У зв’язку з масовими виступами проти «декрету про дармоїдів», які відбуваються в Білорусі, частина опозиції традиційно задумалася: чи не набудуть вони «промосковського характеру»? Чи не використає їх Кремль для «дестабілізації обстановки»? Запитання немовби абсурдне, але воно показує, наскільки білоруси бояться повторення в себе українських подій і всерйоз побоюються появи «ввічливих людей».
Оцей страх і намагався використати Лукашенка, щоб «заспокоїти» хвилю протестів у країні. 28 лютого, відвідавши Республіканський науково-практичний центр трансплантації органів і тканин, він висловився не за темою. «Сьогодні деякі під виглядом «дармоїдства» і ще чого-небудь намагаються цей човен розхитати й доказати нам, що це не наші землі, а чиїсь… «Дармоїди» повинні знати, що їх просто намагаються сьогодні використати з найкорисливішою метою, щоб зруйнувати те, що є, знищити докорінно те, що ми відродили, аби не дати нам змоги закріпитися», — заявив очільник Білорусі.
Очевидно, що Лукашенка цього разу кинув камінь у город не НАТО й Заходу, з якими Мінськ останнім часом намагається нормалізувати відносини. Немає загроз Синьоокій також ні з півдня — від України, ні з півночі — від країн Балтії. Небезпечним залишається тільки схід — Росія.
Читайте також: Білоруси показали зуби
Справді, на «антидармоїдських» мітингах у Гомелі й Вітебську (тобто саме на сході РБ) дехто із промовців міг заволати: «Путін, допоможи!». Однак ці гасла з огляду на їхню неактуальність підтримки не дістали. Швидше навпаки. «Жыве Беларусь!» звучало практично одноголосно.
Більшість експертів і політологів вважає, що, вдаючись до антиросійської риторики, Аляксандр Лукашенка намагається вирішити внутрішні проблеми. Вбачивши «небезпеку з боку Росії», він спробував, таким чином, убити кількох зайців. По-перше, через страх перед можливою агресією зменшити градус протестних настроїв у країні. І це, слід сказати, вдалося. Якщо 26 лютого на «антидармоїдський» мітинг у Вітебську (де й намагалися прокричати: «Слава Росії!») вийшло близько півтисячі осіб, то через тиждень, 5 березня, — тільки зо два десятки. По-друге (уже вкотре), знайти «зовнішнього ворога», якого можна звинуватити в усіх білоруських бідах та провалі економічної політики. І, по-третє, знову наліпити опозиції, яка організовує ці протести, ярлик «зрадників». Раніше вона «продавалася» Заходу, а тепер знайшла нового «покупця».
Теза про те, що нинішні протести можуть призвести до втручання Москви, бачиться досить надуманою. Її поширюють журналісти, політологи, «можливо, тролі із владних структур», як вважає, скажімо, політолог Валєрий Карбалевич, автор книжки «Александр Лукашенко, политический портрет». На його думку, в Білорусі немає «великих та організованих проросійських структур». Окрім того, народ уже розібрався в ситуації. Навіть якщо погодитися з тезою про вину Росії в економічних негараздах Білорусі, то винуватець проблем в очах народу все одно Лукашенка.
Звичайно, якщо РФ захоче анексувати Білорусь, це реально зробити й у доволі стислі терміни. Можна за допомогою пропаганди створювати великі й організовані прокремлівські структури, про які каже Карбалевич, адже в країні вільно ведуть мовлення російські телеканали. Можна знайти «угрозу русскому миру»: окремі особи, котрі заявляють про «утиски» їхніх прав, теж є. Можна і війська ввести, але…
Із суто прагматичних міркувань це просто невигідно. У випадку анексії Білорусі Росія втрачає більше, ніж здобуває. Вона втрачає єдиного європейського союзника на міжнародній арені. Щоб це зрозуміти, далеко ходити не треба: погляньте на список країн, які голосували в Генасамблеї ООН проти резолюції про порушення прав людини в окупованому РФ Криму. Це Ангола, Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Куба, Коморські Острови, КНДР, Казахстан, Індія, Іран, Росія, Нікарагуа, Сербія, ПАР, Судан, Сирія, Узбекистан, Венесуела, Еритрея та Зімбабве. Тільки Білорусь та певною мірою Вірменію тут можна назвати «європейськими».
Доволі важливий нині фактор: Москва не може дозволити собі анексію Білорусі із суто економічних міркувань. «Кожна така воєнна операція коштує величезних грошей. У Росії зараз каменем на шиї Україна й Сирія. Не закінчилися проблеми з Туреччиною, яка межує з одним із найбільш відданих союзників РФ — Вірменією. Тепер до Вірменії перекидають армійські частини, зброю, зміцнюють кордон… У самій Росії зменшується військовий бюджет. Звичайно, Росія — сильна держава, але потягнути ще одну збройну авантюру їй просто не до снаги», — вважає білоруський військовий експерт Аляксандр Алєсін.
Читайте також: Євросоюз продовжив на рік санкції проти Білорусі
Агресія супроти РБ неминуче викличе реакцію світової спільноти. Чергові антиросійські санкції буде введено якщо не вмить, то дуже швидко. Питання в тому, які саме. Після втрати України Білорусь залишилася для Москви фактично єдиним коридором на Захід. Той-таки Алєсін каже: «Я завжди порівнюю Росію із джином у пляшці, горлечко якої — це Білорусь. Події з блокуванням російських фур в Україні показали, як просто його заткнути. Якщо Росія анексує Білорусь, Захід це горлечко легко заткне і в Кремля просто не буде коридору до своїх основних торговельних партнерів».
