Більшість захоплених підприємств нині фактично перебуває в режимі простою, працівники або відправлені в неоплачувані відпустки, або трудяться за скороченим графіком, отримуючи частину окладу. Ситуація з видачею зарплат узагалі «зависла». Українські власники відмовляються видавати робітникам гроші за вже відпрацьовані місяці, доки їм не повернуть контроль над виробництвом. А нова адміністрація бойовиків формально не має до цих боргів жодного стосунку й киває на власників із неокупованих територій. Мовляв, на них працювали — у них і запитуйте. Таким чином, склалася ситуація, коли люди взагалі можуть не отримати заробітків за попередні один-два місяці.
Така невизначеність гнітюче впливає на них. Адже всі розуміють: якщо ситуація затягнеться на кілька місяців, значна частина виробництв може її не пережити.
9 березня російське видання «Коммерсантъ» опублікувало матеріал під назвою «Донбаські заводи виробляють стратегію», у якому йшлося про те, що підприємства в ОРДіЛО після введення «тимчасової адміністрації» виявились у критичному стані й поки що не змогли переорієнтувати свій збут на Росію. Від моменту появи статті минуло вже майже два тижні, але, судячи з інформації, що надходить із ОРДіЛО, становище не змінилося.
«Коммерсантъ» повідомив, що критична ситуація склалася насамперед у металургійній галузі: на коксохімічних заводах та металокомбінатах компаній Метінвест, Донецьксталь та ІСД. Так, після зупинки Донецького металургійного заводу зупинивсь і Ясинівський коксохімічний у Макіївці, що належить Донецьксталі, який постачав туди кокс. Єнакіївський металургійний припинив роботу після того, як 1 березня його заблокували люди з автоматами.
Читайте також: Суди, санкції та блокада
Цікаво, що під каток потрапили підприємства не тільки Ахметова, а й одіозного проросійського олігарха Віктора Нусенкіса (власник Донецьксталь), котрий довгий час відкрито декларував зневагу до українського суверенітету, спонсорував УПЦ (МП) й вимагав від церковників, щоб вони не думали дрейфувати в бік автокефалії. Нині Нусенкіс живе в РФ, має там безліч різних активів і фактично є швидше російським олігархом, ніж українським.
15 березня знову ж таки в ЗМІ Росії з’явилась інформація, що тамтешній уряд «настійливо рекомендував» металургійним холдингам своїх олігархів розглянути можливість постачання залізної руди на заводи в «ЛДНР». Адже раніше всі металургійні підприємства Донбасу отримували залізну руду з гірничозбагачувальних комбінатів Придніпров’я, а тому тепер фактично залишилися без сировини.
«На початку березня заступник глави російського уряду Дмітрій Козак провів зустріч із представниками промислових груп. Зокрема, туди були запрошені представники холдингів «Металлоинвест» Алішера Усманова та «Северсталь» Алєксєя Мордашова. На зустрічі обговорювали постачання залізної руди на підприємства самопроголошених Донецької та Луганської народних республік», — повідомило видання РБК. При цьому журналісти уточнили, що олігархи висловили готовність відправляти руду зі своїх ГЗК на Донбас.
У самих холдингах таку інформацію спростували, але це зовсім не свідчить, що переговорів насправді не було. Адже за поставки сировини на крадені заводи російські компанії можуть підпасти під санкції. Коли така схема й працюватиме, то лише через усілякі прокладки та посередницькі структури, а це автоматично збільшить вартість кінцевого продукту. А отже, малорентабельні та застарілі виробництва стануть іще менш рентабельними. Крім того, не зрозуміло, що буде з машинобудівними потужностями, які потребують не тільки сировини, а й комплектуючих, тому мають складніші виробничі ланцюжки.
