Відносини служб, які займаються розвідкою та безпекою, з політичним керівництвом рідко бувають безпроблемними. У Дональда Трампа старт виявивсь узагалі страхітливим. Новообраний президент США підозріло не знаходить часу для брифінгів американської розвідки. Натомість звинувачує спецслужби в некомпетентності й необ’єктивності, ба навіть порівнює їхню роботу з діяльністю Гестапо.
І ще гірше: він приязно говорить про Владіміра Путіна й легковажно відмахується від доказів (узагалі-то доволі серйозних) того, що російські шпигуни втручались у виборчу кампанію в США. Довкола Трампа люди, що мали неоднозначні зв’язки з колишнім Радянським Союзом. Чи не найбільше хвилює те, що гральний і будівельний бізнес Трампа міг стикатися з діяльністю російської мафії в Нью-Йорку чи Нью-Джерсі.
З’єднавши всі ці точки, можна легко дійти висновку, що нова Адміністрація зіткнеться з ворожим, навіть бунтівним, середовищем в особі спецслужб. Ті вважатимуть її загрозою, а не керівництвом для себе. Їхні ключові повідомлення посадовцям, що відповідають за ухвалення рішень, будуть глушитися або ігноруватися. Випадків зливу інформації в публічний доступ буде чимало.
Але правда значно складніша. Почати треба з того, що величезна машина американської розвідки — це, зокрема, багато людей, які тільки побіжно цікавляться політикою своєї країни. Коли твоя робота полягає в тому, як розшифрувати склад металу в стволі конкретної китайської рушниці, як зламати шифри на розпізнавачі відбитків пальців у iPhonе або як розтлумачити вплив смерті екс-президента Рафсанджані на відносини Ірану із Саудівською Аравією, то вашингтонські метушня й маневри здаватимуться тобі дуже далекими. Ти просто, як і завжди, виконуватимеш свою роботу, а від політики всіх рівнів тебе оберігатиме багато шарів засекреченості й офіційних правил.
Читайте також: Трамп доручив екс-меру Нью-Йорка координувати питання кібербезпеки
Працюючи над протидією російській дезінформації (в аналітичному центрі CEPA), я багато спілкуюсь із представниками бюрократичної машини спецслужб у різних країнах. Мене незмінно вражають глибина й зосередженість їхньої роботи, але дуже рідко — широта погляду на політику (і це стосується будь-якої країни).
Понад те, американські спецслужби недолюблюють і Адміністрацію Обами (до того ж небезпідставно). Одна причина того — Росія. Розвідувальне управління Департаменту оборони США роками застерігало стосовно нарощування сил Кремля в Західній Європі, особливо стосовно загрози такої діяльності для держав Балтії та Польщі. Росія дислокувала наступальні сили високої мобільності у Пскові (через кордон від Латвії) і розбудовує арсенал тактичної ядерної зброї. Регулярно проводить «позачергові» навчання з її застосуванням; їх організовують у терміновому порядку й режимі секретності. Тим часом Адміністрація Обами, одержима ідеалістичною метою — світом, вільним від ядерних озброєнь, не виявляла бажання обговорювати цю загрозу, а тим більше розглядати контрзаходи. Особливо хвилюють можливості Росії в гібридній війні, тобто в поєднанні військової сили (або загроз) із диверсіями, пропагандою, цілеспрямованим підкупом та кібератаками. Такі прийоми дуже ефективно застосовували проти України у 2014-му.
Американські розвідники (як і європейські) чітко це бачать. Але Адміністрація довго не слухала їх і не діяла. Тепер НАТО, хоч і запізно, дислокувало стримувальні сили у прифронтових державах і перетворює їх на такий собі еквівалент «лежачих поліцейських». Однак ці сили ще не досить потужні. Якби Росія хотіла, то могла б завдати нищівного військового удару по Альянсу в дуже короткі строки.
