У середу, 15 березня, у ЄС зітхнули з полегшенням: бойове хрещення популізмом витримала перша з країн, де цього і наступного року відбуваються вибори. Нідерланди обирали новий склад Палати представників (нижньої і найважливішої) свого парламенту.
Остаточні результати виборів оголосять 21 березня. Але за попередніми перемагає консервативно-ліберальна “Народна партія за свободу і демократію” та її лідер, чинний прем’єр країни Марк Рютте. Вони здобули 33 місця у парламенті на 150 мандатів. Коментуючи результати голосування, Рютте похвалив виборців за те, що вони “почули меседж: не варто експериментувати, слід далі триматися політики, яка принесла відновлення і посилення нашої економіки”. А ще за те, що вони сказали “ні” хибному популізму.
Результати виборів у Нідерландах викликали ейфорію загалом у європейських ЗМІ: ніби у інших європейських країнах тепер можна сподіватися, що і їхні виборці врешті все ж оберуть стабільність політики, яка виводила їхні економіки з кризових років, а також відкинуть пропоновані популістами експерименти з ЄС, Шегенською зоною, колективною обороною, принципами міграції тощо.
Утім, на виборах у Нідерландах можна виокремити кілька трендів, які можуть натякають, куди рухається європейська політика загалом.
Читайте також: У Нідерландах розпочалися важливі для ЄС парламентські вибори
Тренд 1. Фрагментація. Правоцентристська правляча партія Рютте перемогла. Але цього року вона здобуває 33 мандати, порівняно з 41 на виборах 2012 року. Її коаліційний партнер у попередньому скликанні парламенту – соціал-демократична “Партія праці” – на виборах 2012 року здобула 38 місць. Тепер – тільки 9. Марк Рютте уже розпочинає неформальні переговори про створення коаліції. Обирати доведеться з більш строкатого набору молодих або до того менш чисельних партій, які відтягнули голоси у мейнстримних (цього року до парламенту пройшло 13 партій, а у 2012-му – 11). Зміщуються і традиційні лінії поділу на лівих-правих, які раніше більш чітко структурували політику в країні.
Така фрагментація політичного істеблішменту загалом характерна для європейської політики сьогодні. Найяскравіший приклад – Іспанія, де на останніх виборах виграли мейнстримні сили: консервативна Народна партія та Іспанська соціалістична робітнича партія. Але вони втратили мандати порівняно з попередніми виборами. Натомість дуже багато голосів на себе відтягнули нові проекти – центристські “Сьюдаданос” (Громадяни) і ліві “Подемос” (Можемо). Відтак країна отримала найбільш фрагментований за свою історію парламент, а епопея з формування коаліції тягнулася від грудня 2015-го, коли пройшли чергові вибори і дали через позачергові вибори влітку 2016-го, та решту року, сповнену сварками і переговорами.
Для Нідерландів, щоправда, партійна фрагментованість не така нова: тут традиційно багато партій. Та й ті політсили, що мають шанси увійти до нинішньої коаліції, більш однорідні у плані політичної ідеології. Партія Рютте стоїть на правих засадах: виступає за режим фінансової економії, європейський вільний ринок, жорстку політику стососовно злочинності та тероризму, має строгу позицію стосовно міграції та інтеграції приїжджих. Частково, особливо в останніх пунктах, ця платформа збігається з кампанією крайньоправої популістської “Партії свободи” на чолі з Геертом Вілдерсом. Утім, відмінність партії Рютте полягає в наступному: вона може похвалитися, що провела Нідерланди через економічно непрості часи, а ще наполягає, що усі приїжджі (тобто мусульмани, мігранти) мають прийняти цінності та норми Нідерландів, утім вони також можуть користуватися конституційними свободами країни.
Наступна у переліку переможців – власне партія Вілдерса. У неї 20 мандатів (2012-го було 15). Але її чекає не запрошення до коаліції, а скоріш за все остракізм від більш поміркованих сил.
Схоже, що неформальні переговори про створення нового уряду стартували уже. Найімовірнішими кандидатами на формування коаліції з переможницею є “Християнсько-демократичний заклик” (центристська партія, яка отримала 19 мандатів цього року і 13 минулого) і Демократи 66 (правоцентристи в економічному плані, лівоцентристи у соціальному). Останні, до речі, підтримували закон про референдуми в Нідерландах (голосування про асоціацію між ЄС і Україною стало першим питанням, яке популісти винесли на такий референдум відповідно до нового закону) і згодом агітували за Асоціацію з Україною, бо підтримують і її. D66 збільшили присутність у парламенті з 12 місць у 2012 році до 19 тепер.
