У 2002 році вийшла книжка «Мікрокосм: портрет центральноєвропейського міста» Нормана Дейвіса у співавторстві з Роджером Мургаузом. Цей портрет британські історики написали з Вроцлава — міста, яке «втілює в собі всі досвіди, що зробили Центральну Європу такою, як вона є: багатий сплав національностей і культур; німецькі поселення і повернення слов’ян; надзвичайно виразну єврейську присутність; бурхливу череду панування імперій і нищівний досвід нацизму й сталінізму». З восьми частин книжки нинішня назва «Вроцлав» з’являється тільки в останній — «Відродження Фенікса з попелу». У всіх попередніх, що охоплюють життя міста з 1000 року н. е. до 1945-го — це Wrotizla, Vretslav, Vratislav, Presslaw, Breslau. «Книга зародилася на початку 1996-го, коли мене познайомили з міським президентом Вроцлава Богданом Здроєвським, — пригадує Норман Дейвіс у передмові. — Він тоді розповідав про численних німецьких гостей, зокрема про багатьох колишніх бреславців, чиє бачення міста радикально відрізнялося від візії сучасних мешканців. І сказав, що дуже потрібен новий огляд історії Вроцлава». Його не міг би написати «ані німець, ані поляк», додав президент міста, яке на той час уже 50 років було цілком польським, але століттями, аж до 1945-го, — здебільшого німецьким у культурі, архітектурі, способі життя. І запропонував написати книжку британцеві.
У грудні 2016-го шоу «Небо» закривало рік Вроцлава в статусі культурної столиці Європи. Місцеві жителі, які на той вечір стали акторами, вбралися в костюми пожежників, правоохоронців, пекарів, лікарів і вчителів та під супровід оркестру показували спочатку щасливе життя в місті, потім тотальне вигнання, спустошення й розруху під час Другої світової війни, а далі відбудову й повернення містян. Дійство відбувалося в Залі Століття — величезній споруді, яку звели за проектом німецького архітектора Макса Берґа в 1911–1913 роках (інноваційним для свого часу). Цікаво, що на момент створення цей амбітний проект прив’язувався до сторіччя звернення прусського короля Фрідріха Вільгельма ІІІ «До мого народу», в якому він закликав громадян до повсюдного опору військам Наполеона. А через трохи більше ніж 100 років після того ювілею у Залі йшла вистава про пережиття війн, режимів і революцій та про самоствердження міста на тлі його складної історії. Узагалі останнє, здається, стало одним із лейтмотивів культурного 2016-го й тривалої підготовки до нього: Вроцлав заявляє про себе як про метрополіс, що стоїть на фундаменті попередніх епох і поколінь, але тепер це місто сучасної Польщі («відкрите для світу» — так звучало в одному з гасел програми) і воно хоче, аби його бачили й сприймали саме таким.
Дивіться також: Вроцлав – місто гномів
У центрі уваги
Статус культурної столиці — хороша нагода для позиціонування себе. Загалом тема культурної програми має відображати питання, актуальні для Європи. «Єврокомісія дає щонайменше два горизонти, у межах яких треба працювати: європейський та соціальний виміри», — каже Ярослав Фрет, голова ради кураторів проекту. У цьому його виконавці зіткнулися з кількома труднощами. Що стосується першого виміру — європейського, то за 2016 рік актуальність питань для регіону кардинально змінилася. На перший план за лічені місяці раптово вийшла катастрофа біженців, вона посіла зовсім інше місце у свідомості європейців. Що й казати про довший період — із 2011-го, коли заявка Вроцлава виграла конкурс на проведення Року культурної столиці. «Тодішня Європа й нинішня зовсім різні, і творче її вираження теж змінюється», — додає Фрет.
