Через війну українці були змушені взяти багато функцій держави на себе. Волонтери на початку вдягали та годували військових, зараз переважно займаються більш складними завданнями, як наприклад, забезпечення сучасними снайперськими комплексами чи складне протезування поранених. Попри це, один з волонтерських проектів все одно виглядає абсолютно незвично. Мова йде про “Інженерну групу «Арей», яка займається розробкою важкої бронетехніки для війська. Тиждень поспілкувався з генеральним конструктором групи Сергієм Степановим.
Як починалася Ваша робота?
Наш колектив з’явився стихійно, як звичайна група волонтерів. Разом із друзями надавали допомогу бійцям, збирали речі, закупали необхідні ліки, використовували свій досвід та допомагали в ремонті техніки. Власне, так виникла наша “інженерна група”. Ми також розуміли, що однією з головних проблем військових є застаріла техніка, яка вже не відповідає сучасним вимогам бою. Колектив фахівців, які приєднались до нас,зосередився саме на розробці та вдосконаленні бронетехніки. У квітні 2015 року ми зареєстрували своє підприємство, увійшли до державного реєстру оборонних підприємств; як конструкторське бюро отримали свій децимальний номер, створили режимно-секретний відділ.У нас немає чужих людей. Всі наші фахівці високо мотивовані, а, точніше, навіть закохані у свою справу.
Читайте також: Укроборонпром представив свої розробки на міжнародній виставці "IDEAS-2016" у Пакистані
Поступово до нас долучилися спеціалісти з Харківського бронетанкового заводу, Київського бронетанкового заводу та заводу ім.Малишева. Був встановлений контакт з військовими, як з керівниками технічних служб чи науковцями, так і з простими бійцями з передової, які є головними користувачами нашої техніки. Зараз це унікальне поєднання теоретиків з розробниками та експлуатаційниками. Справжні ентузіасти. Показовим є такий випадок: треба було переробити деталь редуктора, а робочий день вже закінчувався, всі були дуже втомлені.Керівник попросив усіх йти додому. Однак наші токарі не пішли,залишились і за ніч зробили цю важливу деталь, пропрацювавши більше доби поспіль.
Спрацьованість і взаєморозуміння у колективі важливепри прийнятті рішень. Наприклад, питання, яке на державних заводах могло вирішуватися два-три місяці, ми могли вирішити просто по телефону за п’ять-десять хвилин. І це справді надихає, коли люди могли просто віддатися улюбленій справі, без зайвих клопотів та бюрократичних перепонів. Разом з тим, існує дисципліна і чітка структурність. Розробка військової техніки занадто специфічнасфера, яка може бути дуже цікавою нашому ворогу, тому всі наші розробки і документація належним чином захищені від зовнішнього втручання..
А що саме Ви запропонували?
Ми працюємо у двох напрямках: розбробка нових зразків техніки та модернізація існуючої. На даному етапі, в умовах війни виходимо з принципу -максимальні удосконалення за мінімальні кошти у найкоротші терміни. У кожного зразка техніки є певний ресурс. Цей ресурс можна збільшити шляхом модернізації. Але модернізація має свою межу. Танк Т-64 на момент створення був передовим і надсучасним. Але минуло майже 50 років. Протитанкові засоби стали більш ефективними і для захисту від них потрібна потужніша броня. А це ,у свою чергу, значно збільшує вагу танка в цілому і стає критичним для роботи трансмісії та двигуна. І так у всіх вузлах. Отже, ми зіштовхуємосьз проблемою розробки принципово інших зразків техніки. Зазвичай це недешево і потребує багато часу, якого в нас в умовах війни немає. Тому кращий, на нашу думку, шлях зараз – це створення лінійки перехідної техніки,об’єднаної єдиним принципом компонування. Розробляти цю техніку планується з використанням наявної бази, але з новим дизайном та на сучасній елементній базі. Це дозволить заощадити гроші та, головне, –значно прискорити роботу.
Саме так народився проект танку «Тірекс», у якому ми вирішили відмовитися від додаткового захисту башти(що знов ж таки, має певну межу) і зробити її повністю автоматизованою. На башті, крім зброї, будуть розміщені всі необхідні системи спостереження та наведення, а управління буде здійснюватися екіпажем, який розташований в окремій броньованій капсулі. Такий принцип компонування дозволить зберегти життя танкістам, а машина, навіть отримавши ураження башти, зможе вийти з бою для ремонту. Всередині – сучасна комп’ютерна техніка та система життєзабезпечення. Одна з наших принципових вимог до «Тірексу» – всі вузли та агрегати повинні вироблятися в Україні або дружніх до нас країнах і жодних закупок в РФ.
Інший наш проект – створення важкої БМП на базі Т-64. Фактично мова йде про БМП із захистом рівня танка. Крім підвищеного бронювання ми запропонували перехід на нову електроніку, що дозволило значно збільшити об’єм вільного місця всередині. Це дозволяє використовувати БМП як універсальну модульну платформу для широкого спектру завдань – від перевезення десанту чи вантажів – до розміщення апаратури зв’язку або розвідки чи, наприклад, санітарного обладнання. На нову машину можна встановити будь-який з сучасних бойових модулів відповідно до особливостей ситуації на фронті.
І коли можна чекати на появу цієї техніки в армії?
У реалізіції цього проекту дуже зацікавлені військові. Саме тому машина отримала оборонне замовлення, маємо державне фінансування на її розробку. Наша мета – витратити не більше року на її створення, тож до кінця 2017 хочемо представити перший дослідний зразок, потім – державні випробування, прийом на озброєння. Це приблизно триває півтора року.
