на вартість нерухомості у відповідних регіонах. На цьому бізнес заробляв, а бюджет втрачав мільйони євро. Взамін чиновники отримували виплати готівкою, а ще відпустки, годинники, костюми. За цією справою Корреу та двох його помічників уже засуджено до 13 років ув’язнення, але на них ще чекають суди за іншими звинуваченнями.
Утім, тут ідеться не тільки про епізодичні випадки корупції. У коментарі для Politico.eu професор Лондонської школи економіки та коментатор з економічних питань молодої партії «Сьюдаданос» Луіс Ґарсіано зазначає, що «корупція — це ключ до розуміння політичних рішень, які призвели до злощасного буму нерухомості та інфраструктури в Іспанії». Як відомо, цей бум став однією з ключових причин «Великої рецесії» — фінансової кризи, яка вслід за рештою розвиненого світу, вкрай болісно вдарила і по Іспанії. А до 2006 року країна будувала понад 750 тис. будинків на рік. Це було більше, ніж у Німеччині, Британії, Франції та Італії разом узятих. На будівництво припадало 16% іспанського ВВП (у найбільших країнах ЄС — близько 9%). Приблизно чверть робочих місць, створених в Іспанії за період між 1996 і 2007 роками, були власне у сфері будівництва. Ґарсіано вважає, що без відкатів політикам та чиновникам на місцях така ситуація була би неможливою. Коли ж бульбашка нерухомості луснула, багато іспанців, особливо молодих, опинилися без роботи, адже не встигли здобути якусь іншу кваліфікацію, окрім як у будівництві. Родини залишалися на вулицях, бо не могли повернути видані без належної перевірки платоспроможності кредити. Почалася банківська криза. Від усього цього довелося рятуватися роками політики жорсткої економії, скороченням видатків у всіх сферах.
Розслідування і судові процеси у «справі Ґюртель» тривають досі. У них фігурують представники шести регіональних урядів, близько 200 посадовців. За процесом пильно стежать усі ЗМІ: коли арештовують чергового чиновника, це миттєво з’являється в усіх новинах.
Нині при владі в Іспанії та ж таки Народна партія. Але в неї у парламенті меншість. Обурення виборців привело в політику нові політичні сили, які розмили традиційну іспанську двопартійність. А вияви корупції, у якій замішана політика, перетворилися на червону ганчірку для виборців.
Іскра змін
У жовтні 2015 року в бухарестському нічному клубі Colectiv сталася пожежа. У ній загинули 64 особи й постраждали ще 147. Клуб загорівся від феєрверків, які того вечора запалили у приміщенні, хоча вони були призначені виключно для використання на відкритому просторі. Вогонь швидко поширився звукоізолюючою оббивкою приміщення, більшість жертв отруїлися токсичним димом. Ще одне фатальне порушення — у клубі був відкритий єдиний аварійний вихід.
Ця трагедія дала старт багатотисячним мітингам: люди вийшли на вулиці, протестуючи проти всюдисутньої корупції. Розслідування інциденту виявило, що власники клубу дозволяли заповнювати приміщення понад безпечну місткість, і в ньому не було достатньо аварійних виходів. Попри те, відповідні державні органи Бухареста видали клубові дозвіл на роботу, а перевірки не виявляли причин для його закриття, хоч інспектори й знали, що у клубу немає довідки щодо пожежної безпеки.
Читайте також: Сергеюс Муравйовас: «Антикорупція – це менеджмент ризиків»
Окрім суду над власниками клубу, трагедія призвела до відставки мера Бухареста, міністра внутрішніх справ країни, а також прем’єр-міністра Віктора Понти. Проти уряду останнього до того двічі висували вотум недовіри. У вересні 2015-го сам Понта проходив суд за звинуваченнями у корупції (ухилянні від сплати податків, шахрайстві, відмиванні грошей), які він відкидав. Хоча вже тоді президент Клаус Йоганніс закликав його піти у відставку. Однак Понта тримався. Аж до моменту, коли на вулиці вийшли 20 тисяч протестувальників.
