За останні 92 роки, каже Осман Джан, колишній важковаговик у турецькій владній Партії справедливості та розвитку (ПСР), у його країні тричі мінялася Конституція. Кожна з них з’являлася в результаті якихось пертурбацій, і жодна не була демократичною. Перша створила умови для світського однопартійного режиму. Дві наступні з’являлися після воєнних переворотів. Остання, проголосована парламентом у січні й винесена на референдум, що відбудеться 16 квітня, теж не виняток. Розроблений урядом ПСР як страхування від політичного хаосу, новий Основний закон передасть усю виконавчу владу в руки авторитарного президента країни Реджепа Таїпа Ердогана. Якщо Конституцію буде ухвалено, то буде найрадикальніша перебудова державного апарату за історію Турецької Республіки.
Це не те, чого хотілося б Джану й більшості турків. Як шанований юрист, а згодом член керівництва ПСР Джан виступав за заміну розробленої військовою хунтою Конституції на її цивільний варіант. У 2011 році було створено Конституційний комітет; свої пропозиції надіслало понад 60 тис. осіб, а також сотні університетів, аналітичних центрів і неурядових організацій. Турки дали чітко зрозуміти, що хочуть такий Основний закон, у якому були б закріплені нові права, а саме знято обмеження на свободу слова, зміцнено систему стримувань і противаг та забезпечено незалежність судової влади. Про це розповів Фуат Кейман, директор Стамбульського політичного центру (Istanbul Policy Centre).
Читайте також: Ґюлен проти Ердогана: гібридний конфлікт?
Комітет перестав існувати за два роки через чвари між ПСР і Республіканською народною партією — головною опозиційною силою. Зіткнувшись із хвилею антиурядових протестів, корупційним скандалом та незгодою між ПСР і потужним рухом ґюленістів, Ердоган зібрав своїх послідовників-націоналістів і почав репресії. Від конституції, яку хотів написати Джан, не лишилося й сліду. «Пріоритети змістилися на збереження контролю над ситуацією та зміцнення влади», — каже він.
Проект нової Конституції було створено наприкінці минулого року після невдалої спроби державного перевороту влітку й масового придушення будь-якої форми опозиції. За ґратами опинилося близько 40 тис. осіб, зокрема лідери прокурдської Демократичної партії народів і понад 100 журналістів. Ердоган править у режимі надзвичайного стану, який оголошено на весь період кампанії до референдуму. Пресу залишили беззубою.
Зміни в Основному законі закріплюють владу Ердогана. Конституція скасовує посаду прем’єр-міністра, залишаючи всю повноту влади над урядом президентові. Замість того щоб гарантувати поділ гілок влади, вона збирає їх під дах Ердоганового кітчевого палацу на 1150 покоїв. Турецький лідер сам призначатиме членів кабінету, інших високопосадовців і парламентаріїв від своєї партії. Він зможе безперешкодно та без конкуренції правити два п’ятирічні терміни, а за певних обставин лишатися при владі аж до початку 2030-х.
«За звичних обставин таке ніколи не пройшло б», — каже Джан, маючи на увазі зміни до Конституції. Але звичні обставини в Туреччині в минулому. У пресу потрапив звіт Венеціанської комісії — дорадчого органу при Раді Європи — з попередженням про те, що країна прямує до автократії. Ердоган і прем’єр-міністр Біналі Йилдирим погрожують противникам нової Конституції і порівнюють їх із терористами та змовниками. Ні попередник Ердогана на посаді президента, ні попередник Йилдирима в кріслі прем’єра — обох їх вважають критиками нової Конституції — не наважилися публічно висловити свою позицію. Після звільнення тисяч викладачів у межах чисток університетів по всій країні багато науковців, що брали участь у конституційних дебатах на початку 2010-х, теж не хочуть говорити на цю тему.
Читайте також: Путін і Ердоган. Гра в дружбу
Члени команди Ердогана стверджують, що Туреччині потрібне сильне керівництво, щоб не допустити заворушень як у самій країні, так і за кордоном, зокрема терактів та інцидентів, пов’язаних із війною в Сирії. Але здійснення демократичних реформ на зразок тих, що обговорювалися на початку 2010-х, не виключене, вважає радник президента Мехмет Уджум. «Вважайте це [Конституцію] лише початком», — каже він.
Критики Ердогана вважають усе, що відбувається, кінцем. Той, хто може собі це дозволити, вже голосує ногами. За результатами нещодавно проведеного опитування, 2016-го з Туреччини виїхало 6 тис. мільйонерів, що вп’ятеро більше, ніж за рік до того. І їх буде ще більше, якщо демократія в Туреччині нищитиметься й далі.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com