«Очевидно, що підприємства, які не знайдуть нових покупців, підуть на «розпил». Ми зіткнулися із найколосальнішими ризиками для промисловості Донбасу за всю його історію», — прокоментував ситуацію «Коммерсанту» донецький політолог Роман Манекін, що підтримує «ДНР». Цікаво, що можливість майбутнього «розпилу» донецьких підприємств не відкидає навіть ця людина, яку складно назвати симпатиком України.
Досить імовірно, що така сама сумна доля спіткає і чимало донбаських шахт. Вугільна промисловість і раніше зазнавала тяжкої кризи. У 2014–2015 роках були фактично знищені два вугільні об’єднання: Орджонікідзевугілля в Єнакієвому та Артемвугілля в Горлівці, а також закриті деякі інші шахти в Макіївці та Донецьку. «Націоналізація», швидше за все, збільшить цей скорботний список.
Читайте також: Привид металургійного колапсу
Усупереч заявам лідерів бойовиків Захарченка та Плотницького, які запевнили, що вугілля з рудників Донбасу вже постачають у Росію, багато вугледобувних підприємств у березні також були зупинені. А їхнє керівництво не може назвати працівникам жодних точних термінів відновлення роботи. Це спонукає персонал активізуватись і відкрито говорити про страйки, що в умовах «республік» фактично прирівнюється до саботажу та роботи на «карателів». Зокрема, про свій намір зібратись і поставити незручні запитання керівництву заявили гірники шахт «Щегловська» та «Комунарська», які входять до шахтоуправління «Донбас».
«О восьмій годині ранку 23.03.17 відбудуться збори на шахтній зупинці, поруч із магазином «Сармат» на шахті «Щегловська». Питання будуть такі: дальша робота підприємства, соцпакет, погашення заборгованості із ЗП, профспілка та її робота в інтересах трудящих. Якщо нас буде не менше ніж 300, обіцяю журналістів. Нехай проведуть збори й дадуть відповідь на наші запитання…» — написали організатори акції в паблік «Шахты Донбасса», де переважно обговорюють свої проблеми гірники.
«Працюю на шахті «Комсомолець Донбасу», м. Кіровське. Нас теж торкнулася націоналізація, а точніше державне управління від ДНР. З нового керівництва ніхто до пуття нічого відповісти не може. А нас цікавить передусім питання оплати праці», — пишуть у тій самій групі працівники колись найбільшої шахти ДТЕК, яка тепер теж перейшла під контроль бойовиків.
Читайте також: Воля, знання і жодних велосипедів
Очевидно, що за бравурними заявами про майбутнє процвітання нині ховаються зворотні процеси. Зміна логістичних ланцюжків та гарячковий пошук нових ринків — стрес для будь-якого підприємства. Навіть найсучаснішого й високорентабельного. Ось тільки в ОРДіЛО таких майже немає. Там працює застаріла, енергозатратна радянська промисловість, яка поступово деградувала і в довоєнні часи. Як вона переживе теперішні потрясіння й чи взагалі зможе їх пережити, поки що сказати важко, але особливого оптимізму із цього приводу немає ані в експертів, ані в робітників підприємств.
До цього потрібно додати, що промисловість ОРДіЛО виявилася в умовах невизнаних територій, де до відновлення якоїсь правової визначеності не буде жодних помітних капіталовкладень та інвестицій. Отже, шансів пережити нинішню кризу в тривалій перспективі в підприємств на окупованих територіях дуже небагато.
Можливо, певний час Кремлю вдасться підтримувати в них життя адміністративними методами, змушуючи російський бізнес працювати із заводами в ОРДіЛО й дотувати їх за свій рахунок. Але історія довела, що довго й ефективно такі схеми не працюють. Економіка функціонує по-іншому. У неї свої закони, які не підкоряються законам «русского мира» та ідеологічним надбудовам.
Це означає, що найближчим часом ми поступово спостерігатимемо дальшу драматичну деіндустріалізацію Донбасу та поступовий відплив населення з «республік» до Росії та України. Утім, ці процеси тривають уже кілька років.