Від моменту свого постання місто виступало осередком зустрічі представників різних етносів, конфесій, цивілізацій. Це було особливо притаманно містам західної цивілізації з огляду на більший демократизм цього цивілізаційного простору. Ця роль міста посилювалась у міру розвитку людства і стала особливо помітною з переходом Європи до епохи націєтворення та стратифікації суспільства. У Європі ці процеси здебільшого завершились у XIX столітті. Саме із цього часу етнічні спільноти трансформуються в нації, що посилює роль національного чинника в історії Європи та світу загалом. Так само місто виступало центром економічного й культурного розвитку, задаючи його загальний напрям. При цьому міста, особливо великі, утверджуються в ролі осердя всіх цих процесів, виступаючи їх каталізаторами та головними рушіями й провідниками.
До таких міст традиційно належав і Київ. Відколи він постав, у ньому відбувалися зустрічі представників різних етносів, помітну роль поміж яких відігравали й поляки. Перші згадки про перебування поляків у Києві сягають XI–XII століть, що було цілком закономірним з огляду на певну етнічну та культурну спорідненість поляків з українцями та на географічну близькість двох країн. При цьому вже від XV–XVI століть польський елемент відігравав ключову роль у всіх сферах суспільного життя Києва, що було зумовлено спочатку його посиленням у Великому князівстві Литовському, а потім і включенням до складу Речі Посполитої.
Витяг зі статуту Української студентської громади Київського комерційного інституту
У наступні століття, внаслідок докорінних змін у політичному статусі українських земель, особливо після їх загарбання Російською імперією у XVIII столітті, почалась політика активної русифікації при одночасному усуненні поляків від провідних позицій у житті українських земель і Києва зокрема. Ця політика постійно набирала обертів і підкріплювалась відповідним поданням історичного матеріалу в зв’язку зі спеціальним замовленням правлячих кіл Російської імперії, що зрештою призвело до викривлення багатьох фактів і зумовлювало наростання конфронтації між польським та українським етносами. Такий розвиток справ був на руку Росії, яка саме ліквідувала незалежність обох цих народів і підкорила значну їх частину своїй владі. Саме внаслідок такої цілеспрямованої політики, яка була доволі тривалою, в історії польської громади України (як і українсько-польських відносин) виникло чимало білих плям, що зберігаються й дотепер, у підсумку збіднюючи й спотворюючи історію українсько-польських взаємин, а це відкриває широкий шлях до спотворення подання інформації про них загалом. І такі лакуни характеризують навіть відносно недавню історію польської громади України. Стосується це й початку XX століття — періоду, особливо цікавого з огляду на те, що саме в цей час завершувалась кристалізація польської національної ідеї в новому форматі й починалася чергова боротьба за її реалізацію на практиці, так само як і пришвидшилось українське націєтворення.
Оголошення Української студентської громади Київського комерційного інституту
Квоти й доступ до освіти
Саме реконструкції однієї з невідомих сторінок історії польської громади Києва початку XX століття — постання та діяльності двох студентських організацій у Київському комерційному інституті — й присвячено це дослідження. Вона цікава й тим, що дає приклад продуктивної співпраці української та польської частин населення Києва у сфері розвитку власної освіти й культури. Цей досвід є корисним для вибудовування на сучасному етапі добросусідських відносин між двома нашими державами, бо саме такий формат є найкориснішим і для Польщі, і для України. У цьому зв’язку історія існування в першому в Україні вищому навчальному закладі економічного профілю — Київському комерційному інституті (що нині має назву «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана») — двох студентських організацій, заснованих вихідцями з Польщі, може служити прикладом справді конструктивного співіснування української та польської громад в одних стінах, із забезпеченням рівних прав на свій розвиток кожній із них. Це було зумовлено тим, що на час заснування Київського комерційного інституту (1906) ані Україна, ані Польща не мали власної державності і значна частина як польських, так і українських земель перебувала під владою Російської імперії, яка однаковою мірою утискала обидві ці країни та їхні титульні етноси. Тож поляки й українці волею долі мали об’єднувати свої зусилля у спільному й природному прагненні до незалежності. Закономірно, що для відновлення національної державності було необхідно забезпечити її достатньою кількістю фахівців у різних сферах суспільного життя, зокрема й в економічній, роль якої стрімко зростала від початку XX століття.
