А віаудари Дональда Трампа по Сирії можуть бути символічними й непродуманими. Але багато з найзапекліших критиків американського президента визнають, що вони сигналізують про позитивну зміну.
Як відомо, 2012 року президент Барак Обама заявив, що режим Асада перетне червону лінію, якщо застосує хімічну зброю за будь-яких обставин. Та коли дамаські вбивці справді використали газ зарин у серпні 2013 року, вольовий очільник Білого дому з холодною головою нічого не зробив на підтвердження своєї застороги. Така бездіяльність американців небезпечно знецінила найміцнішу політичну валюту в світі — слова президента США. Можливо, Обамі не варто було взагалі озвучувати ультиматум.
І тоді, й зараз невідомо, чи є у США бажання ув’язуватись у ще один конфлікт на Близькому Сході після провальних операцій в Афганістані й Іраку. Американський Конгрес, так само як британський парламент, висловився проти будь-якої військової інтервенції в Сирії. Але Обама, коли вже пригрозив, мусив діяти. Натомість він пристав на залагоджену Росією угоду, щоб реабілітуватися: відповідно до неї Сирія нібито передала посередникам свою хімічну зброю на знищення. Величезні запаси пекельної суміші справді вилучили й ліквідували. Та не всі. Режим не раз використовував проти повстанців хлор. А після останньої газової атаки стало очевидно, що він приховав або звідкись узяв отруйні речовини нервово-паралітичної дії.
Читайте також: G7 і візит Тіллерсона до Москви: З яким настроєм поїхали?
Диктатори й порушники правил в усьому світі взяли до уваги слабкість американського президента: вочевидь, Сполучені Штати відходять від позиції «світового поліцейського». Це робить світ більш небезпечним не лише для США, а й для всіх нас. Спершу здавалося, що Трамп збирається наслідувати курс свого попередника. У його передвиборних обіцянках простежувалися натяки на ізоляціоністську зовнішню політику. Він критикував попередні адміністрації за військові інтервенції під час конфліктів на віддалених територіях. Його улюбленим епітетом було слово «КАТАСТРОФА» (саме так — великими літерами). Він також обурювався, що доводиться працювати з іншими країнами. Трампове гасло — «Америка понад усе». Він обрав скандально сувору позицію стосовно біженців із Сирії: заборонив їм в’їзд до США.
Трамп висловлювався грубо, але насправді лише утверджував розпочату Обамою лінію виходу зі світової арени. Обтяжена боргами та розколами, перевантажена й утомлена від війн Америка поступилася лідерством у сирійському конфлікті іншим країнам: Росії, Туреччині й Ірану.
Отже, ракетний удар, про який Трамп розпорядився минулого тижня, позначає кардинальну зміну. 4 квітня президент США заявив, що керівництво Сирії перетнуло вже «багато-багато червоних ліній». 7 квітня він випустив десятки крилатих ракет на сирійську авіабазу. Як пояснює Трамп, його вразили жахливі фотографії дітей, що задихаються внаслідок хімічної атаки, котру, як повідомляють, здійснив режим Асада. Це дивне пояснення.
За шість років сирійського конфлікту подібних трагедій було безліч. Трамп їх справді не помітив? Можливо, так. Адже він не надто уважний до того, що відбувається, і, як відомо, має досить обмежені уявлення про те, як улаштований світ. Нині він, власне, вчиться.
Світ сповнений небезпек та жахіть, і простих рішень у ньому немає. Одноразове символічне застосування сили, як те, що ми бачили минулого тижня, точно нічого не вирішить. Але в тумані війни одне можна сказати напевне. Страшному конфлікту в Сирії, що забрав сотні тисяч життів і позбавив мільйони людей даху над головою, не покласти край без участі американців.
Складність для Трампа в тому, що військова сила — лише частина рішення. Вона може відбити в Асада охоту до ще однієї хімічної атаки. Але не посадить сторони конфлікту за стіл переговорів і не змусить домовитися.
Американці втрутились у колишній Югославії, коли кровопролиття й жорстокості війни в Боснії роздирали сумління світу. Однак Дейтонські угоди 1995 року стали можливими завдяки надзвичайному поєднанню хитрих маневрів і твердості. Дипломатична команда Білла Клінтона була однією з найсильніших у сучасній історії Америки.
Білий дім Трампа, м’яко кажучи, зовсім не на тому рівні. Клінтон майстерно сплітав коаліції союзників. А от Адміністрація Трампа легковажно їх розхитує. Клінтон мав виняткову особисту харизму і красномовство. Трамп грубий і непослідовний. Крім того, в часи Клінтона Росія, якою керував Боріс Єльцин, була здебільшого спроможним до співпраці партнером. За Владіміра Путіна вона стала серйозним (і мстивим) противником.
Читайте також: Після атаки. Тріумф Трампа та нові загрози
Повітряні удари Трампа обурили Кремль, який повідомили заздалегідь, але не у формі консультації. Можновладці в Москві відреагували розлючено. Тепер до Сирії прямує російський військовий корабель, начинений ракетами. До того ж Москва пообіцяла зміцнити повітряні сили сирійського режиму. Будь-яка атака американців у майбутньому наштовхнеться на жорсткіший опір.
Крім того, Кремль миттю розірвав угоду зі США про «деконфліктизацію» (на військовому жаргоні цей термін означає уникнення випадкових сутичок між збройними силами різних місій, які перебувають на одній території).
РФ воює із сирійськими повстанцями на боці режиму в Дамаску. Водночас коаліція на чолі з американцями намагається вигнати фанатиків «Ісламської держави» з іракських та сирійських бастіонів. Угода про «деконфліктизацію» не зупинила розправ режиму Асада з опозицією. Та все ж таки стримувала дві ядерні потуги від випадкових перестрілок. Скасування угоди несе страшні ризики.
Читайте також: Вибухова хвиля «Томагавків» Трампа
Якщо США зіб’ють російський літак або навпаки, в постраждалої сторони виникне спокуса вжити контрзаходів, аби гідно вийти із ситуації. Запальний і непередбачуваний Трамп навряд чи відступиться. Що й казати про Путіна — майстра залякувань та блефу. Російський лідер та його кремлівські поплічники ставляться до Трампа й Америки з відвертим презирством. Вони не вірять, що в Заходу достатньо сили волі протистояти випадам та загрозі з боку росіян.
Цього тижня нічим не примітний держсекретар США Рекс Тіллерсон зустрічається з Путіним у Москві. Атмосфера обіцяє бути прохолодною. Міністр закордонних справ Великої Британії Боріс Джонсон уникнув такого самого холодного прийому, скасувавши візит: це може свідчити, що Велика Британія нарешті, нехай і запізно, зайняла яструбину позицію.
Та росіяни не забаряться наголосити, що Трамп безвідповідально взяв на себе зобов’язання усунути Башара Асада від влади, але, очевидно, йому бракує засобів для цього. У Америки ж після шести років вагань залишається два варіанти: небезпека або приниження.