Прихильники президента, своєю чергою, висловили цілковиту підтримку заборони та пояснили свою позицію так: санкції проти російських компаній необхідні, і в цьому сенсі компанії, що працюють в інтернеті, нічим не кращі від банків чи виробників автомобілів.
Загалом така позиція правильна, з нею важко не погодитися. Агресор має розплачуватися за свої дії. І якщо Україна вимагає введення антиросійських санкцій від інших держав, то сама в цьому питанні повинна бути в авангарді й показувати приклад.
Ось тільки українська влада досі демонструє вибірковий підхід до запровадження санкцій проти російських компаній. І вгледіти якусь логіку в її діях досить складно. У той час як одних блокують і забороняють, інші й далі спокійно працюють. Зокрема, йдеться й про великі компанії, які володіють в Україні активами на мільярди доларів. Причому деякі з них встигли навіть попрацювати з незаконними збройними формуваннями «ДНР» і «ЛНР».
Читайте також: Дипломат розповів про наміри Трампа зняти санкції з Росії після інавгурації
Розглянемо конкретні приклади. Восени 2016 року Україна ввела санкції проти компанії «Русский алюминий» («РУСАЛ») олігарха Олєґа Дєріпаски та компанії Judson Trading Limited (Кіпр), яку пов’язують із нею (рішення РНБОУ від 16 вересня 2016 року та Указ президента України № 467/2016). А в травні 2017-го санкції проти «РУСАЛа» було продовжено ще на рік. Щоправда, проблеми «РУСАЛа» в Україні почалися набагато раніше, ще до війни, за часів Януковича. У 2012 році держава відібрала в Дєріпаски 68% акцій Запорізького алюмінієвого комбінату, який його компанія планомірно знищувала. Таким чином відбулася фактична націоналізація підприємства. Росіяни довгий час намагалися оскаржити її в судах, але досі так і не змогли цього зробити.
Введення санкцій, схоже, ставить хрест на цих спробах. У травневому списку санкцій з’явилася також велика російська компанія «ГАЗ», яка випускає автобуси й автомобілі. Водночас «ЕВРАЗ» Романа Абрамовіча, що також працює в металургійній галузі й має в Україні великі активи, чомусь до згаданого списку не потрапила. Чим Абрамовіч сподобався українській владі й чому Дєріпасці не можна працювати в Україні, а Абрамовічу можна — велика загадка. Відповідь, мабуть, знають тільки в Адміністрації президента. Причому на відміну від «РУСАЛа» «ЕВРАЗ» не так давно був помічений у співпраці із захопленими українськими підприємствами на окупованій території Донецької та Луганської областей. Зокрема, зареєстрована в «ДНР» компанія «Сфера Сервис» сама вказала на своєму сайті, що є партнером «ЕВРАЗа», а також іншої російської компанії «ЕвроХим», яка постачає в Україну російські азотні добрива.
«Зараз підприємство «Сфера Сервис» займає одну з провідних позицій у міжнародних економічних відносинах між Донецькою Народною Республікою, Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан та країнами далекого зарубіжжя. За минулий рік нашими партнерами стали такі підприємства, як ТОВ «ЕвроХим» — поставка азотних добрив під патронатом Міністерства агропромислової політики та продовольства ДНР; ТОВ «ЕВРАЗ Груп» — постачання металопрокату та товарів подвійного призначення. Ці поставки здійснюються в інтересах промисловості ДНР», — йшлося в повідомленні на сайті ТОВ «Сфера Сервис».
Щоправда, після того як цей запис виявив і розтиражував народний депутат Дмитро Тимчук, із сайта компанії його оперативно видалили, але було вже пізно. Фактів співпраці «ЕВРАЗа» та «ЕвроХима» з незаконними збройними формуваннями вже не приховати. Ось тільки реагувати українська влада чомусь не поспішає, що видається дивним. Адже якщо ми караємо за незаконне відвідування окупованого Криму навіть окремих фізичних осіб, то за співпрацю з бойовиками слід карати тим більше. Причому потрібно порушувати питання про санкції не тільки в Україні (це навіть не підлягає обговоренню), а й на міжнародному рівні. Робота на анексованих та окупованих територіях — серйозний привід для відповідних заходів. Не випадково ж російські компанії сьогодні бояться працювати в анексованому Криму.
