Референдум про зміни до Конституції, які нададуть турецькому президентові практично необмежену владу, відбудеться вже через лічені дні. Здавалося б, глава держави має спокійно чекати на перемогу. ЗМІ в Туреччині повністю обеззброєні. Критики, зокрема з його власної партії, бояться висловлювати свою думку. Світська опозиція незграбна й дезорганізована. І все-таки у перемозі 16 квітня Ердоган не впевнений. Більшість опитувань свідчать, що голоси «за» і «проти» розділені майже порівну. Нині результат залежить здебільшого від двох груп у країні, які давно мріють перегризти горло одна одній: курдів і націоналістів.
У місті Діярбакир, центрі населеної переважно курдами південно-східної провінції, яка впродовж останніх двох років потерпає від сутичок між повстанцями Робітничої партії Курдистану (РПК) і турецькими силовиками, референдум не сприймається як нагальне питання. «Курди не мають прав за чинною Конституцією, не матимуть і за новою», — каже підприємець Шах Ісмаїл Бедірханоглу. «Тут люди втратили домівки, рідних, роботу, — додає професор університету «Діджле» Вахап Джошкун. — Жодна стаття в цій Конституції не принесе їм миру».
Читайте також: Ґюлен проти Ердогана: гібридний конфлікт?
По всій Туреччині кампанії тих, хто агітує голосувати проти Конституції Ердогана, перешкоджають обмеженнями й залякуваннями. Головні вулиці в Діярбакирі рясніють білбордами та банерами із зображеннями президента, який провів тут 1 квітня масову демонстрацію. Банерів із гаслом «Ні!» не видно. «Коли ми вивішуємо їх перед своєю штаб-квартирою, поліція їх знімає», — розповів Зія Пір, член парламенту від прокурдської Демократичної партії народів (ДПН). Але політсилі для ведення кампанії не вистачає не так матеріалів, як людей. Близько 5 тис. чиновників — членів ДПН, зокрема 85 мерів міст і 13 парламентаріїв, ув’язнено за звинуваченнями в тероризмі. Репресії різко посилилися після спроби державного перевороту торік у липні. Користуючись режимом надзвичайного стану, влада закрила багато курдських радіостанцій і телевізійних каналів. Нещодавно заборонили курдську версію гімну кампанії ДПН «Скажи: «Ні!», тому що вона нібито розпалює «ненависть і ворожнечу».
Дехто з курдів вважає, що Ердоган, який головував на перемовинах із РПК до виходу з них у 2015 році, поновить мирний процес, якщо здобуде бажане. «Ердоган — наша єдина надія», — каже власник автосалону Хамза, який збирається голосувати за зміни до Конституції. Більшість жителів Діярбакира, схоже, має протилежну думку. «Голосування за цю Конституцію — це голосування за посилення репресій», — каже один крамар. Але заміряти настрої на південному сході майже неможливо. Колишній депутат від владної Партії справедливості та розвитку Абдуррахман Курт прогнозує, що в цьому регіоні 60% підтримують нову Конституцію. Нещодавно проведене опитування показує заледве більше ніж 30%.
Читайте також: Ердоган зробив заяву щодо форми державного устрою Туреччини
В Ердогана є ще й інші підстави для хвилювання. Схоже, що широкий альянс ісламістів і націоналістів, який він створив після спроби перевороту, розсипається. Керівництво головної націоналістичної політсили — Партії націоналістичного руху (ПНР) — підтримує Конституцію Ердогана. Але багато її прибічників проти. За оцінкою Дурмуша Йилмаза, колишнього голови Національного банку й одного із групи депутатів від ПНР, що торік вийшли з партії, чотири п’яті націоналістів голосуватимуть на референдумі «проти». «Низовий рух ПНР завжди виступав за парламентську систему, — каже він. — А ці поправки віддають усю владу в руки однієї людини».
Єдине, що об’єднує курдів і націоналістів окрім несприйняття нової Конституції, — страх перед наслідками референдуму. Одні, на південному сході, сподіваються, що голосування «за» спонукатиме Ердогана припинити переслідування опонентів. Інші бояться, що це розв’яже йому руки й репресії посиляться. Голосування «проти» також спричиняє ризик. Якщо Ердоган залишиться без бажаних повноважень, то може вдатися до тактики, якою 2015 року повертав собі більшість у парламенті: до атак на осередки РПК, війни риторик із Заходом та дострокових виборів. «Хоч би що трапилося, — каже Серкар, студент із Діярбакира, — розплачуватися за все доведеться, найімовірніше, курдам».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com