Читайте також: Прем'єр Нідерландів Рютте прокоментував результати парламентських виборів
Тренд 2. Нові обличчя. Поразка соціалістів з “Партії праці” частково пояснюється тим, що голоси у них вкрали “Ліві-Зелені”. Партія утворился давно – у 1989 році (з кількох здебільшого лівих партій чи рухів) і перебувала в опозиції. На виборах 2012 року виграла всього лиш 4 мандати. Цього року вона отримує 14. Тепер партія балотувалася на чолі з новим лідером – 30-річним Джессі Клавером, який ще з 2010 року був добре помітним на політичній арені і не раз здобував звання кращого молодого політика країни.Він походить зі змішаної нідерландсько-марокканської родини, а ще на батьківщині його вже охрестили другим Джастіном Трюдо (за схожість у зовнішності і харизму).
Деінде в Європі цю тенденцію можна прослідкувати на прикладі Франції, де серед лідерів президентських перегонів – молодий Еммануель Макрон, що прийшов у політику з банківського сектору і сьогодні балотується як назалежний кандидат. Або ж на витку популярності нової партії “Новочасна” (Сучасна) у Польщі після перемоги там “Права і справедливості” (і на тлі кризи “Громадянської платформи”, що була при владі до того).
Тренд 3. Питання ідентичності. “Воно перестає бути виключно парафією крайніх правих” – пише Economist у статті про нідерландські вибори. Раніше про ідентичність говорили переважно праві на кшталт партії Вілдерса чи “Національного фронту” Марін Ле Пен. Для мейнстримних і поміркованих партій тема видавалася токсичною: тут навряд чи можна було сказати будь-що, аби не втрапити у якийсь скандал. Останні ж вибори у Нідерландах показали, що, навіть якщо з подачі правих, за цю тему починають братися й інші партії. Але зі своєї позиції: порівняно молодої космополітної еліти, чиє природне середовище – це ЄС, Шенген, глобалізація тощо.
Утім, тут криється і небезпека. У статті Economist цитується звіт двох державних аналітичних центрів дворічної давності під назвою “Окремі світи”. У ньому дослідники попереджали про поляризацію в американському суспільстві між освіченою елітою, яка сприймає глобалізацію, і бідніших громадян, закорінених на своєму місці та у своїй традиції. Ризик у тому, що ці дві групи дуже мало між собою перетинаються. Якщо дивитися на результати виборів у Нідерландах, то за молоді прогресивні партії D66 і “Лівих-Зелених” проголосували тільки 14% виборців без освіти. Більшість з тієї категорії вибрала партію Вілдерса.
Читайте також: На парламентських виборах у Нідерландах перемагає партія Рютте
Загалом вибори у Нідерландах вже охрестили голосом розуму проти популізму в Європі. Але тішитися поки рано. Адже кожна країна має свою електоральну і політичну специфіку. А також економічну ситуацію.
В Нідерландах, наприклад, система доступу до влади менш консервативна, ніж у багатьох інших, особливо великих, європейських країнах. А це означає, що вона більш чітко відображає зміни в соціальних настроях і таким чином задовольняє запит виборця. Як приклад: цього року 3 мандати здобула партія “Денк” – голландською це “думати”, а турецькою – “рівність”. Вона виступає за права мусульман – її представники у 2014 році відкололись від “Партії праці”. У країнах, де цього немає, виборець може тягнутися до наявних політсил, що максимально гучно говорять про те, що його турбує (наприклад, крайніх лівих чи правих), бо іншого вибору не матиме.
Крім того, якщо відірватися від фотогенічного “нового обличчя” Трюдо і подивитися, наприклад, на Польщу, то її “Новочасна” вже встигла вгрузнути в скандал, але не встигла запам’ятатися тим, що активно виробляє платформу, яка могла би апелювати до широких мас виборців. І усе це на тлі цілковитої кризи польської опозиції загалом (“Громадянська платформа” також погрузла у скандалах, зокрема корупційних, що мали місце за часів її урядування). В Іспанії до парламенту пройшли нові помірковані й адекватні сили, але відсутність у будь-якої з партій достатньої більшості призвела до затяжної політичної кризи.
Тому своє “ні” популізму Європа поки не сказала. Але видається, що захопити її “простими рішеннями” не так легко, як гадалося.