Історія вміє повторюватися. У 2013 році група антиєвропейськи настроєних інтелектуалів на чолі з економістом Берндом Луке заснувала праву партію «Альтернатива для Німеччини» (АдН). Через два роки його витіснила колишня союзниця Фрауке Петрі, яка привела політсилу до сенсаційних результатів у низці виборів до парламентів земель. Це стало можливим завдяки запеклій опозиції до політики Анґели Меркель стосовно біженців. Але за останні місяці, коли криза біженців зійшла з перших шпальт газет, рейтинги популярності АдН упали нижче за 10%. А 22 квітня настала черга Петрі, яку «посунули» на партзборах у Кельні. Карма наздогнала її в особі Александера Ґауланда, політика-традиціоналіста із замашками британського аристократа, що раніше допоміг їй позбутися поміркованого Луке. Це був не просто різкий ухил праворуч. В АдН після падіння Луке заправляли три групи, кожну з яких очолювало по двоє лідерів. Під час зборів у Кельні контроль над партією різко перейшов з одних рук в інші — і все в межах цієї шістки.
Першу групу можна назвати «борцями за владу»: це сама Петрі та Маркус Прецель, її чоловік і один із членів Європейського парламенту від АдН. Надихнувшись прикладом Марін Ле Пен, кандидатки від націоналістів на президентських виборах у Франції, вони прагнуть поєднувати жорстку політику (за словами Петрі, прикордонники мають застосовувати проти нелегальних мігрантів зброю) з образом чіткішої, більш дисциплінованої сили, відмовою від явного расизму, а згодом з участю в урядових коаліціях федеральних земель Німеччини. Друга група — «популісти»: Ґауланд, який кількадесят років поспіль був одним із зубрів правоцентристського Християнсько-демократичного союзу (ХДС), і Йорґ Мойтен, економіст-тетчерист, що ділив посаду голови АдН із Петрі після влаштованого нею 2015 року перевороту. До них приєдналася Алісе Вайдель, колишня економістка банку Goldman Sachs, вибрана разом із Ґауландом у лідери кампанії АдН до вересневих загальнонаціональних парламентських перегонів. Мало для кого в цій групі Ле Пен справді авторитет. Мойтен сказав The Economist, що краще бачив би переможцем її суперника-ліберала Емманюеля Макрона. Але, щоб вибити максимальну підтримку з низового руху АдН, вони невтомно просторікують про мусульман (виборча програма партії називає іслам «ненімецьким») та зіпсуті еліти. «Адже треба якось завести людей», — ніби вибачаючись, пояснює Мойтен після власного пафосного виступу в Кельні.
Третя група — «істинно віруючі»: Андре Поґґенбург і Б’єрн Геке, лідери ультранаціоналістів АдН у землях Саксонія-Ангальт і Тюрингія. Їх підтримує численний консервативний електорат у бідніших регіонах колишньої комуністичної Східної Німеччини, а також і більшість обраних там депутатів від АдН. І «борці за владу», і «популісти» вважають погляди «істинно віруючих» огидними, ба навіть расистськими, але вони з політичних міркувань незамінні.
У 2015 році ці три групи об’єднались, аби перемогти Луке. Але в Кельні розсварилися після кількох місяців внутрішніх чвар через спробу Петрі вигнати Геке (він критикував німецьку культуру вшанування жертв Голокосту). «Популісти» змусили «істинно віруючих» разом із ними витіснити «борців за владу», бо вважають наміри останніх зробити імідж партії менш токсичним надто централістськими й деспотичними. Делегати відкинули стратегію Петрі та її пропозиції вписати у статут партії заборону расизму. Натомість навперебій підхоплювали старі пісеньки «популістів» про ледачих іноземців. Це може бачитися початком кінця партії, самовбивчою відмовою від респектабельності на користь маргінального озлобленого фанатизму.
Читайте також: Без перспектив: про що говорили Путін і Меркель у Сочі
Але з таким діагнозом квапитися не варто. «Рейтинги популярності партії не пов’язані безпосередньо з тим, як вона поводиться в реальності», — зауважує Тімо Лохоцкі, експерт, що аналізує АдН, при Німецькому фонді Маршалла (США). На його думку, електорат власне цінує перегини та сумнівних персонажів у партії, тож дуже ймовірно, що на виборах вона подолає бар’єр 5%, необхідний для проходження до Бундестагу — нижньої палати парламенту ФРН. Депутати від АдН можуть бути недосвідченими й некерованими, як каже експерт, але якщо німецькі право- й лівоцентристські партії знову сформують широку коаліцію на кшталт нинішньої, то до АдН може податися ще більше правих виборців, яким набридла Меркель. Для переважної частини німецького електорату АдН — це хаотична, розділена чварами партія поза межами пристойності. Але все-таки вона може знайти постійне місце в німецькій політиці, хай навіть і на периферії.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com