Нещодавно країною прокотилася хвиля чергового флешмобу. Це був 22 Pushup Challenge: учасникам треба було відтискатися по 22 рази протягом 22 днів. Участь у цьому брали як звичайні українці, так і військові: від рядових до начальника Генерального штабу. Встановлювали якісь рекорди, залучали зірок шоубізу, всім знайшлося місце. Попри детальний опис, у багатьох виявилося хибне розуміння справжньої причини події. Чимало хто в соцмережах підтримував спортивну складову, а хтось, навпаки, сварив, мовляв, є в країні справи важливіші, ніж відтискання.
Але 22 Pushup Challenge — це не про спорт і навіть не про розваги у вільний час. Це спроба привернути увагу до серйозної проблеми — психологічної реабілітації військових, які були учасниками бойових дій. Власне, сам флешмоб прийшов до України зі США, де цьому питанню приділяють значно більше уваги, але, як виявилось, і там є проблеми. За статистикою 2016 року, 22 людини — саме стільки учасників бойових дій армії Сполучених Штатів щодня накладали на себе руки.
Читайте також: «Я вас туди не посилав»
Що й казати про нашу країну, де реабілітацією учасників АТО займаються переважно невеликі волонтерські проекти, які фізично не можуть охопити всіх бійців. Із таким явищем, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), у нас зіткнулися ще після збройного конфлікту в Афганістані. Як і нинішня, афганська війна збіглася з економічною кризою в країні. Інфляція, дефіцит, безробіття навіть із нормальних людей роблять психічно неврівноважених, що й казати про бійців, які пережили жахіття. За дослідженнями вчених, головні проблеми з ПТСР виникають на п’ятий-сьомий рік після події, тож у наших військових, на жаль, найгірше ще попереду.
У таких умовах дуже важливо мати щось, що допоможе впоратися з викликами. Для когось єдиний вихід — алкоголь, хтось після безуспішних спроб знайти роботу повертається до війська. Але є інша дуже цікава категорія учасників бойових дій на Сході. Ці люди знайшли в собі сили відкрити власний бізнес і нині бойовий досвід змінюють на ділову активність. У цьому Україна має шанс повторити успіх Ізраїлю — країни, у якій надзвичайно потужна бізнес-активність виникла великою мірою саме завдяки армії, де майбутні підприємці знаходять собі партнерів для ведення справ. Військо вчить брати на себе відповідальність і вміти оцінювати ризики, крім того, лише в бойових умовах можна побачити справжню суть людини.
Тиждень зібрав кілька історій ветеранів АТО, які започаткували свій невеликий бізнес.
Валерій Хартман: «Скоро, як у фільмі «Бійцівський клуб», можна буде сказати: «Ми всюди!»
Колишній луганчанин, у 2012 році перебрався до Києва. Але з приходом «русского мира» до його рідного краю зрозумів, що не може залишатися осторонь. Далі були роки війни в складі «Айдару», поранення, шпиталь та реабілітація. А нині — мережа кав’ярень із міцним характером Veterano Coffee, яку він розвиває в Києві.
Ідея відкрити свій ресторанчик, як у старих американських фільмах, була у Валерія з дитинства. Але повернувся до цієї мрії через війну. Після демобілізації зіткнувся із проблемою працевлаштування, виникали певні конфлікти з начальниками. Майже через рік глибокої депресії та самітництва в хостелі зрозумів, що може розраховувати лише на себе. Так з’явилася думка відкрити невеличку кав’ярню. Став у пригоді попередній досвід роботи в барах. Як стартовий капітал була використана компенсація за поранення, а перший партнер — дружина, з якою познайомився під час реабілітації у шпиталі. «До війни була невпевненість у собі, а після якось заспокоївся», — згадує він. Корисним стало й знайомство з Леонідом Остальцевим, разом із яким розробляли новий бренд. У своїй роботі Валерій дотримується принципу «зробити якість», обираючи дорожчі продукти, ніж у конкурентів, навіть із меншим прибутком. Це помічають і мешканці прилеглих кварталів: біля його кав’ярні на березі озера Тельбин стоїть черга, хоча поруч можна налічити близько десятка аналогічних торговельних точок. Хтось із місцевих навіть лавку зробив біля його кав’ярні.
Читайте також: Повернення в мирне життя
«Важко конкурувати з великими фірмами, але ми не опускаємо рук», — каже Валерій. На його думку, значно покращило б ситуацію надання пільгових торговельних місць, як це зараз намагаються зробити в Дніпрі. Можливість займатися своєю справою зменшила б серед ветеранів АТО кількість тих, хто ризикує стати алкоголіком або, ще гірше, тітушкою. «Цифри, податкова та бухгалтерія — і в голову не лізуть погані думки», — додає він.
Сьогодні Валерій готовий поділитися з усіма охочими ветеранами своїми знаннями кавового бізнесу. Радить не сидіти на місці, а піднятись і починати щось робити. За час підготовки матеріалу відкрив черговий заклад, залучивши свого побратима по загону, який готуватиме смаколики до його кави. У планах розширювати мережу, долучаючи до справи дедалі більше колишніх військових.
