У розвинених країнах зазвичай особистості людей, які обіймають найвищі державні посади, не мають значення. Куди більше важить система держуправління: якщо вона налаштована належним чином, то забезпечує нормальний розвиток країни чи конкретної інституції. І навіть президент США, хай би якою могутністю була наділена ця посада, упирається в американську систему стримувань та противаг і не може натворити тієї біди, якою на словах епатує Дональд Трамп. Інша річ — країни, що розвиваються. Якщо їм щастить мати якісних керівників, вони прямують до достатку семимильними кроками, якщо ні — теліпаються у хвості міжнародних перегонів. Особистості дуже важливі в таких країнах. Україна не виняток.
Багато хто критикує Валерію Гонтареву. Але якщо критики претендують на об’єктивність, то мають визнати: вона діяла, не сиділа склавши руки. Адже зміни, які відбулись у банківському секторі за її каденції, помітні навіть короткозорим і заангажованим. Ця дієвість вигідно відрізняє її від більшості українських високопосадовців, які не тільки нічого путнього не зробили, а ще й видають позитивні кон’юнктурні (тимчасові) зрушення, яких не бракує навіть у скрутні для країни часи, за власні досягнення. І це вже великий плюс. До нього слід додати кілька факторів. По-перше, схвальні відгуки експертів та міжнародної спільноти — осіб, які цінують власну репутацію і виступають тільки тоді, коли знають, про що говорять. Якщо вибирати між аргументами визнаних у світі фахівців і закоренілих недалеких популістів, то глузд обирає перші, хоч би якими солодкими словами були сказані другі. По-друге, не слід недооцінювати обставини. Роботу НБУ протягом останніх трьох років під головуванням Гонтаревої можна без перебільшення назвати війною на кілька фронтів. На внутрішньому очищали, оптимізували, скорочували, посилювали. На зовнішньому боролися з наслідками гарячої війни, торговельної блокади, бездіяльності чи неправильного управління попередників і ще багато з чим.
Про інформаційну війну — ще один фронт, відкритий українськими популістами, — говорити годі: кількість зареєстрованих у парламенті постанов про недовіру Гонтаревій, мабуть, була більша, ніж усім попереднім головам НБУ разом узятим, а мітинги перед Нацбанком були не менш численні за «антимайдани» Януковича.
Зараз варто подумати про наслідки цієї відставки та можливі сценарії розвитку подій. Вони бачаться у трьох площинах. Перша — організаційно-інституційна. Під головуванням Гонтаревої Національний банк значно змінився. Передусім ідеться про масштабну реорганізацію, в результаті якої чисельність персоналу скорочено вдвічі, майже всі регіональні відділення закрито, витрати суттєво зменшено. Але НБУ поки що не вийшов на свій інституційний максимум: потрібно посилити низку функцій, створити нові інструменти тощо. Тут робота ще не закінчена, її хтось мусить продовжити. Інший аспект змін — команда. Результат діяльності Гонтаревої не був би ефективний, якби в НБУ не прийшла команда кваліфікованих реформаторів (не забуваймо і про кількох достойних, що втрималися в Нацбанку за Януковича), які разом із Валерією Олексіївною розділяють авторство всіх досягнень. Голова іде, але команда залишається. Принаймні поки що. Тобто після відставки Гонтаревої в НБУ буде кому провадити далі зміни, започатковані за її керівництва. Єдине, що може перешкодити, — коли новим головою стане людина, яка почне виживати з Нацбанку реформаторів або у кращому разі, не спрацювавшись із ними, блокуватиме їхні ініціативи. Можна спрогнозувати, що тоді реформатори не чинитимуть особливого опору й не триматимуться за місця, бо легко реалізують себе деінде. Відтак реформу НБУ не доведуть до кінця, а деякі зміни відкотять назад. І це вагомий ризик. Аби він не матеріалізувався, потрібно, щоб новим головою став свого роду однодумець Гонтаревої, який продовжить розпочате її командою й не блокуватиме поступу трансформації. Це має бути компетентний банкір із багаторічним досвідом та бездоганною репутацією. І жодної політики! Бо зараз Нацбанк стає настільки складним механізмом, що політична фігура біля його керма надто вже скидатиметься на мавпу за штурвалом літака.
Читайте також: Антикорупційне бюро відкрило кримінальне провадження проти Гонтаревої – документ
Друга площина — фінансово-економічна. Мабуть, не варто деталізувати, які функції розбудував НБУ за Гонтаревої. Досить навести кілька порівнянь. Раніше Нацбанк утримував стабільний валютний курс, а коли вичерпувалися золотовалютні резерви, ховав голову в пісок і розводив руками, відпускаючи гривню у вільне плавання, поки та допливала до дна. Тепер напрацьовано складну систему амортизації шоків і трансмісійний механізм, що переводить ті чи ті рішення монетарної політики в більшу або меншу інфляцію. У підсумку, не контролюючи жодних макроекономічних показників безпосередньо, сьогодні НБУ має найбільший вплив на економіку, мабуть, за весь період незалежності. Можна навіть спробувати побитися об заклад, що таких глибоких девальвацій, які ми переживали в минулому, уже не буде ніколи (стукаємо по дереву: якщо війна не розгориться).
Раніше, коли в банків виникали проблеми, регулятор за певну плату заплющував очі або допомагав грошима, сприяючи одним й ігноруючи інших. Деякі фінустанови просто доводив до банкрутства, як, наприклад, банк «Таврика». Накопичення проблем у цілій системі після кризи 2008–2009 років призвело до того, що НБУ повністю втратив зв’язок із реальністю й перестав їх вирішувати. Тепер Нацбанк трактує всіх однаково: суворо, але справедливо і прогнозовано. Раніше банкірів поодинці викликали на килим для розмов у стилі правителя й раба, зараз НБУ проводить публічні наради з усіма. Порівняння «як було» і «як стало» можна продовжувати. Усі вони покажуть, що зараз Нацбанк є повноцінним регулятором фінансово-економічної системи за суттю й виконуваними функціями, а не за формою і рядком у Конституції. Це збережеться й після Гонтаревої. А якщо хтось захоче повернути все назад, то йому доведеться добряче попотіти, та й гарантій успіху такої диверсії немає.
Після Гонтаревої НБУ і далі виконуватиме навіть не надто приємні функції на кшталт відстоювання в судах правомірності виведення банків із ринку. Бо довкола кожної із цих компетенцій зібрана команда професіоналів, які просто знають свою справу й активно практикують знання та вміння (а це найкращий засіб залишатись у формі у професійному сенсі).
Читайте також: Там Ющенко без діла ходить. Реакція соцмереж на відставку Гонтаревої
Третя площина — політична. Тут аспектів чимало. По-перше, добре, що Гонтарева йде зараз, інакше 2018-го, за рік до виборів, деякі політики видавали б її відставку за власне досягнення й таким чином недобросовісно заробляли б політичні бали. Мабуть, був би черговий раунд мітингів під НБУ, а може, й не один. По-друге, після тієї трансформації, яку провів Нацбанк під головуванням Гонтаревої, знайдеться чимало претендентів на її крісло: можна нічого не робити, відсилати журналістів із незручними запитаннями до попередників (Гонтаревої) і видавати успіхи команди реформаторів, які продовжать працювати в Нацбанку, за свої. Тактика безпрограшна. Тому й подейкують, що охочих обійняти посаду голови НБУ хоч греблю гати. От тільки кандидатури, яка пройшла б парламент, як кажуть, немає.