Це щорічне дійство, куди з’їжджається 3–4 тис. осіб із понад 150 країн. Особливого статусу йому надає участь глави держави, а також платформа для налагодження контактів: до й після сніданку організатори влаштовують закриті невеличкі семінари, дискусії та зустрічі, на яких збираються світові політики, військові чини й духовенство, а ще їх можуть відвідувати впливові представники президентської Адміністрації. Традицію участі в сніданках президента США започаткував Двайт Айзенгавер у 1953 році. Він вважав своєю місією духовне оновлення нації та активно займався релігійною політикою. Відтоді сніданки відвідує кожен американський президент. Утім, духовного в них із роками ставало дедалі менше, а політичного більше. Соціолог Майкл Ліндсі у статті 2006 року охарактеризував списки запрошених як «авторитетну енциклопедію «Хто є хто» політичного та релігійного світів».
Читайте також: Трамп став союзником Путіна у війні Росії проти Заходу – журналіст
У перший четвер лютого цього року на Національному молитовному сніданку — вже з Дональдом Трампом — зібралося понад 3500 високопоставлених політиків, військових та бізнесменів. У новині про участь представників України цьогоріч фігурували і нові імена, і ті, що засвітились у 2012-му: «З українського боку, за різними даними, очікується від 50 до понад 70 учасників, зокрема й тих, хто прибув за офіційними та приватними запрошеннями». Помітним результатом цих відвідин став, наприклад, скандал навколо відвідин головою Державної фіскальної служби Романом Насіровим інавгурації Трампа. Міністр фінансів Олександр Данилюк звинуватив Насірова, що той поїхав туди без погодження з ним і прем’єром, а також заявив, що участь у цих заходах дуже недешева. Отже, антикорупційним структурам варто перевірити, звідки в очільника ДФС такі кошти. Насіров відповів, що його відпустка була погоджена, на інавгурації він був на запрошення друзів і вартості квитка туди не знає. Інший епізод: поїздка до Вашингтона Юлії Тимошенко. У кількох західних виданнях з’явилася новина про те, що Дональд Трамп пообіцяв їй не скасовувати санкцій проти Росії, доки остання не вийде з українських територій. Але далі достовірних підтверджень чи спростувань формату і змісту зустрічі не було.
Якщо ж подивитися на те, як численна присутність українського політичного десанту на статусних заходах за кордоном позначається на політиці щодо України, можна побачити таке. США висловлювали підтримку Україні під час Майдану, а за президентства Барака Обами взяли лідерство в накладенні санкцій на Росію за агресію. Але сам Обама так і не відвідав Україну. Ми маємо підтримку серед американських конгресменів. Однак на те активно працюють, зокрема, українська діаспора й дипломатичний корпус, котрі знають, як це робити переконливо і правильно. А після оптимістичних звітів Тимошенко із зустрічі з Трампом чуємо від нього протягом наступних днів в одному з коментарів про ескалацію бойових дій на Сході України: «…Ми точно не знаємо, що це»; «ми не знаємо — вони (бойовики «ДНР-ЛНР». — Ред.) не контрольовані, не контролюються? Треба з’ясувати».
І після повернення цьогорічного десанту з вашингтонського сніданку інформації про те, на чиє запрошення, за які гроші й по який результат їздив до американської столиці чималий «український загін», майже немає.
Зате є реакція збоку. «Ніяк не можу второпати, чого по Вашингтону бігали табуни депутатів, організовували по своїх каналах (часто пропутінських) зустрічі й умудрилися задовбати (на жаль, іншого слова не знайшла) всіх помічників конгресменів і сенаторів настільки, що ті вже сказали, що просто хворі від українського нашестя», — ділиться враженнями у Facebook Ірина Мазур, керівник адвокаційної та інформаційної програми в Українській федерації Америки й активістка української діаспори у США.
Читайте також: Маккейн різко розкритикував Трампа за тотожність США і путінської Росії
Загалом налагодження контактів із західним політикумом, особисте спілкування, представництво країни на персональному рівні — речі потрібні. Так формуються контакти, які згодом впливають на прийняття політичних рішень. Про розбудову мережі друзів на Заході ще з моменту перемоги Майдану говорили політики країн, які сьогодні в ЄС і НАТО, але стартували з подібних до наших позицій. Якісних контактів Україні не вистачало всі роки незалежності й бракує сьогодні.
Але контакти — це одне. Їхня ефективність — інше. Вона зумовлюється низкою факторів. Єдністю представництва країни, коли її політики та чиновники виступають одним фронтом, а не їздять західними столицями, щоб критикувати конкурентів, дбаючи про особисті політичні інтереси. Коли вони мають переконливі аргументи, які можуть представити в цих західних столицях, наприклад політичну волю до глибоких реформ. А не прохання про підтримку і хвости власної співучасті в політичній корупції. Коли вони демонструють, що працюють не від виборів до виборів, а від однієї зміни, що зміцнює державу, до іншої. Коли вони менше говорять про те, яким стратегічним партнером Україна може бути для США, Китаю чи ЄС, а більше працюють над цим, аби інші почали сприймати «вічний потенціал» серйозно. І коли вони не метаються гарячково від табору одного президента до табору іншого, а бодай вчаться працювати грамотно й на тривалу стратегічну перспективу для своєї держави.
Читайте також: Трамп висловив сумнів у причетності Росії до війни на Донбасі
Інакше такі вояжі починають нагадувати «тури прочан», що були популярними в Україні кілька років тому. Це кількатижневі автобусні поїздки країнами ЄС, які припадають на важливі релігійні події, як-от дні зустрічі молоді з Папою Римським, або подорожі відомими в Європі релігійними місцями. Теоретично дуже цінна можливість, особливо для нашої молоді, провести якийсь час у цікавому товаристві, побачити, як і чим живуть деінде. Важливість її для українців у тому, що тур бюджетний, завдяки йому простіше відкрити візу, це пізнавальна поїздка й готова платформа для виходу світогляду за межі рідних міста, країни чи реалій. А на практиці більшість учасників зголошується на ті мандри через нагоду відкрити візу, купити одяг зі знижками, побачити Монако й наробити фотографій для Facebook. Зрештою, тут немає чого соромитися: наразі в українців такі обставини, і навіть ці поїздки часто потроху змінюють ставлення людей до себе, власної культури та країни. Але служать вони не тій меті, якій мали б. І якщо туристичним паломникам підміну цілей можна вибачити, то політичним — ні.
«Моліться не за завдання, що відповідають вашим силам, а за сили, що відповідають вашим завданням». Це цитата з промови на Молитовному сніданку Джона Кеннеді 1963 року. Було б цікаво детальніше почути, за що моляться десятки українських політиків, які їздять на статусні події до західних столиць.