Міста, у яких при владі залишаються одіозні та часто відверто антиукраїнські політики, вкотре потрапляють у зведення. Бійка через сепаратистські гасла сталася в Харкові. Як виявилося, для харків’ян похилого віку головними проблемами в житті є діяльність НАТО та проведення в країні АТО, а не розмір пенсій чи субсидії. Припинити мітинг вдалося завдяки втручанню патріотичних громадських організацій. Невеликі сутички були й у Херсоні. Аналогічні гасла, незначні травми учасників та активісти міста, що стали на заваді комуністичній ході. Цікаво, що події повторилися протягом одного дня в різних районах міста: на площі Героїв та в парку Слави. В обох випадках правоохоронці здебільшого спостерігали і втручалися лише тоді, коли обмін політичними кричалками перетікав у рукопашний бій.
Найбільша увага була прикута до Одеси, де травневі свята збіглися з річницею трагічних подій у Будинку профспілок. Поминальні заходи кілька разів переривалися повідомленнями про замінування, за день було затримано 14 осіб. Своєю чергою, СБУ також повідомила про викриття групи місцевих мешканців, які готували терористичний акт для дестабілізації ситуації в регіоні. Диверсантів було заарештовано, тривають слідчі дії.
Читайте також: Першотравень у Києві: повернення Антимайдану
Не все спокійно й у містах, які свого часу не зачепила «русская весна». Молодь у масках, що належала до однієї з націоналістичних організацій, напала на учасників першотравневого мітингу у Вінниці. Бійку було припинено завдяки втручанню поліцейських, обійшлося без потерпілих. Відносно спокійно пройшли акції в Дніпрі та Києві. Не виключено, цьому посприяла як задовільна робота правоохоронців, так і відсутність масової підтримки населенням ідеології учасників маршу. Очевидно, що Росія і через три роки має в Україні широку агентурну мережу, яка здатна організувати «картинку під дату», однак більшого своїм кураторам п’ята колона на підконтрольній Україні території продемонструвати не може.
Утім, попри відсутність гучних скандалів і постраждалих, говорити про те, що святкові дні минули добре, недоречно. Найбільше хвилювань викликає сам факт проведення зазначених заходів, здебільшого провокаційних і професійно організованих (про що свідчать інформація про оплату участі в маршах, однакова символіка, надруковані плакати тощо). Проросійські сили не марнують жодної нагоди нагадати про себе та випробувати на міцність нинішню владу. У принципі, привід для цього не має значення: розіграти подібні сценарії можна і через підвищення комунальних платежів, і за «долар по 8», і навіть проти «Євробачення», якщо треба буде.
Втім, організатори цих заходів доволі вміло спекулюють на певних ностальгічних почуттях старшого покоління, ніби пропонуючи їм надію на повернення СРСР та пов’язаних із цим матеріальних благ. Власне, і саме використання певних дат у політичних цілях є сталою радянською традицією. Керівництво СРСР із легкістю відправляло тисячі людей на загибель задля приємного подарунка «батьку всіх народів» до чергової дати, як було, наприклад, під час звільнення Києва в 1943 році. Місто треба було взяти до свята 7 листопада, кількість жертв при цьому не мала жодного значення. І тепер політтехнологи відправляють людей на мітинги, не надто переймаючись їхньою подальшою долею. Чи не найцинічнішим бачиться використання як приводу для зібрань трагедії в Одесі. Звинувачуючи владу в «кривавому злочині», учасники тамтешніх мітингів чомусь забувають, із чого почалися події того дня. Це нагадує вже відпрацьовану методику — саме так сепаратисти сумують за постраждалими під час Майдану бійцями «Беркута», ігноруючи загиблих Небесної сотні. Розділення на «своїх» та «чужих» із давніх-давен є одним із найефективніших інструментів психологічних операцій.
Така професійна активність проросійської опозиції стала можливою лише за пасивної ролі державних органів. У більшості міст поліція тільки рознімала бійки замість того, щоб запобігати їм. Міські адміністрації з легкістю погодили проведення маршів. Як дозволили й діяльність агітаційних пунктів, що з’явилися саме напередодні травневих свят у прифронтовому Маріуполі. І хоча Маріуполь на звільненій території, зміст листівок, які роздавали прихильники Опозиційного блоку, дуже нагадував методички з ОРДіЛО. Не дивно, що така риторика обурила місцевих мешканців, які ще пам’ятають 122-мм реактивні подарунки «русского мира» (днями, до речі, винесено вирок колишньому маріупольському міліціонерові, який коригував вогонь «Градів» у місті, — дев’ять років позбавлення волі).
Читайте також: У Херсоні сталися сутички на першотравневому марші
Активісти розгромили намети опозиції й в Одесі, де місцева влада знову ж таки напередодні пам’ятних дат вирішила погратися у скасування декомунізації. Повернення радянських назв вулицям важко назвати важливим кроком для комунального господарства міста, проте такі дії, надто символічні для фанатів СРСР та «русского мира», мали дати чіткий сигнал, хто в місті господар. Хоча завжди можна вчинити інакше. Є приклад уже відомого голови Конотопа Артема Семеніхіна, який просто заборонив антиукраїнським силам проводити заходи у своєму місті. Зробив це емоційно і, можливо, з певним порушенням громадського порядку та моралі. Напевно, важкі часи вимагають саме таких рішень.
Рішучості бракує наразі СБУ, МВС і Міністерству інформполітики. Дії цих відомств нагадують радше авральне гасіння пожежі, а не спроби запобігти їй. Практично не ведеться роз’яснювальна робота з населенням. Держава самоусувається від вирішення більшості нагальних проблем, покладаючись лише на активістів та волонтерів. Дещо дивна поведінка політиків хоча б з огляду на необхідність виживання і самозбереження.
Попереду друга, не менш важлива частина свят. Безумовно, за такого мовчазного сприяння держави антиукраїнські сили намагатимуться використати цей час для своїх провокацій. Тим більше що День перемоги посідає ключове місце в системі пропаганди «братнього народу». Приклад Донбасу засвідчив, що пожежа може виникнути буквально за кілька днів і загасити її потім може бути неможливо. Хочеться сподіватися, що влада розплющить очі й зробить висновки.