У соціальному вимірі виклик для вроцлав’ян полягав у тому, як підійти до соціальних змін через культуру у своєму специфічному контексті. І як пов’язати його із загальноєвропейським, а також із культурно-соціальним контекстом Сан-Себастьяна (цей популярний серед західноєвропейців курорт в іспанській Країні Басків був другою культурною столицею 2016-го). «Ми від самого початку зауважували, що завдання та цілі, поставлені перед нами, мали бути іншими, ніж ті, що визначені для Сан-Себастьяна, адже різні і розміри міст, і те, як окреслені Єврокомісією фактори розуміють у нас і там, — каже Фрет. — Ми говорили: не ставте знака рівності між культурою й соціальними змінами. Ми не замінимо трансформації культурою. Максимум, що можна зробити до 2016-го через культуру й підготовку програми, — спробувати бодай окреслити бажані зміни; культура може дати нам необхідний вокабуляр для визначення цих змін, напрямок, у якому треба рухатися».
Зрештою, обидві торішні культурні столиці змогли вплести у свої програми актуальні для себе акценти. Для Сан-Себастьяна, наприклад, це мирне співжиття різних груп за національністю, соціальним статусом і мовою. Основні гасла — співіснування, перетин, «місто слів». Іноземець, який пройдеться сьогодні забудованими симпатичною старовиною вуличками курортного містечка або губитиметься в юрбах різномовних туристів улітку, навряд чи зрозуміє, як тут можна не співіснувати мирно. Але ще кілька десятків років тому місцеві спостерігали за викраденнями й убивствами звичайних чиновників свого муніципалітету членами ETA, вимаганням грошей у сусіда на потреби організації й підпалом його магазину за відмову платити, або ж просто знали, як небезпечно виходити на протести проти таких методів боротьби ЕТА. У промо-ролику Сан-Себастьяна як культурної столиці 2016-го дівчата замість мильних бульбашок видувають слова hola й kaixo — «привіт» іспанською й баскською. Далі перелік мов: франко-провансальська, гельська, каталонська, фризька, галісійська, корсиканська. Якщо придивитися до міста ближче, очевидно, що свої подразники в нього залишаються актуальними.
Домашня робота
Робота над підготовкою до конкурсу «Культурна столиця Європи» для Вроцлава стартувала 2008 року. Задум полягав у тому, щоб зробити саме місто й регіон більш упізнаваними в Польщі та Європі, а також ознайомити місцевих із культурним спадком Нижньої Сілезії, щоб вони могли пишатися своїм краєм. Дати можливість жителям долучитися до створення культури й таким чином зробити її ближчою, зрозумілішою та доступнішою для людей. Економічно — привабити туристів до Вроцлава, спонукати приватний сектор підтримувати соціальні ініціативи. Культурно — активізувати співпрацю організацій і партнерів з усієї Польщі у сфері культури й мистецтва, знайти через проекти талановитих кураторів і професіоналів, які зможуть надалі розвивати програми місцевого й міжнародного рівня.
Читайте також: Ставка на культуру
Якщо порівнювати Рік культурної столиці Європи з подіями на кшталт Євро-2012 (Вроцлав був одним із міст, де відбувалися матчі 2012-го) чи Євробачення, то останні приваблюють велику, але специфічну аудиторію і зосереджують увагу на країні, що приймає, на короткий період часу. Тим часом підготовка до статусу культурної столиці передбачає серйозну фінансову підтримку регіональної культури (здебільшого з місцевого й національного бюджетів, від приватних спонсорів і донорів та, меншою мірою, з європейських фондів), ідентифікацію її в ширшій національній і європейській.
Цілорічна програма культурних заходів пожвавлює життя в місті, приваблює публіку, що зможе зацікавитися країною, захоче повернутися, залишатися на триваліший час. Частково з цих міркувань і започатковувався проект «Культурної столиці Європи» в 1985 році (ідея належала колишній акторці й співачці Меліні Меркурі, яка на той час уже була міністром культури Греції). За задумом певні міста мають опинятися на рік у центрі європейського життя. Через культуру й мистецтво вони повинні поліпшувати якість життя в себе, посилювати відчуття належності до міста в громаді. У Вроцлаві до підготовки й проведення Року культурної столиці активно залучалися місцеві жителі та посадовці.
