Під час нещодавньої прес-конференції Петра Порошенка журналіст Михайло Ткач поставив таке запитання: «Чи знаєте ви, що для захисту президента та вашого оточення в інтернеті створено армію ботів, яка активно атакує всіх, хто публікує критичні матеріали або просто думки про владу?». Немає сенсу повністю переповідати відповідь глави держави, яка тривала понад чотири з половиною хвилини та містила майже 400 слів. Однак зміст цієї відповіді можна оцінити просто: Порошенко жодного разу не вжив слів «інтернет», «боти» або «соціальні мережі». Президент говорив про стандарти, безпрецедентний рівень свободи, громадянське суспільство й навіть телевізор. Але не про інтернет.
Нинішній глава держави належить до категорії просунутих лідерів, які приділяють чималу увагу інтернет-аудиторії. Цим він відрізняється від своїх попередників Віктора Ющенка й особливо Віктора Януковича, які застали сплеск розвитку інтернету та популярності соцмереж в Україні. Швейцарська PR-компанія Burson-Marsteller щороку проводить дослідження «Твіпломатія», у межах якого оцінює використання світовими лідерами соцмереж. У 2016-му, за даними цього дослідження, Порошенко увійшов до списку 50 найпопулярніших світових лідерів у мережі Twitter із 955 тис. підписників. Український президент посів 48-ме місце. Що ж до Facebook, то тут Порошенкові ще слід попрацювати, адже зі своїми менш ніж 600 тис. фоловерів він дуже не дотягує до першої півсотні. Щоб увірватися в топ-50, українському президентові слід збільшити аудиторію щонайменше до 1 млн осіб.
Читайте також: Точка втрати рейтингу
Утім, в Україні сторінка Порошенка поступається за популярністю у Facebook лише сторінкам деяких ЗМІ, а також офіційній сторінці гурту «Океан Ельзи», що є абсолютним лідером. Крім того, у президента з’явилася чудова нагода найближчим часом збільшити популярність у згаданій мережі. Після заборони російських сервісів «ВКонтакте» та «Одноклассники» роботи в піарників президента поменшало: можна повністю зосередитися на Facebook, Twitter та Instagram. За даними моніторингу TNS в Україні, добове охоплення заборонених російських ресурсів упало у 2–2,5 раза, натомість показники Facebook зросли майже на третину.
Досі не існує точних даних про вплив соцмереж на зміну політичної ситуації в країнах. Дехто каже про їхню виключну роль під час подій Арабської весни та Революції гідності. Інші доводять, що вплив перебільшено. Так чи інакше саме після цих подій політики остаточно усвідомили необхідність послідовно працювати з інтернет-аудиторією. Залежно від країни та політичної системи змінюється й стиль роботи.
Порошенка не раз намагалися спіймати на утриманні власних «ботферм» за аналогією з російськими «фабриками тролів» в інтернеті. Однак довести це досі нікому не вдалося. А тим часом у побутовий вжиток давно увійшло нове слово «порохобот».
Згідно з лаконічним визначенням, наведеним в онлайн-словнику новітніх українських слів «Мислово», порохоботами є ті, хто пише або говорить щось позитивне про Порошенка. Однак відразу виникають сумніви в точності дефініції, адже в такому разі до «персональної армії» президента України можна зарахувати кілька мільйонів українців, які віддали за нього голоси на виборах. Важко припустити, що вони зробили це, жодного разу не відгукнувшись про свого обранця «незлим тихим словом».
Також неможливо визначити, хто саме є автором терміна «порохобот». Загальнодоступний сервіс аналітики Google Trends показує, що в Україні цей термін почали згадувати в пошукових запитах у червні 2015-го, а пік запитів припав на серпень того самого року. У серпні 2016-го ситуація повторилася. Якщо ж ураховувати згадки терміна в запитах по всьому світу, а не тільки в Україні, то день народження порохоботів можна перенести на початок 2015-го. Однак Google не показує, у яких саме країнах про них згадали вперше: занадто мало даних. Тому можна припустити, що причина розбіжностей в особливостях збору пошуковиком інформації.
Розібратися, хто такі порохоботи, доволі складно. У Росії мережі ботів працювали під управлінням єдиного центру й не вирізнялися оригінальністю. Саме так журналісти й змогли довести їхнє існування, дослідивши поширення того самого повідомлення у Twitter із тисяч акаунтів.