За аналогічним принципом ми зробили й модернізацію старої радянської БРДМ. БКМ-броньовану колісну машину ми презентували під час міжнародної виставки «Зброя та безпека» у жовтні 2016 року. Процес переробки від проекту на папері до реально існуючої машини тривав усього два місяці. Значно покращено рівень бронезахисту, – тепер машина витримає кулі калібру 12,7, але при цьому залишилася плаваючою. В «Гекконі», як назвали цю машину журналісти, встановлена сучасна електроніка, новітні гідродинамічні системи. Завдяки новій трансмісії в неї відмінна ходова динаміка та керованість, що ми встигли оцінити під час заводських випробувань. Як і БМП, машина універсальна, – вона буде цікава і розвідці, і десантним військам, і операторам БПЛА. Проект не має специфічних вимог, тому такі машини можна виробляти на будь-якому профільному заводі в Україні. А вартість готової машини приблизно 3 мільйони гривень, що втричі дешевше аналогів.
Читайте також: Посадовців підприємства оборонно-промислового комплексу запідозрили в розтраті 1,3 млн грн
Однак, «Геккон» зараз заблокований у нашому цеху заводу «АТЕК». Фактично мова йде про рейдерське захоплення території. Ми зверталися до поліції, до СБУ, ГПУ і прагнемо вирішити цю проблему виключно у правовій площині. Але є побоювання, що поки ми дочекаємось на якесь рішення – завод просто розпиляють на металобрухт. Поки що вимушені працювати дистанційно, роботу над нашими проектами не припиняємо.
Що заважає випуску цієї техніки зараз?
Нам – лише відсутність належних дій з боку правоохоронних органів щодо рейдерського захоплення нашого підприємства. У країні в цілому, на нашу думку, структура ДК “Укроборонпром” і його відірваність від реальних потреб армії.
Із поширених проблем – якість та вартість комплектуючих частин. Є серйозні претензії до рекомендованих державних постачальників. Так, за офіційними вимогами ми повинні використовувати блоки, які прийняті на озброєння бозна коли. І байдуже, що вони застарілі та неефективні. Інколи навпаки – те, що поставляють на “оборонку”, не завжди має відповідний рівень надійності. Окремі вузли просто не витримують навантаження та жорстких умов експлуатації, але хтось заощадив на вартості. А хотілося б для своїх проектів обирати лише найкраще. Ще одна проблема – ціни і принципи ціноутворення під час війни. Нещодавно нам був потрібен гідроагрегат, ми знайшли необхідну модель у однієї київської фірми-постачальника. Але ціна виявилася для нас не підйомною. Простішебуло поїхати напряму до виробника в Італію, що ми і зробили. Там нам цей вузол запропонували придбати за ціною у шість(!) разів нижчою ніж в Україні. І це був не одинокий випадок.
Чи вся новітня військова техніка зараз має проблеми з якістю?
На щастя, ні. Війна, як би дивно це не звучало, принесла певні позитивні зміни. Бойові дії та дефіцит сучасної техніки стали поштовхом для активізації конструкторських робіт. Значно підвищилися вимоги до безпеки та комфорту військових. Крім того,зараз є просто унікальна можливість для конструкторів відслідковувати реальну експлуатацію техніки у бойових умовах та вносити необхідні зміни для її вдосконалення. Негативна сторона -оборонна промисловість має вищі, у порівнянні з цивільним ринком, ціни на техніку, і тому приваблює далеких від армії виробників. Дехто вважає, що достатньо на звичайне авто поставити броне пластини – і все, маємо готовий новий БТР. Люди не хочуть розуміти, що на відміну від звичайної цивільної техніки, тут ціна помилки значно вище. Сумних прикладів вистачає, – екіпаж однієї з таких машин не зміг вчасно вийти з бою і був розстріляний, бо вийшла з ладу підвіска, яка не розрахована на вагу броньованого кузова. Хочеться, щоб розробники відповідальніше ставились до своїх проектів.
Читайте також: Введено у дію рішення РНБО щодо розвитку оборонно-промислового комплексу України
А що на Ваш погляд може допомогти змінити таку ситуацію?
Не треба нічого вигадувати, -треба використовувати досвід інших країн. У США всі оборонні підприємства приватні. Між ними є справжня конкуренція. Лише за таких умов армія може отримувати справжню якість за адекватні гроші. У нас поки що є монополія. До того ж, все що пов’язано з оборонною промисловістю – дуже закрита і непублічна тема, що створює умови для різних корупційних схем. Прозорість рішень допоможе не лише заощадити кошти, а й забезпечити необхідний рівень техніки.
Ще один важливий крок, який треба зробити – введення захищених електронних систем документообігу. На бюрократичні переписки, наради і “забіги” по кабінетах інколи витрачається набагато більше часу і зусиль ніж на справжню роботу. Це дуже гальмує процес. Зрозуміло, що повністю відмовитися від цього ми не можемо, бо всі ці відомості та погодження стають справжнім щитом, коли мова йде про прийом техніки та випробування.Але все одно треба автоматизувати те, що можна і треба. Наприклад, якби за відповідних дозволів і доступів, можна було отримувати із систем Міноборони інформацію про постачальників, характеристики їхніх продуктів, дані протоколів випробувань.
Ми хочемо займатися своєю справою – створювати нову надійну техніку, яка допоможе нашій армії. І не зрозумілим залишається те, чому нам заважають це робити в країні, де четвертий рік йде війна.
———————————
Сергій Степанов – син колишнього технічного директора заводу ім. Малишева – Миколи Степанова. Народився у Харкові у 1975 році, закінчив Харківський політехнічний інститут. Працював на Харківському бронетанкоремонтоному заводі, потім перейшов на завод ім.Малишева, в якому з часом став заступником головного конструктора. Зараз є генеральним конструктором ТОВ “Інженерна група «Арей».