Подання Української студентської громади Київського комерційного інституту щодо закупівлі української літератури
Оскільки Київський комерційний інститут став першим в Україні і другим у Російській імперії вищим навчальним закладом економічного профілю, то цілком закономірним було те, що всі охочі здобути вищу економічну освіту із західної частини Російської імперії приїздили саме до Києва. Він був і географічно ближчим для них, і, скажемо відверто, більш європейським містом, аніж імперські центри, а у випадку поляків іще й мав потужну польську громаду та давні традиції функціонування в місті польської освіти й культури. Тож поляки, котрі на початку XX століття вирішували здобувати вищу економічну освіту в межах Російської імперії, їхали саме до Києва — до комерційного інституту. Водночас останнє означало й те, що польська нація розвивалась у контексті європейської цивілізації загалом. Остання характеризувалася стрімким посиленням ваги економічного чинника, своєрідною комерціалізацією всього. Тож у країнах Західної Європи тоді швидко зростали й попит на фахівців з економічною освітою, і престиж останньої; на противагу Російській імперії, де провідною була військова та поліційно-бюрократична кар’єра. Саме тому й вища економічна освіта в імперії розвивалась із запізненням та без належної державної підтримки. І це додатково уповільнювало економічний розвиток загарбаних Росією народів.
Статут Української студентської громади Київського комерційного інституту (13.03. 1908 р.)
Київський комерційний інститут виник за приватною ініціативою і при фінансовій підтримці місцевих бізнесових кіл (зокрема, й польських підприємців міста), але без жодної підтримки влади, для якої його визнання було вимушеним кроком, здійсненим в умовах демократичної революції 1905–1907 років, що змушувала лібералізувати імперську політику. Проте приватний статус Київського комерційного інституту сприяв швидкому поширенню його популярності серед загалу й водночас забезпечував йому більш демократичний характер роботи (а отже, давав змогу приймати на навчання й осіб, визнаних російською владою «політично неблагонадійними», зокрема й польських патріотів). До переваг Київського комерційного інституту, порівняно з державними вишами, що вже діяли, належала й новизна спрямованості освіти, що якісно вирізняло його серед класичних вищих навчальних закладів Російської імперії, які були більш консервативними й не давали поглибленої економічної освіти. Тому саме до Київського комерційного інституту вступали особи, котрі були, умовно кажучи, більш відповідні характерові розвитку західноєвропейського суспільства.
Особова справа Гуртка польської молоді утвореного студентами Київського комерційного інституту 21 жовтня 1908 р.
Серед перших студентів Київського комерційного інституту студенти-католики (переважно поляки; в Російській імперії, скільки вона існувала, щоб уникнути навіть згадки про національне питання, населення при проведенні статистичних описів поділяли за конфесійною ознакою. При цьому всі зараховані до категорії «православні», автоматично вважалися росіянами) становили третю (після юдеїв, тобто євреїв, та православних, тобто українців, росіян, білорусів та ін.) групу, і так було до 1920-х років. Зокрема, в перший навчальний рік (1906/07) їх було тільки чотири особи, але за чисельністю це була третя конфесійна група (після юдеїв та православних). Утім, від другого року існування цього навчального закладу їхня кількість почала стрімко зростати: у 1907/08 навчальному році до комерційного інституту вступило 34 католики, що становило понад 10% усіх студентів денної форми навчання. У 1909/10 навчальному році в інституті навчалося близько 2 тис. студентів, із них 1014 були юдеями, 814 — православними, 67 — католиками, 17 — протестантами, 15 — вірмено-григоріанами, 2 — караїми. У травні 1912-го, коли Київський комерційний інститут був урівняний у правах із державними вищими навчальними закладами, в ньому навчалося 159 католиків, що було третім показником за кількістю в його студентському контингенті, тоді як решта конфесій (а отже, й національних груп) ішли зі значним відривом. Але при цьому не слід забувати, що друга за кількістю група студентів, позначена як православні, за етнічним складом була неоднорідною. Тому розрив між студентами-поляками та студентами-українцями й тим більше росіянами у чисельному вираженні був іще меншим.
Статут Польського гуртка студентів Київського комерційного інституту (17.03. 1910 р.)
Унаслідок урівняння у правах із державними вишами керівництву Київського комерційного інституту довелося піти на зменшення відсотку євреїв серед студентів (відповідно до чинної в Російській імперії квоти у 5% на прийом євреїв до вишів). Зазначу, що до цього моменту вони становили понад 50% студентів стаціонару. Водночас удвічі проти минулого року збільшилась кількість студентів-католиків (зі 159 осіб у 1911/12 навчальному році до 332 у 1912/13-му), і вони стали другою за чисельністю конфесійною групою серед студентства. Зазначимо, що у 1912 році при аналізі структури студентського контингенту інституту вперше з’являється графа національної належності. Відповідно до неї поляків серед студентів комерційного станом на травень 1912 року було 124 особи (тобто вони становили найбільшу частку серед тих, хто значивсь як католики), а в 1913-му — 334 особи, тобто вони навіть перекрили показник католиків серед студентів інституту.