Читайте також: Середній вік
В Україні такого немає, що може свідчити про відсутність єдиного «пункту управління». Пояснень цього кілька, і звести їх можна до того, що модель роботи українських політиків із соцмережами відрізняється від моделі роботи російських: в Україні покладаються не так на мережі ботів (акаунт, дописи з якого здійснює спеціальна програма, а не людина; робот), як на підкуп так званих ЛОМів — лідерів суспільної думки, відомих блогерів, експертів, політологів тощо. Ставку роблять на оригінальність та авторський стиль. Хоча нерідко трапляються й проколи, коли різні лояльні блогери постять однаковісінькі тексти, ніби вони зі щойно затвердженого темника.
Поширеною є думка, що порохоботи або надміру акцентують на успіхах Петра Порошенка на посаді, або ж намагаються зняти з нього відповідальність за провали та невдачі. Наприклад, угода про безвіз із ЄС — це результат мудрої міжнародної політики, котру провадить Порошенко, для якого дипломатія — природна стихія. Водночас постійні, але в попередні роки невиконувані обіцянки запровадити безвіз є наслідком дій Росії, що постійно намагається вставляти палиці в колеса, й аж ніяк не внутрішніх проблем України. У такому ключі порохоботи коментують й інші теми. Теоретично це формує необхідні для влади акценти в інформаційному полі. Також є припущення, що порохоботів використовують для цькування опонентів, проте неспростовних доказів цього немає.
Частково використання порохоботів тільки в найважливіші для влади моменти для формування в аудиторії відповідного погляду на ту чи іншу подію доводить уже згадувана статистика Google Trends. Сплеск цікавості до терміна в серпні два роки поспіль можна пояснити роковинами подій в Іловайську. Саме Іловайська трагедія стала найбільшою поразкою України за часів президента Порошенка, тому не дивно, що в серпневі дні спостерігається активізація міфічних або реальних порохоботів.
Водночас в Україні точно є категорія людей, для яких жодні справжні докази існування порохоботів не потрібні. Для них усе зрозуміло без доказів, а часто й усупереч їм. Найчастіше їх називають зрадофілами, хоча в жодному словнику визначення цього терміна досі немає. У Google Trends узагалі не можна перевірити частоту вживання цього слова в пошукових запитах. Вочевидь, українців наразі мало цікавить згаданий термін. Водночас певні висновки можна зробити, простеживши вживання термінів «перемога» і «зрада». Тут «перемога» очікувано перемагає «зраду». Щоправда, левова частка запитів припадає на «кінотеатр перемога», тому статистика бачиться дещо інакшою, а позиції «зради» в головах українців — куди сильнішими.
Читайте також: Прес-конференція як ритуал
Зрадофіли не об’єднані політичною ідеєю або цінностями, однак точно знають, що в Україні: а) все змінюється тільки на гірше; б) змінити такий хід справ неможливо, адже це буде порушенням пункту а. Парадоксально, але скласти єдиний список, за яким можна визначити належність користувача до порохобота або зрадофіла, нереально. Тут усе вирішують нюанси. Об’єднує обидві категорії персона українського президента та ставлення до тих чи інших його кроків. Усе ж таки можна спробувати згрупувати головні докори зрадофілів на адресу Порошенка в кілька блоків.
Передусім варто згадати неоголошення в Україні воєнного стану після окупації Криму (щоправда, Порошенко на той момент ще не був главою держави). З часом цей аргумент стали формулювати як «назвати війну війною». З перших днів президентства Порошенка в соцмережах різко розкритикували позицію офіційного Києва щодо російської агресії. Йдеться про оголошення антитерористичної операції замість війни проти РФ. За словами критиків такого рішення, це призвело до того, що на частині населення бойові дії ніяк не позначилися та що їхнє життя не зазнало принципових змін. Із цього першого закиду згодом постала низка інших: щодо невиконаної обіцянки Порошенка закінчити АТО «за лічені години», подальшої присутності російського бізнесу в Україні та торгівлі з окупантами, постійних втрат українських військових на Донбасі, а також наслідків операцій під Іловайськом та Дебальцевим.