Непокояться й ті, хто стежить за Піднебесною. Стрімке нарощування нею мілітарної потуги, зокрема розбудова баз свого флоту в Південно-Китайському морі, а також задобрювання союзників та викрадення даних із американських корпоративних і урядових мереж — усе це не викликало особливої реакції команди Барака Обами.
Стосовно низки інших проблем — Близького Сходу, Північної Кореї, тероризму — посадовці, відповідальні за національну безпеку, теж відчували той прохолодний, відсторонений, прагматичний підхід Адміністрації, який надто часто тільки послаблював Америку.
Багато хто має враження, що державне керівництво жертвувало цілями розвідки й безпеки заради тактичних політичних вигод. У ФБР мисливці за шпигунами досі лютують через те, як у 2010 році до Росії було вислано Анну Чапман та її колег-агентів. Таким чином, заради дружнього жесту з нагоди (нині давно забутого) візиту до США тодішнього російського президента Дмітрія Мєдвєдєва влада пожертвувала понад 10-річною роботою розвідки.
Читайте також: НБУ створить Центр для захисту кібербезпеки в банківській системі
Комп’ютерники й хакери з Агентства національної безпеки не пробачили Адміністрації Обами зливу інформації про кібератаку Stuxnet на комп’ютерні системи іранських центрифуг зі збагачення урану. Вихваляння цією технічно складною операцією дало Білому дому короткий період розмов про успіх. Але водночас викрило цінні таємниці — і це розлютило спецслужби.
Професійні хранителі секретів не менше розлючені тим, наскільки недбало Гілларі Клінтон ставилася до офіційної електронної пошти. У світі розвідки неправильне поводження із засекреченими даними вважається тяжким злочином. За це втрачають посади й потрапляють до в’язниці, а не балотуються на президента, заливаючи кампанію нерезонними виправданнями.
Дві з найгірших в історії американської розвідки пробоїн з’явилися саме за Адміністрації Обами. Одна — коли рядовий працівник Агентства національної безпеки Едвард Сновден украв мільйони засекречених документів і втік до Москви. Друга — коли китайці вдерлися до комп’ютерних систем неякісно захищеного адміністративного тилу спецслужб (Офісу управління персоналом) і викрали особисту інформацію про більш ніж 20 млн федеральних службовців, зокрема про сумнівні й слабкі місця в біографії цих чиновників, зафіксовані під час проходження ними перевірки придатності для фахової роботи. Це дасть змогу китайським силовикам, що виявляють шпигунів, тримати на мушці ціле покоління представників американської розвідки.
На цьому тлі самозаспокоювання, провалів, короткозорості й слабкості крики Трампа про захист американської величі можуть бути сприйняті не так уже й погано. Навіть його необізнаність і помпезність справляють не найгірше враження. Його різкі нападки на світ розвідки спрямовані проти політичних призначенців нагорі, яких він вважає упередженими й некомпетентними, а не проти кар’єрних посадовців спецслужб.
Читайте також: Кібероборона
Щоправда, і його вибір кандидатів на заміну не найкращий. Майкл Флінн, який має очолити Агентство нацбезпеки, раніше вкрай неефективно керував Розвідувальним управлінням Департаменту оборони США. Натомість вибір очільників ЦРУ й — чи не найважливіше — Національної розвідки адекватний і якісний. Рекс Тіллерсон минулого тижня на сенатських слуханнях для підтвердження своєї кандидатури на посаду державного секретаря США говорив про Росію обережно, але адекватно. Навіть сам новообраний президент знехотя визнав, що Москва втручалася в американські вибори і що це погано. Він хоче, щоб стан і стратегію національної кібербезпеки переглянули протягом 90 днів.
Звісно, можливістю катастрофічних гамбітів і прорахунків нехтувати не варто. Але з’являється дедалі більше ознак того, що нова Адміністрація у США працюватиме зі спецслужбами не гірше за попередників. А в дечому, може, навіть краще. І для багатьох мешканців шпигунського світу це вже плюс.