Читайте також: Посли ЄС продовжать заборону на інвестиції в анексованому Криму – журналіст
Згаданого вище «ЕвроХима», який є найбільшим російським експортером азотних добрив до України, також немає в списку санкцій. І це при тому, що компанія давно вже займається демпінгом на українському ринку й була фігурантом антидемпінгових розслідувань. 19 травня Кабмін нарешті ввів антидемпінгові мита проти російських добрив у розмірі 31,84%. Однак це явно не рівносильно запровадженню санкцій. Сам факт роботи в Україні російської компанії, що підтримує донецьких колаборантів, є неприпустимим.
Ще один не менш кричущий приклад — бізнес російського олігарха й політика Алєксандра Бабакова. У 2014 році Бабакова включили до списку санкцій Євросоюзу через дії РФ у Криму, проте в Україні він досі володіє великими активами в енергетичній галузі й не стикається з жодними перешкодами. Основним українським активом Бабакова є компанія VS Energy, яку росіянин контролює через номінальних директорів Віліса Дамбіньша та Валтса Віґантса, що фігурують й в інших компаніях Бабакова.
Групі VS Energy в Україні належить вісім енергопостачальних підприємств (обленерго), це найбільший приватний гравець на енергетичному ринку в Україні після ДТЕК Ріната Ахметова. У 2015-му правоохоронці порушили проти компанії відразу кілька кримінальних справ, однак до сьогодні ця історія нічим не закінчилася, бізнес росіянина й далі працює.
Читайте також: У Євросоюзі назвали санкції України проти російських ресурсів питанням нацбезпеки
За підсумками 2014 року, коли Росія почала війну проти України, виручка компаній Бабакова становила 13 млрд грн. Його бізнесу не завадило навіть те, що Бабаков на той момент був депутатом Держдуми РФ від «Единой России» й голосував за анексію Криму. Знову ж таки лишається тільки дивуватися вибірковості української влади. З якої причини Дєріпаска потрапляє під санкції та позбавляється свого майна, а Бабаков і його партнер Євґєній Ґінер спокійно заробляють в Україні мільярди й не бояться націоналізації, абсолютно не зрозуміло. Пояснити це можна наявністю якихось таємних домовленостей між українською владою та російськими олігархами.
Перераховувати менш одіозних російських гравців на українському ринку можна дуже довго, на це, напевно, не вистачить цілого журналу. Незважаючи на події трьох останніх років, російський бізнес, як і раніше, широко представлений в Україні. Тут працюють російські мережі закладів громадського харчування («Шоколадница», «Кофе Хаус», «Якитория»), роздрібні мережі з продажу одягу та взуття (Oodji, «Спортмастер», Сarlo Pazolini), ритейлери побутової техніки («Эльдорадо»), торговельні центри (Ocean Plaza). Зберігають активи й великі виробничі компанії. Усі вони спокійно заробляють тут гроші й мають змогу виводити капітали з країни, зокрема й до РФ, яка фінансує ведення бойових дій проти України.
Одним дозволено, іншим ні — приблизно так можна охарактеризувати ставлення до росіян президента та Кабміну. І поки українські чиновники зберігатимуть вибірковий підхід до російського бізнесу та російських олігархів, їхні дії викликатимуть цілком обґрунтовану критику. Важко пояснити користувачеві «ВКонтакте» з Харкова, чому він не може використовувати цю соціальну мережу для ведення бізнесу (так робить багато хто в Україні), а російський депутат Бабаков, який голосував за анексію Криму, і далі спокійно заробляє в нашій країні мільярди.