Цікаво, що деякі користувачі могли спочатку обурюватися неоголошенням воєнного стану, а потім висловлювати невдоволення з приводу блокування російських соцмереж. Наприклад, у цьому відзначилися адміністратори відомої групи «ВКонтакте» «Ми — патріоти України», які свого часу публікували відеозвернення політиків на тему запровадження воєнного стану, а потім рекомендації щодо обходу блокування соцмереж та звинувачення влади в цензурі.
Наступний стандартний пункт — мінські угоди. Користувачі інтернету не раз дорікали президентові домовленостями, які було підписано в лютому 2015 року в столиці Білорусі. Зрадофілів з-поміж інших вирізняють версії від «свідомої зради президентом інтересів України» до «наявності секретних угод із Владіміром Путіним».
Бізнес Порошенка — чи не основний докір у соцмережах на адресу глави держави. Досі обіцянка продати власний бізнес не виконана і, зважаючи на останні дії та слова президента, такою й залишиться. Найвідоміші активи й сьогодні в його руках. Передусім ідеться про «5 канал» та ROSHEN. «Сліпий траст», в управління якого Порошенко віддав свій кондитерський бізнес, сам по собі став мемом. Водночас із цього списку нещодавно випала фабрика ROSHEN у Липецьку, якою Петро Порошенко вже не володіє. На появу цієї новини мережа відгукнулася неабиякою кількістю жартів на зразок «чорний день для всіх зрадофілів».
Читайте також: Скільки робочих поїздок і зустрічей зробив Порошенко за рік — інфографіка
Чи не найбільш дражлива тема, яка водночас є показником рівня освіченості та упередженості багатьох українців, — етнічне коріння президента. Прізвище Вальцман давно покинуло тісний світ інтернету й стало відомим ледь не кожному українцю. Коріння теорії, згідно з якою справжнє прізвище президента Вальцман, відновити вже неможливо. За найпоширенішою версією, батько президента Олексій при народженні дістав прізвище Вальцман, а українське взяв уже під час одруження. Мовляв, саме під прізвищем Вальцман той відбував покарання у виправному закладі за радянських часів. При цьому теза про «Порошенка-Вальцмана» (саме так слід починати допис у Facebook справжньому адептові теорії) не має жодного доказу. Також прихильники теорії не пояснюють, чому це погано, навіть якби було правдою. Не вплинуло на поширення чуток навіть те, що в тих самих соцмережах гуляє картка арештанта Порошенка Олексія Івановича, де жодним словом не згадано ніякого Вальцмана. Міф транслюють навіть політики. Зокрема, у березні в телеефірі про це заявили нардепи Надія Савченко та Семен Семенченко.
Традиція шукати єврейське коріння українських політиків почалася задовго до обрання Порошенка президентом. Зокрема, на цьому акцентували й щодо колишніх прем’єрів та кандидатів у президенти Арсенія Яценюка та Юлії Тимошенко. Інше питання, чому українці зосереджуються на пошуку саме єврейського походження можновладців. Як мінімум тут можна розгледіти ознаки банальної ксенофобії.
Чергова важлива тема, яку невтомно обговорюють у соцмережах, — друзі Порошенка, котрі досі не сидять. Ґрунтується вона на припущенні, що президент створює власний клан. На відміну від попереднього пункту цей має бодай якесь підтвердження. Особливій ролі Ігоря Кононенка та Олександра Грановського в стосунках із Порошенком присвячені цілі журналістські розслідування. Однак від початку цю історію неабияк підживив сам президент, вказавши журналістам напрямок для розшуків. Зле пожартувало з Порошенком чи то його справжнє захоплення політикою сінгапурського лідера Лі Куан Ю, чи то примха спічрайтерів. Усім відому фразу президент виголосив у червні 2014-го, одразу після свого обрання, представляючи у Верховній Раді генерального прокурора Віталія Ярему: «Як напутнє і символічне побажання моя улюблена цитата автора сінгапурського дива Лі Куан Ю: «Як почати боротьбу з корупцією? Почніть із того, що треба посадити трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, вони знають за що, і народ вам повірить».
Відтоді минуло три роки, а «посадити трьох друзів» досі лишається чи не головним мемом епохи Порошенка, позбутися якого президентові виявилося складніше, ніж фабрики в Липецьку.