Запит Міністерства внутрішніх справ Російської імперії до керівництва Київського комерційного інституту щодо існування у ньому Української студентської громади та Польського гуртка (23.09. 1910 р.)
У добу війн та революцій
Попри початок Першої світової війни, бойові дії на польських землях та окупацію польських губерній Російської імперії німецькими військами у 1915 році, кількість поляків серед студентів Київського комерційного інституту не переставала зростати й на січень 1917-го сягнула 685 осіб (із близько 6 тис. студентів, що навчалися на той час в інституті), тобто перевищила 11% загальної кількості студентів, що було досить високим показником і засвідчувало як значну зацікавленість поляків у здобутті економічної освіти, так і помітну роль польської громади в житті Києва та України початку XX століття загалом. Навіть у розпал українських визвольних змагань, на початку 1919 року, коли точилися бої на підступах до Києва з більшовицькими військами, а також відродила свою політичну незалежність Польща, в Київському комерційному інституті навчалося 195 католиків (тобто це були головно поляки), і вони й надалі становили третю конфесійну групу серед студентів.
Запит з жандармерії щодо існування Польського гуртка у Київському комерційному інституті (21.01. 1913 р.)
Прагнення поляків до здобуття вищої економічної освіти в комерційному навіть у ті складні роки було зумовлене стійкою доброю репутацією цього навчального закладу серед загалу, а також збереженням у ньому ліберальної політики щодо студентів, зокрема й поляків. Вочевидь, саме тому в травні 1917-го Польський виконавчий комітет звернувся до керівництва Київського комерційного інституту із проханням приймати на навчання до інституту осіб, котрі закінчили польські навчальні заклади й мали відповідні атестати. Але тут потрібно зробити висновок і про збереження в Києві навіть у той складний історичний період польської громади — доволі активної та потужної, оскільки, безперечно, серед поляків, котрі навчались у Київському комерційному інституті, були передусім поляки-кияни, що засвідчується й особовими справами студентів цього навчального закладу.
Пржесмицький Микола Казимирович (навчався в Київському комерційному інституті в 1909 – 1914 рр.)
Варто наголосити й на тому, що нормальні умови для навчання як польських, так і українських студентів найкраще забезпечувались у періоди перебування в Києві національної української влади. Наприклад, навіть короткочасне відновлення української влади у Києві в травні 1920 року внаслідок успішного українсько-польського наступу проти більшовиків ознаменувалось також відновленням роботи Київського комерційного інституту у класичному форматі зі збереженням значного відсотка поляків серед його студентів. Натомість після встановлення радянської влади серед студентства та викладачів почались як політичні, так і етнічні чистки. Власне через це один із ректорів комерційного — визначний учений-економіст Роман Оржнецький (поляк за національністю, родом із Житомирщини) після встановлення радянської влади в Україні емігрував у 1922 році до Польщі, де працював професором політекономії Варшавського університету.
Висоцька Єлена Вацлавівна (навчалася в Київському комерційному інституті в 1910 – 1911 рр.)
Установлення радянської влади в Україні на початку 1920-х років та відверто ворожа політика більшовиків щодо Польщі призвели до припинення як наукової співпраці, так і навчання поляків в українських навчальних закладах. Тому радянський період був позначений загасанням тієї інтенсивної українсько-польської співпраці, що мала місце в попередній період. Також у 1930-х роках в СРСР прокотилася хвиля масових репресій, жертвами якої стали й представники польської громади України. Саме тому ми й обмежились хронологічно періодом до початку Першої світової війни, бо вже її початок зумовив черговий виток антипольської політики російської влади.
Задля збереження ідентичності
Повертаючись до існування польських організацій у стінах Київського комерційного інституту, зазначу, що вже сам факт зосередження значної кількості поляків серед його студентів закономірно підштовхував їх до самоорганізації задля збереження своїх мови й культури та взаємодопомоги в соціальній сфері. Ця тенденція була зумовлена, з одного боку, давніми традиціями самоорганізації в середовищі польського (і європейського загалом) студентства, а з другого — сприянням у цій справі керівництва Київського комерційного інституту. Останнє відзначалось особливим демократизмом, зокрема і щодо студентів. Тож від моменту заснування інституту його керівництво дозволяло студентам утворювати власні організації за різними критеріями (етнічною належністю, місцем походження, сферою інтересів тощо), і це суттєво відрізняло його від решти діючих тоді в Україні вишів.
Цетнеровський Сигізмунд-Петро (навчався в Київському комерційному інституті в 1909 – 1911 рр.)