У результаті прем’єр і уряд країни пішли у відставку, а на заміну їм призначили прем’єра-технократа і такий же уряд. Окрім іншого, це посприяло роботі антикорупційних органів Румунії, адже ті не стикалися з опором на найвищому політичному рівні. Але вже у грудні 2016 року в країні пройшли парламентські вибори. Виграла Соціал-демократична партія — та ж, яку до скандалу очолював Віктор Понта. Після його відставки партію очолив Лівіу Драґня. Вже у квітні 2016 року його звинуватили у фальсифікаціях під час голосування на референдумі про імпічмент президента Траяна Басеску 2012 року. Драґню засудили до двох років із відтермінуванням. Тож очолити уряд він не міг і опинився всього лише на посаді спікера Палати депутатів. І на початку 2017 року Румунія знову вибухнула протестами: цього разу проти декрету про амністію та декриміналізацію посадових злочинів, а також пропонованих обмежень деяких інструментів слідства, що їх успішно використовувала Дирекція по боротьбі з корупцією — аналог українського НАБУ. Ці зміни могли б нівелювати вирок Драґні, а отже, дозволити йому очолити уряд. «Суспільство відразу зрозуміло, що це тільки привід», — писав у розпал протестів для Тижня румунський експерт Сорін Іоніце. Врешті уряд відкликав декрет, а президент країни оскаржив його у Конституційному суді. Але у прем’єрському кріслі країни зараз людина, яку вважають лояльною до Драґні. Тож активній частині румунського суспільства доводиться пильнувати й далі. У цьому воно має серйозного союзника. У своїй статті Іоніца називає численні випадки розслідувань, арештів і вироків для румунських можновладців національного, місцевого рівня, навіть представників судової системи. «Це уможливили тільки реформи судової влади, розпочаті 2005 року», — підсумовує він.
Токсичні облігації
За даними «Антикорупційного звіту» Європейської комісії від 2014 року, 95% чехів вважають, що у їхній країні поширена корупція. Тому боротьба з нею, особливо у політиці, виглядає для втомлених виборців привабливо. У 2011 році
чеський мільярдер словацького походження Андрей Бабіш (на фото) заснував партію ANO, яка не декларує конкретної ідеології, але серед своїх ключових цілей, окрім деяких популістських меседжів зазначає боротьбу з корупцією, привабливі соціальні задачі, ефективне управління державою. Самого Бабіша його прихильники сприймають як успішного менеджера, що обіцяв «керувати державою як компанією». Тож у 2013 році партія менш ніж на 2% відстала від переможниці, Чеської соціал-демократичної партії. На виборах у жовтні 2017-го опитування (проведені в лютому) прогнозували їй практично удвічі більше голосів, ніж ЧСДП. Відповідно Бабішу пророкують крісло прем’єра. У січні 2014 року він став міністром фінансів Чехії. За даними Reuters, у 2016-му Чехія мала перший за два десятки років профіцитний бюджет.
Читайте також: Велика годівниця. Державний сектор, як джерело корупційного збагачення
Утім, на той час він також був власником конгломерату Agrofert – це понад 250 компаній, що працюють в сільськогосподарському, хімічному, а віднедавна й медіа-бізнесі. У червні 2013 року Бабіш купив одну з найбільших у країні медіа-груп MAFRA. До неї входять дві газети, газета Metro для безкоштовного розповсюдження, їхні онлайн-додатки, зокрема другий за величиною новинний портал у країні, а ще дві радіостанції та музичний телеканал. За оцінками дослідницького проекту Media, таким чином він здобув аудиторію в 1,75 млн. Дехто заговорив про «берлусконізацію» Чехії. Загалом його бізнес-конгломерат є роботодавцем для 34 тис. осіб. Щоправда, він передав свої активи в управління трастового фонду. Але зробив це аж цього року після прийняття у Чехії нового законодавства про конфлікт інтересів.
Фігурує він і в іншій справі: навесні 2017 року представники ЧСДП заявили, що податковому регулятору треба опублікувати інформацію про перевірки покупців так-званих однокронових облігацій, які деякі чеські компанії випускали у 2012 році і які не оподатковувалися. Вони підозрюють, що ці облігації у багатьох випадках використовувалися для ухиляння від сплати податків. Власне Бабіша критикують за те, що будучи власником концерну, він у 2013 році купив таких облігацій свого ж концерну Agrofert на суму майже 1,5 млрд крон. Тож у травні чеські правоохоронці та фінансовий регулятор почали перевірку. Бабіш закиди про порушення закону відкидає і списує все на політичну гру з боку його конкурентів. Утім, не чекаючи на результати перевірок, у лютому 2017-го він запропонував оподаткувати однокронові облігації, куплені власниками у своїх компаній. Парламент пропозицію підтримав.