Росії наразі вистачає і м’якої сили — економічної залежності Мінська від Москви. Користаючись тим, що 50% товарообороту Білорусі припадає на російський ринок, а також прив’язаністю білоруської економіки до російських газу й нафти, кредитів і дотацій, РБ можна тримати на короткому повідку й без жодних анексій. Очевидно, це розуміє і Путін. Коментуючи останній газовий конфлікт Білорусі та Росії (що точиться, слід сказати, вже рік), він зазначив, що суперечки між країнами-сусідками завжди є природними: «…кожна сторона відстоює свої інтереси». Але щодо Білорусі Росія діє по-іншому: видала кредит обсягом $6 млрд (він не уточнив коли), Мінськ отримує російську нафту без мит… «Ми через це не шкодуємо, бо, як то кажуть, «в долгую» російська економіка дістає і дістане вигоди від спільної роботи», — заявив Путін.
З огляду на всі ці чинники розмови про анексію Білорусі Росією варто вважати лише чимось умоглядним. Єдина обмовка: чинники ці раціональні. Із погляду раціональності й анексія Криму здавалася неможливою дурістю. Що пальне в голову ірраціональному російському керівництву, не знає ніхто.
Імовірно, усвідомлюючи цю рису кремлівських очільників, білоруська влада почала свою «довгу гру» щодо «найближчого союзника і стратегічного партнера». Не припиняючи вливати у вуха істеблішменту РФ запевнення у братній дружбі та безмежній повазі, Лукашенка потихеньку розвертає Білорусь до союзника спиною.
В оборонному сенсі йдеться про ухвалену в країні нову воєнну доктрину, яка враховує загрози «зелених чоловічків» та «ввічливих людей». Згідно з її положеннями, наприклад, білоруська армія має право відкривати вогонь у відповідь по цілях, що перебувають поза межами країни. Це очевидний висновок із ситуації 2014 року, коли Росія обстрілювала «Градами» позиції ЗСУ зі своєї території — із-за кордону.
Читайте також: Смертна кара у Білорусі. Кому вигідно
У країні регулярно проводяться навчання так званих військ ТО, які, власне, відпрацьовують «питання охорони та оборони об’єктів територіальної оборони, підтримки воєнного стану, блокування і знищення бандформувань». Але ніхто й не приховує, що ці сили насправді партизанські.
І головне: Лукашенка почав ідеологічну роботу, спрямовану на зміцнення самосвідомості співвітчизників. По суті, це суперечить усій його колишній політиці, коли він оголошував білорусів «росіянами зі знаком якості» й стверджував, що білоруси та росіяни — один народ.
Наприкінці минулого року в Білорусі були заарештовані троє авторів одіозного російського інформаційного агентства Regnum, які у своїх статтях стверджували, наприклад, що білоруська мова «нікому не потрібна, крім збожеволілої недодержави, яка прагне скрутити собі шию на Майдані за прикладом сусідів». Нині триває слідство, і адептам «русского мира» загрожує до п’яти років позбавлення волі за ст. 130 Кримінального кодексу РБ «Розпалювання расової, національної, релігійної або іншої соціальної ворожнечі або розбрату».
Упродовж останніх півроку у зв’язку зі скаргами опозиціонерів троє громадян Білорусі були притягнуті до адміністративної відповідальності й заплатили штрафи за образу білоруської мови. Нечувана річ у країні, де ще п’ять років тому можна було потрапити в міліцію тільки за те, що на вулиці ти розмовляв білоруською! Під час великої прес-конференції 3 лютого Лукашенка заявив, що «свобода та незалежність — це дуже рентабельно й не оцінюється жодними грішми та числами». «Якщо на одній шальці незалежність, а на другій російська, іранська, азербайджанська чи американська нафта, то це незіставно. Ми все одно знайдемо вихід», — додав він.
Читайте також: Що треба знати про «союзника»
І під час тих-таки відвідин РНПЦ 28 лютого Лукашенка високо оцінив висунуту на здобуття держпремії наукову працю «Джерела білоруської державності: Полоцька та Вітебська землі в IX–XVIII століттях». У дослідженні стверджується, що білоруська державність почала формуватись у середині IX століття — з виникненням Полоцької землі. Становлення Полоцька як центру того державного утворення відбувалося на місцевій племінній основі, тоді як у Новгороді й Києві для цього запрошували варягів. Навіть пізніше Полоцька земля, входячи до Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, розвивалась автономно. Лукашенка поставив вимогу відобразити дані цього дослідження в нових підручниках історії. «Треба прописати і вселити в уми наших людей правду. Тут якщо і є якийсь націоналізм, то це націоналізм здоровий», — зазначив він.
Наразі позиція Лукашенки така: піти від Росії «на м’яких лапах», особливо не дратуючи східної сусідки. Чи надовго це — велике питання. Не менше питання в тому, чи вдасться це очільникові Білорусі: рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Очевидно, що ця стратегія до кінця не вироблена. Яким чином відбуватиметься розлучення й наскільки акуратним (без військового втручання Росії) воно виявиться, не відомо. Але бажання розлучитися офіційний Мінськ останнім часом демонструє абсолютно чітко.