Відповідно, в Київському комерційному інституті вже у перші роки його існування виникло кілька десятків найрізноманітніших студентських організацій, але кількісно серед них переважали земляцтва, засновані за принципом спільності походження студентів з одного населеного пункту, місцевості, регіону. Були серед них і дві студентські організації, створені вихідцями з Польщі: Товариство (гурток) польської молоді та Варшавське земляцтво. Сам факт існування двох таких організацій (що був винятковим, оскільки зазвичай вихідці з однієї місцевості утворювали одне земляцтво) засвідчував значну кількість поляків та вихідців із польських земель загалом серед студентів цього навчального закладу, так само як і значний відсоток поляків серед тогочасного населення Києва.
Войцехівський Станіслав Станіславович (навчався в Київському комерційному інституті в 1912 р.)
Хронологічно першим утворилось Товариство (гурток) польської молоді (що від 1911 року мало назву «Польський гурток»). Його статут був затверджений адміністрацією інституту 21 жовтня 1908-го. Зазначу, що того ж таки дня було затверджено й Український гурток (або Українську громаду), і це символічно, оскільки обидві національності зазнавали посиленої асиміляторської політики Російської імперії. Натомість керівництво інституту відмовило в заснуванні шовіністично спрямованого Гуртка великоросів.
Братковська Стефанія (навчалася в Київському комерційному інституті в 1908 – 1915 рр.)
Цілком закономірно, що саме ці організації студентів інституту (Польський гурток та Українська громада) й стали головними об’єктами нагляду з боку влади, яка саме в той час посилювала асиміляторську політику й переслідування національних рухів пригноблених Російською імперією народів. Тож діяльність цих студентських організацій була можлива лише завдяки приватному статусу Київського комерційного інституту, але зрештою обидві вони були заборонені владою восени 1913-го — в першій половині 1914 року. Зазначу, що у відповідь на звернення київського губернатора з роз’ясненням характеру діяльності обох цих студентських організацій керівництво комерційного стало на бік студентів і всіляко захищало їхнє право на самоорганізацію. Незайве згадати й те, що Українська студентська громада часом послуговувалася приміщеннями польських організацій Києва для проведення своїх зборів і загалом співпрацювала з Гуртком польської молоді в конструктивному руслі без жодних конфліктів, що також варто наслідування.
Берг Яків (член Варшавського земляцтва та Гуртка польської молоді, походив з єврейської родини м. Лодзь, навчався в Київському комерційному інституті в 1908 – 1914 рр.)
До першого складу правління Гуртка польської молоді ввійшли студенти Воєводзький (голова), Заруба (секретар) та Недзведзький (скарбник). Згідно з повідомленням самого Товариства польської молоді, до його складу в 1910 році (у цьому звіті організація вперше найменована Польським гуртком) входило 46 осіб. На той час в інституті серед студентів було 67 католиків, переважно поляків, а отже, основна їхня маса належала до цієї організації; а це, своєю чергою, засвідчує високий ступінь консолідації та національної самосвідомості польської молоді на початку XX століття, що значною мірою й посприяло у справі відродження політичної незалежності Польщі у 1917–1918 роках. Згідно зі звітом Товариства польської молоді, його кількісний склад у лютому 1912-го зменшився до 39 осіб, але вже на вересень 1912-го зріс до 60, а на весну 1913-го — до 89 членів. Така динаміка свідчить, що в цю студентську організацію постійно вливалися нові люди, тобто нові абітурієнти-поляки швидко налагоджували контакти й консолідувались навколо власної національної організації. Це прагнення до консолідації та взаємодопомоги проявилось і в тому, що, відповідно до отриманих даних щодо проживання членів правління гуртка, чимало з них спільно винаймали квартири в Києві. А в цьому можна вбачати й підтримку з боку місцевої польської громади.
Войцицький Броніслав Йосипович (навчався в Київському комерційному інституті в 1908 – 1913 рр.)
Особливістю Товариства польської молоді було те, що окрім традиційних для студентських організацій питань матеріального характеру воно першими ж таки акціями засвідчило прагнення своїх членів передусім до збереження польських традицій і поглиблення знань про польську історію та культуру.
Так, уже перша заява Гуртка польської молоді до директора Київського комерційного інституту була проханням про дозвіл на збори організації для вивчення польської історії. Ці заняття мали бути регулярними і проводитись по вихідних — щосуботи від 17:00 до 18:00, що теж засвідчувало щире бажання принаймні частини членів гуртка вивчати рідну історію: для цього вони ладні були жертвувати вихідним днем.