Леонід Остальцев: «Моє завдання зробити так, щоб ветеранам стало комфортно в цьому новому для них мирному житті»
Певно, один із найвідоміших бізнесменів-військових — це Леонід Остальцев, засновник ресторану Pizza Veterano. Його важко спіймати вільним: він постійно у справах, повністю відповідає власному гаслу «Бери і роби». У ресторані зустрічає гостей, керує персоналом, а в разі потреби сам долучається до обслуговування. Крім того, веде власну програму на радіо «Армія FM», де намагається поділитися успішним досвідом ветеранів-бізнесменів. Бо, за його переконанням, відкриття справи не тільки допоможе колишнім військовим вирішити проблему пошуку роботи, а й слугуватиме певною терапією. Адже на негативні думки просто не залишатиметься часу.
Після повернення із фронту мешканець київської Троєщини Леонід разом із друзями вирішив створити Спілку ветеранів АТО Деснянського району, щоб чимось займатись і допомагати побратимам. Після місяців постійних поїздок та допомоги колишнім бійцям зрозумів, що однією з головних проблем для учасників АТО є працевлаштування. Когось за час мобілізації встигли звільнити, хтось не зміг залишатися на старому місці після повернення, а інших відмовлялися приймати, дізнавшись про участь у бойових діях. А оскільки до війни він працював у піцеріях, добре готував і мав певний досвід кулінара-наставника, виник саме такий проект: ресторан, у якому працюють ветерани, як місце, де всі розуміють одне одного й немає проблем із пошуком спільної мови. Після тривалого створення бізнес-плану та довгих пошуків грошей Леонід зумів почати. Нині серед колективу його піцерії щонайменше 50% учасників бойових дій, частина зароблених грошей іде на допомогу пораненим. Крім власне роботи Леонід вимагає від своїх працівників ще й створення бізнес-плану. Таким чином, кожен, хто пройде через його заклад, матиме змогу розпочати свою справу, щó покращує адаптацію. Крім того, обов’язковою умовою роботи є щотижневе відвідування психолога. Леонідова піцерія дуже популярна: навіть у будні тут важко знайти вільне місце без попереднього замовлення. Проект став успішним не лише в Києві: Pizza Veterano у Дніпрі теж має достатньо відвідувачів.
Читайте також: Ігри переможців. Як ветерани з травмами змагалися з CrossFit
Наразі Леонід та його побратими створили й розвивають Асоціацію підприємців — ветеранів АТО, щоб підтримувати один одного й спільно долати труднощі. Один із проектів, який хочеться реалізувати разом із міською владою, — програма з надання бійцям ліцензій на ведення свого бізнесу, наприклад відкриття мобільних кав’ярень. На думку Остальцева, замість пільг за радянським зразком треба давати можливості для заробітку (за прикладом американської програми підтримки ветеранів війни у В’єтнамі, відповідно до якої центральні місця для вуличної торгівлі розподілялися саме між колишніми військовими).
Мета Леоніда — не лише допомагати учасникам АТО. «Багато хто вважає, що ветеран АТО — це обов’язково людина з нелегальною зброєю, алкоголік, у якого незрозуміло що в голові», — зазначає Леонід. Проте він хоче зламати стереотипи й показати, що це люди з характером і потужним потенціалом, який просто треба реалізувати в добрих мирних справах. Як, власне, сталося з ним.
Олександр Матяш: «Треба триматися своїх — вони підкажуть і допоможуть»
Своя історія, не пов’язана з кулінарією, в Олександра, колишнього топ-менеджера й бізнесмена. Зараз йому 38, і після повернення з війська, куди пішов добровольцем, він разом із партнером робить чоловічу білизну Regata Club.
Ідея створення саме такої продукції виникла під час військової служби, коли Олександр переконався, наскільки важливою є якість спідньої білизни як для бійців, так і для звичайних чоловіків. Зараз фішка його продукції — особливий анатомічний крій та річна гарантія якості. На відміну від попередніх бізнес-ветеранів він уже займався власною справою до війни, але саме нині зрозумів, що може розраховувати лише на себе та своїх побратимів. Хоча, на його думку, було б непогано, якби й держава теж зробила щось на підтримку не лише ветеранів-виробників, а й усього українського малого бізнесу. Наприклад, ввела певні квоти на національну продукцію в торговельних закладах, як це роблять у деяких країнах. Значно спростила б ведення справ і наявність прийнятної програми кредитування малого бізнесу.
Читайте також: Двічі повернутися з війни
На думку Олександра, бізнес справді рятує від багатьох психологічних проблем. «Постійна зайнятість просто не дає шансів почати робити дурниці», — каже він.
Андрій Салагорник: «Війна дала чітке усвідомлення, що треба розвиватись і йти далі»
Андрій, лікар-стоматолог за освітою, також вважає, що власна справа дуже мобілізує людину. Особливо якщо це те, що подобається.
Про те, щоб розпочати свій бізнес, він думав задовго до війни. Але спершу був Євромайдан, у якому він брав активну участь, заснувавши громадське об’єднання «Білі берети» — медичний загін спеціального призначення. Потім участь в АТО у складі 59-го мобільного шпиталю.
Нині Андрій відкрив власну стоматологічну практику SONRISA в Тернополі й вимушений вести війну вже з вітчизняною бюрократією. Крім зміни ще радянських механізмів державного управління він вважає потрібним і введення певної програми для ветеранів АТО. «Ми воювали, ще й знайшли в собі сили розпочати власну справу. Хіба ж не заслужили на податкові й комунальні пільги для нашого бізнесу?» — питає він.