Сам факт того, що розмови про революцію в Україні активізуються тільки в дні пам'ятних дат, свідчать про те, що нового Майдану поки не передбачається. Адже революції не робляться з прив'язкою до пам'ятних дат. Революції виникають раптово, коли в країні трапляється якесь потрясіння, і суспільство отримує потужний мотиваційний поштовх для того, щоб виходити на акції протесту. Поки ж цього потрясіння, на щастя, не сталося. І тому всі спроби «професійних революціонерів» викликати «дух майдану» за допомогою ритуальних маніпуляцій, не мають серйозних перспектив.
Втім, справа не тільки у відсутності революційної ситуації, але і у відсутності того самого наповнювача, яким можна було б заповнити вакуум після гіпотетичного вигнання діючої влади. У 2004 році прихильники революції точно знали, що замість Кучми та Януковича хочуть Ющенка і Тимошенко. У 2014 році той самий Янукович був настільки огидний для суспільства, що замість нього готові були бачити на посту президента навіть когось із лідерів опозиції, ставлення до яких також було вельми скептичне. Але зараз нічого схожого не спостерігається. Петро Порошенко виглядає не гірше за своїх найближчих конкурентів. І суспільство явно не готове в черговий раз виходити на Майдан заради того, щоб міняти його на Юлію Тимошенко або тим більше Олега Ляшка.
Майдан 2014 року дався країні занадто дорогою ціною. І вже сьогодні зрозуміло, що наступна революція, якщо вона раптом станеться, обійдеться ще дорожче. За неї не обов'язково доведеться заплатити життями активістів у Києві. Але чергова політична криза майже напевно обернеться загостренням на фронті та рецидивом сепаратизму у проблемних регіонах. Адже Росія напевно не упустить шансу в черговий раз підштовхнути падаючого сусіда. Навіть при тому, що Кремль не відчуває особливої любові до Порошенка. Питання до легітимності влади у столиці завжди будуть приводом для сепаратистів на місцях для того, щоб поставити під сумнів владу Київа. Адже, як відомо, більшість організаторів “русской весны» 2014 році досі не понесли жодної віповідальності.
Читайте також: Про що говорить Майдан у 2017-му
Дається взнаки також і певна втома українців від нестабільності. Досвід попередніх двох Майданів говорить нам про те, що очікуваних результатів революції в Україні не приносять. Повстання зазвичай змінює саму верхівку влади, але на її місце приходять люди, які потім те саме, що й попередники. Майдани в Україні змінюють владу, але не змінюють систему. Не змінюють правила гри.
Очевидно, що Україна потребує не тільки перезавантаження влади, а й тотальної реконструкції політичної системи. А для цього мало буде просто замінити одних олігархів на інших і вигнати за кордон чергового крадія-чиновника. Для того, щоб зламати систему, необхідно створити щось нове. Те, що зможе замістити собою прогнилий державний апарат.
На жаль, з цим у потенційних революціонерів головна проблема. Якщо ненависть до спільного ворога за традицією здатна об'єднати досить різні сили, то після перемоги вони рідко бувають здатні до спільної творчої праці. Наочний тому приклад – останні події в урядовому кварталі, де 19 лютого відбулися зіткнення між силовиками та прихильниками економічної блокади окупованого Донбасу.
Нагадаємо, цього дня прихильники припинення економічних відносин з зоною АТО спочатку провели мітинг на Майдані Незалежності, після чого під керівництвом народних депутатів від «Самопомочі» Семена Семенченка та Єгора Соболєва рушили в урядовий квартал, де спробували встановити намет на розі Банкової та Інститутської. Однак поліція їм запобігла. При цьому кілька найактивніших бійців, включаючи комбата добровольчого батальйону ОУН Миколу Коханівського, були затримані.
– Ми хотіли, щоби схожий "редут", як називають хлопці свої табори на рейках, нагадував Президенту про необхідність припинити покривати цю торгівлю і разом з його фракцією в Парламенті підтримати закон, що її забороняє.Мітинг розігнано, намет подраний на шматки. Блискуча перемога нової поліціі разом з Нацгвардією, – прокоментував події Єгор Соболєв, який був одним з організаторів політичного заходу.
Читайте також: Рада розблокувала питання створення Музею Революції Гідності
Можливо, чергова сутичка з поліцією й насправді виглядала ефектно, однак навряд чи така поведінка прихильників блокади дозволила їм домогтися популяризації своєї позиції. Лайка та бійки, як правило, привертають увагу, але рідко залишають у людей приємне враження. Тим більше, коли все це відбувається в трагічний для України день – день розстрілу людей в центрі Києва. Будь-які політичні акції, приурочені до цього, будь-які спроби спекулювати на жертвах Майдану викликатимуть тільки різке неприйняття. Якщо вже й влаштовувати акції протесту, то для цього варто було б вибрати іншу дату.
Прихильникам блокади потрібно було не битися з поліцією чи ставити намети у Києві, а пояснювати людям, чому возити вугілля з ЛНР та ДНР – не можна. Адже багато хто до цих пір цього не розуміє.
У першу чергу слід було б переконати громадян, що альтернатива вугіллю із зони АТО є, і вимагати від Кабміну прийняття конкретних заходів для диверсифікації поставок. Як варіант, «Самопоміч» могла б сформувати свій тіньовий уряд і запропонувати свій варіант виходу з паливної кризи. Саме так зазвичай вчиняють у цивілізованих європейських країнах. Тоді б тіньовий міністр палива й енергетики міг би, наприклад, надати на розсуд суспільства свій алгоритм розбудови енергетичної незалежності. А громада у свою чергу переконалася б, що існує більш конструктивний план дій, ніж намети біля будівлі Адмінінстрації Президента.
Натомість, після подій 19 лютого у сторонніх спостерігачів може скластися думка, що ніяких варіантів відмови від вугілля з ОРДіЛО немає, і тому прихильники блокади змушені влаштовувати бійки і скандали, щоб не переходити до суті питання та приховати свою некомпетентність. Відсутність констуктиву здатна дискредитувати будь-яку ідею. Навіть таку, яка є правильною за своєю логікою.
На жаль як раз з конструктивом у вітчізняних політиків є певні проблеми. Битися і палити шини – легко. Переконувати людей набагато складніше.
Читайте також: Україна вшановує День героїв Небесної сотні
Щоб кидати виклик владі зовсім не обов'язково щоразу виходити на Майдан. Україна на щастя є демократичною державою, і для того, щоб змінити владу, зовсім не обов'язково кожен раз вдаватися до силових методів. Цілком можливо виграти вибори і чесно, в цивілізованій боротьбі, як це робиться в сусідніх європейських країнах. Головне, щоб в країні були сили, здатні запропонувати щось якісно інше. Але саме з цим в Україні найбільші проблеми.
Очевидно, що добре організована політична сила, що має привабливу та виразно сформульовану політичну програму, цілком може претендувати на перемогу на виборах. Українські політологи та журналісти давно вже в один голос твердять – Україна гостро потребує такої організації. І до тих пір поки вона не виникне, результати будь-яких революцій будуть просто використані олігархами в своїх цілях.