А наступне подання Гуртка польської молоді до директора інституту (датоване 5 листопада 1908 року) стосувалося дозволу на проведення в приміщенні інституту по середах від 18:00 до 19:00 занять «для спільного вивчення польської мови».
Калусовський Мечислав Владиславович (вступав до Київського комерційного інституту в 1915 р.)
Надалі заяви такої тематики повторювалися, що свідчило про сталий інтерес членів Товариства польської молоді до поглиблення знань з польської історії та культури.
Статут Товариства польської молоді, затверджений правлінням Київського комерційного інституту, не раз переробляли. Остання його редакція датована 24 листопада 1911-го і складається з 15 параграфів. У першому ж таки зазначено, що до Польського гуртка (так він названий у цій редакції статуту) входять студенти і студентки інституту без різниці віросповідання та політичних поглядів «із метою самоосвіти» й лише на другому місці значиться матеріальна взаємодопомога, що різнилось від аналогічних положень у решті статутів студентських організацій Київського комерційного інституту, в яких питання матеріального характеру були на першому місці або й узагалі єдиними.
Особливий акцент на згуртуванні навколо збереження й розвитку знань із польської історії та культури засвідчено було й дальшим текстом статуту: § 4 проголошував, що на засіданнях Польського гуртка заслуховуються реферати «зі сфери природи, літератури, історії польської мови та наук, що викладаються в інституті». У проекті статуту зазначено, що реферати мають зачитуватись польською мовою, але це положення було викреслене, хоча це й не означало відмови від такої практики. Зроблене це було, вочевидь, задля уникнення додаткового привернення уваги до організації з боку поліції, яка особливо уважно стежила за наростанням польського національно-визвольного руху.
Новицький Тадеуш Йосипович (вступав до Київського комерційного інституту в 1914 р.)
Привертає увагу і той факт, що, згідно з § 9 статуту Польського гуртка, 45% усіх його коштів мали витрачатися на поповнення власної бібліотеки, тоді як у більшості студентських організацій цей показник становив удвічі менше – 20–25 %. Отже, розуміння важливості збереження власної культури, поглиблення відповідних знань представники польської молоді сприймали як незаперечні істини, що й сприяло успішності в майбутній боротьбі поляків за відновлення національної державності.
Як і в решті студентських організацій Київського комерційного інституту, членами Польського гуртка могли бути лише студенти і студентки цього вишу. Але водночас не зазначалося, що вони мали походити з якогось конкретного регіону, як це було у випадку з рештою земляцтв. Отже, за основу входження до Польського гуртка брався саме етнічний принцип: він об’єднував усіх студентів-поляків, без різниці, походили вони з етнічних польських земель чи з інших частин Російської імперії. Тобто це була насамперед національна організація поляків, а не засноване за регіональним принципом земляцтво. Зазначу, що в її складі були й поляки, які походили з Києва.
Мацишевська Юзефа Станіславівна (навчалася у Київському комерційному інституті в 1906 – 1916 рр.)
§ 3 статуту Польського гуртка вимагав, аби всі його члени «акуратно відвідували зібрання» й підкорялися правилам організації та інститутського розпорядку. Окрім того, кожен член гуртка мав сплачувати членські внески (1 руб. за семестр, що було доволі помірною сумою порівняно з багатьма іншими студентськими організаціями).
§ 5–6 присвячені правлінню Польського гуртка, яке, на відміну від решти подібних студентських організацій інституту, було чисельно незначне (складалося з голови, секретаря, бібліотекаря та скарбника), обиралось терміном на один рік у січні. Найважливіші питання вирішувались на загальних зборах двома третинами голосів (§ 7), а решта — простою більшістю (§ 8).
19. Мадей Чеслав-Домінік Андрійович (навчалася у Київському комерційному інституті в 1910 – 1916 рр., був останнім головою Товариства польської молоді)
Як видно зі звітів про діяльність Польського гуртка студентів Київського комерційного інституту, він підтримував тісні відносини з іншими польськими організаціями Києва, зокрема проводив свої засідання в приміщенні Польського гімнастичного товариства та в залі Польського клубу «Огниво». Це підтверджує тезу про активну співпрацю польських організацій різних напрямів, що загалом сприяло консолідації та зміцненню польського національно-визвольного руху, а також утворенню єдиного фронту в майбутній боротьбі за відновлення політичної незалежності Польщі. Тим більше, що мова йде про польські організації, які діяли поза межами етнічної Польщі. На противагу цьому чимало інших національних рухів пригноблених народів у Російській імперії не мали такого ступеня консолідації, що й зумовило різний результат їхньої боротьби за незалежність.
Польський гурток і Варшавське земляцтво
Активізація діяльності Польського гуртка як прояв загальної активізації польського національно-визвольного руху напередодні Першої світової війни засвідчується посиленням уваги до нього зі сторони правоохоронних органів Російської імперії. Так, у січні 1913-го до інституту надійшов запит із Київського губернського жандармського відділення щодо факту діяльності цього гуртка. Тоді ж таки посилилась увага поліції і до діяльності Української студентської громади в Київському інституті.
Читайте також: Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?»
Зрештою, Міністерство внутрішніх справ звернулося до Міністерства торгівлі та промисловості (якому підпорядковувались навчальні заклади економічного профілю, з приватними включно) з поданням щодо необхідності закрити Польський гурток студентів Київського комерційного інституту, оскільки він «не відповідає вимогам закону … зокрема, деякі постанови статуту цієї організації змушують Міністерство внутрішніх справ дійти висновку, що вона ставить перед собою вузько національні завдання, які ведуть до відокремлення польського населення краю».
До честі керівництва Київського комерційного інституту: воно відповіло на запит Міністерства торгівлі та промисловості (та й то лише у травні 1913-го), що засновники Польського гуртка «ні в чому протизаконному помічені не були й науки, які викладаються в інституті, вивчають охоче», а до того ж на зборах цього гуртка завжди були присутні представники адміністрації інституту. Отже, керівництво інституту в особі його першого ректора Митрофана Довнара-Запольського, як і завжди, стало на бік студентів, що показово й засвідчує демократичні традиції в цьому навчальному закладі та максимальне сприяння студентам у задоволенні їхніх культурних, національних та інших потреб. При цьому затримка з відповіддю може бути витлумачена як спроба керівництва інституту продовжити хоча б у такий спосіб діяльність Польського гуртка, оскільки змагатися з Міністерством внутрішніх справ явно було не під силу, але в такий спосіб Польський гурток міг ліквідувати свої справи, знищити компрометуючі документи тощо. Це невдовзі й відбулося: наказом Навчального відділу Міністерства торгівлі та промисловості від 7 вересня 1913 року Польський гурток студентів Київського комерційного інституту мав бути ліквідований. Подібна розбіжність у часі знову була зумовлена зволіканням із припиненням функціонування Польського гуртка з боку керівництва Київського комерційного інституту, що змусило Міністерство торгівлі та промисловості спеціально звертатися до керівництва інституту задля отримання інформації щодо виконання свого розпорядження.
Цілком зрозуміло, що за такої наполегливості влади, а особливо тиску силових відомств, пролонгація існування Польського гуртка не могла бути тривалою, хоча вкотре й засвідчила ліберальну політику керівництва Київського комерційного інституту, обстоювання ним інтересів студентів і водночас повільність роботи бюрократичної системи Російської імперії, щó при достатній сміливості давало змогу затягувати виконання рішень центральної влади.
Читайте також: Жінка проти системи: modus operandi Мілени Рудницької
Зрештою, на 6 жовтня 1913 року було призначено ліквідаційне засідання членів Польського гуртка студентів Київського комерційного інституту, яке перенесли на 27 жовтня. Відповідно до його рішень: 1) книжки товариства мали залишитися власністю тих студентів, котрі їх отримали, а ті, що зберігались у бібліотеці на момент ліквідації організації, переходили у власність члена товариства Щерби-Нефедовича, у помешканні якого вони зберігалися впродовж усього часу існування товариства; 2) наявні в касі товариства кошти у розмірі 24 руб. 40,5 коп. передавалися редакції газети Dziennik Kijowski для надання котромусь із незаможних студентів-поляків Київського комерційного інституту. Останній крок засвідчував те, що редакції польських періодичних видань в Україні початку XX століття були важливими осередками консолідації польської громади й виконували роль своєрідного морального авторитету, а водночас консолідуючої сили польського руху. Засвідчує це й помітну роль мас-медіа серед загалу вже на початку XX століття.
Щодо другої організації, заснованої вихідцями з польських земель, — Варшавського земляцтва, то воно почало інституюватись у 1909-му, тобто на рік пізніше, ніж Польський гурток. Згідно зі статутом, до складу Варшавського земляцтва могли входити вихідці з Варшави та інших населених пунктів Царства Польського, тобто за основу членства у цій організації брався не національний, а територіальний принцип, що засвідчувалось і складом Варшавського земляцтва: переглянувши прізвища його членів, можна здогадатися, що в ньому були представники різних етносів, але явно домінували євреї. А оскільки в інституті діяли і власне єврейські організації, то факт виокремлення євреїв, що походили з польських земель, у самостійну організацію, може свідчити і про їхній територіальний (а отже, в цьому випадку й до певної міри польський) патріотизм.
Варшавське земляцтво (відповідно до свого статуту) насамперед мало забезпечувати матеріальні потреби своїх членів, а саме вносити за них плату за навчання (у випадку неспроможності котрогось із членів зробити це самостійно). Для цього Варшавське земляцтво мало свою касу, кошти якої формувалися за рахунок вступного (в розмірі не менш ніж 50 коп.) та щомісячних (не менш ніж 25 коп.) внесків усіх членів, а також із відсотків на капітал та виручки від організації різних заходів. Так, відомо про організацію земляцтвом у грудні 1912 року спектаклю в Київському театрі мініатюр (вул. Хрещатик, 36).
Кошти земляцтво мало витрачати не лише на матеріальну допомогу членам, а й на придбання літератури для своєї бібліотеки (на це, згідно з § 7 статуту, мало йти 25% оборотного капіталу, тобто стільки само, як і в решти земляцтв інституту, але майже вдвічі менше, ніж у Польського гуртка).
Читайте також: Злет і падіння «Авангарду»
Для ведення своїх справ Варшавське земляцтво загальними зборами своїх членів на кожен семестр обирало правління, яке було його керівним органом і складалося з голови, його заступника, секретаря, скарбника та бібліотекаря (§ 18 статуту). Така регулярність перевиборів керівництва давала змогу уникати зловживань посадовим становищем. Цьому сприяло й те, що при складанні своїх повноважень кожен член правління мав подати звіт щодо своєї діяльності. А ще така регулярність зміни керівництва земляцтва давала шанс «покерувати» всім охочим, що унеможливлювало боротьбу за керівні посади в самому земляцтві. При цьому члени правління могли бути зміщені з посад рішенням загальних зборів і до закінчення терміну повноважень (§ 19 статуту), що мало додатково гарантувати сумлінність виконання ними обов’язків. Загальні збори Варшавського земляцтва мали відбуватися не рідше ніж один раз щомісяця в Києві, а екстрені — скликатися за ініціативою не менш як чверті членів (§ 20, 21 статуту).
На загальних та екстрених зборах Варшавського земляцтва заслуховували звіти правління, приймали нових членів. Правління абсолютною більшістю голосів ухвалювало рішення про надання позик членам земляцтва, за винятком позичок на суму понад 25 руб. — такі справи теж виносились на розгляд загальних зборів земляцтва (§ 22–25 статуту).
Зазначу, що, коли ми порівняємо прерогативи керівництва інших земляцтв (які діяли в Київському комерційному інституті) та Варшавського земляцтва, то побачимо, що в останньому вони були значно урізані, так само як і коротшим був термін дії складу правління (удвічі проти більшості студентських земляцтв інституту). Така особливість засвідчує більшу міру організованості Варшавського земляцтва та його прагнення уникати порушень у роботі свого керівництва, а отже, й краще розуміння його членами економічного підтексту керівних посад, що опосередковано підтверджує і важливу роль єврейської громади в економічному житті та її добру обізнаність в економічних питаннях.
Архівна справа щодо Варшавського земляцтва в архіві Київського комерційного інституту завершується квітнем 1914 року, що підтверджує факт припинення його функціонування, як і абсолютної більшості студентських організацій, напередодні та на початку Першої світової війни. Тобто Варшавське земляцтво проіснувало довше, ніж Польський гурток, вочевидь, унаслідок своєї більшої аполітичності, але й це не врятувало його від посилення репресивної політики російської влади в умовах Першої світової війни.
Читайте також: Україна-Польща: Непростий Рахунок
Повертаючись до питання національного складу членів Варшавського земляцтва, зазначу, що принаймні на прикладі його правління у 1912–1913 роках, а також переліку осіб, котрі були визнані правлінням Варшавського земляцтва як такі, що потребують позик, є очевидним значний відсоток серед членів земляцтва євреїв. На відміну від цього у складі Польського гуртка були виключно особи польської національності, що, вочевидь, мала додатково засвідчити й сама назва цього гуртка. Те саме, до речі, стосувалося й Української громади, оскільки поряд із нею діяло до десятка земляцтв, які представляли різні регіони України: Полтавське, Чернігівське, Подільське, Волинське та ін.
Повертаючись до Польського гуртка та Варшавського земляцтва, можна вести мову про те, що більш польське «обличчя» (в площині етнічного походження) мали члени Гуртка польської молоді (Польського гуртка), тоді як членів Варшавського земляцтва об’єднувало головно походження з польських етнічних земель, але не належність до польської нації. Серед членів цього земляцтва було чимало євреїв, що відповідає і етнічному складові тогочасного населення польських земель (а особливо Варшави) й підтверджує впливову роль євреїв у економічному житті Польщі початку XX століття (це і спонукало їх до здобуття економічної освіти).
Звичайно, що особовий склад обох цих організацій іще потребує деталізації, як у площині етнічної належності їхніх членів, так і в контексті деталізації біографій. Зокрема, варто простежити, хто з них брав участь у боротьбі за відродження політичної незалежності Польщі у 1917–1918 роках. Принаймні серед них було чимало талановитих та перспективних. Зокрема, член правління Польського гуртка, а від 12 лютого 1912 року і його голова Чеслав-Домінік Мадей. Зазначу, що з його обранням головою діяльність Польського гуртка значно активізувалась: регулярно відбувалися збори, концерти та інші заходи. У лютому 1913-го він був переобраний головою гуртка й керував ним до моменту його закриття владою восени того самого року. Опісля Мадей продовжував навчання в інституті (на економічному відділенні). Навесні 1914-го, будучи студентом четвертого (випускного) курсу, відповідно до усталеної в Київському комерційному інституті практики направлення кращих студентів для написання дипломної роботи за кордон, виїхав до Італії. Відрядження саме до цієї країни було невипадковим: він добре володів італійською мовою і давно цікавився питанням торгових відносин Російської імперії (а фактично українських земель) з Італією.
Мадей перебував у Венеції, Генуї та Турині, де (як випливає з його звітів про відрядження) детально вивчав стан експорту сільськогосподарської продукції з Російської імперії до Італії. В інституті відрядження Мадея до Італії підтримав і виступив його науковим керівником визначний український учений-фінансист Леонід Яснопольський, що додатково засвідчує високий рівень фахової підготовки Мадея і водночас може розглядатись і як приклад взаємовигідної польсько-української співпраці.
Читайте також: Чия столиця Єлисавет?
Перебуваючи в Італії, Мадей регулярно направляв звіти про хід своєї роботи до інституту. Зокрема, інформував, що початково зосередився на дослідженні експорту до Італії пшениці, сала, шкіри. Окрім того, він простежив успішне завоювання італійського ринку американською продукцією. А ще відвідував італійські виші економічного профілю, ознайомлювався з організацією в них навчального процесу. Тож цілком закономірним було те, що результатом цього відрядження стало видання Мадеєм у Києві вже у 1917 році спеціальної розвідки, присвяченої вищій економічній освіті в Італії. При цьому він не лише дослідив її історію та сучасний стан, а й зробив порівняння з економічною освітою в Україні, що засвідчує науковий підхід автора. І це лише один приклад, тоді як серед студентів, котрих інститут відряджав за кордон (а отже, котрі належали до найуспішніших), було чимало поляків.
Актуальність сьогодні
Зосередження талановитої і національно свідомої молоді навколо відповідних національних організацій характеризувало й студентів-українців. Так, до Української громади (і до її керівництва) належали перший прем’єр-міністр УНР Сергій Остапенко, міністр в урядах УНР Микола Ковалевський та член УЦР Саватій Березняк.
Повертаючись до аналізу організацій, створених вихідцями з польських земель у Київському комерційному інституті, наголошу й на тому, що поляки, котрі вступали до цього вишу, робили свій вибір свідомо, оскільки прагнули до практичної діяльності в економічній сфері. Стосувалося це й українців. Це відповідало загальноєвропейському підходу до економіки як до ключової сфери суспільного життя і згодом убезпечило Польщу від спроб безглуздих соціалістичних експериментів у цій царині (на кшталт тих, що відбувалися в СРСР). Завдяки цьому вона швидко відродила своє зруйноване за час Першої світової війни та більшовицької навали 1920 року господарство.
Окрім іншого, роблячи більш загальні підсумки, можна стверджувати, що ця тема показує (на мікрорівні) як високий ступінь розвитку польського національного руху в Україні загалом, так і ставлення представників польської нації до здобуття вищої економічної освіти, рівень організації польського студентства, його ставлення до своєї історії та культури. Вона навіть до певної міри поповнює інформацію про етнічну структуру населення Польщі й задіяність представників різних етнічних груп, що її населяли, у господарському житті. А ще виявлена інформація про діяльність у Києві на початку XX століття двох раніше не знаних польських організацій, а отже, і життя великої громади студентів-поляків пліч-о-пліч із такою самою великою громадою студентів-українців. Увесь період цього співіснування засвідчує, що воно характеризувалося гармонійними взаєминами й навіть взаємодопомогою без жодного натяку на конфронтацію. Оце той приклад з історії, що вартий популяризації та наслідування на сучасному етапі для вибудовування українсько-польських відносин на конструктивній базі, вигідній для обох наших націй-сусідів.