Коли говорити про цифри, то бельгійський Монс, будучи культурною столицею Європи в 2015-му, отримав приблизно €5,5–6 доходу на кожне вкладене євро. Жителі другої столиці того року — чеського Плзеня — визначали громадські місця, які потребували реконструкції, для кожного розробляли план, обирали проект, який хотіли б профінансувати, і допомагали втілити зміни самотужки за підтримки команд професіоналів. У результаті цього, приміром, колишнє трамвайне й автобусне депо в місті переобладнали під перший інкубатор для культурної та креативної індустрій, і він досі працює. У Марселі в 2013-му збудували Музей європейської та середземноморської цивілізацій.
Вроцлав 2016-го залучив найбільшу суму інвестицій за всю історію культурних столиць Європи — загалом близько €615 млн. Тут сподіваються, що завдяки цьому вдасться подвоїти наплив туристів і, що головніше, активізувати участь громадян у культурному й не тільки житті міста. Організатори кажуть, що 2016 роком і підготовкою до нього запущено двигун. Але ідея в тому, аби започатковані програми не припинялися, а маховик розкручувався далі. Частково це вже працює. Як приклад — система мікрогрантів на творчі проекти, яка стартувала в межах програми Року культурної столиці. «Їх вигравали самі мешканці Вроцлава, — розповідає куратор напряму. — Їхню творчу діяльність диктували очевидні потреби містян, аспекти, у яких вони почуваються вразливими.
Читайте також: Берегове і Хуст. Угорське. Єврейське. Французьке
Проект дозволяв брати участь будь-якій особі за власною ініціативою, якщо вона виконувала один критерій: творчо залучала інших жителів міста». Приміром, один із проектів задіяв соціально ізольовану групу — безпритульних. Їх протягом місяця навчали техніки шовкографії, а вже наступного вони передавали свої вміння молоді, яка зголосилася реалізовувати проект. «Тут не йдеться про організацію грандіозних вистав», — додає куратор. Це невеличка локальна діяльність, де лідерами проектів стають мешканці, які не працюють у культурі, але мають певні захоплення в різноманітних царинах мистецтва. Загалом у проектах, створених на мікрогранти, взяло участь кілька тисяч осіб. Вони фінансуються з місцевого бюджету й від початку планувалися як програма Вроцлава для вроцлав’ян. Місто збирається їх фінансувати й далі.
Едвін Бендик, який курирує програму «Місто майбутнього» в межах Року культурної столиці, розповідає про інший вимір ангажування місцевої громади через культуру. «Ми працювали з тисячами дітей, адже вони творці майбутнього», — розповідає він. За його словами, це заохочує до активності також їхніх батьків. Що важливо, таким чином відбувається комунікація між містянами й політикумом про те, яким вони хочуть бачити своє місто, на що сподіваються й що готові робити. «Цікавий момент: і експерти, і мешканці, і митці, з якими ми працювали, переконані, що найближчим часом нас чекає якийсь великий перелом, може, навіть війна. Що скінчилася певна епоха, немає вороття», — каже Бендик. Але що з цим робити далі, люди не уявляють. Отже, проблема майбутнього — непевність, нездатність уявити собі чітко, яким воно буде.
Моменти розгубленості Вроцлав переживав уже не раз. Якщо є бажання зрозуміти, як це було, варто погуляти кілька днів нещодавно відкритими й оновленими музеями історії й культури міста. Вони розповідають її через літературу різних епох, музику, кіно, інтер’єри й афіші з 1970-х. Або придивитися до «краснолюдків» — малих бронзових гномів, розкиданих по всьому місту. Сьогодні це може бути статуетка гнома на мотоциклі під дверима костелу в центрі міста: місцевий священик любить приїхати на месу на своєму старому «Харлеї». А починалася історія вроцлавських гномів із символіки Помаранчевої альтернативи — опозиційного підпільного руху, що влаштовував флешмоби для тролінгу влади у 1980-х роках. Наприклад, коли у Вроцлаві відзначали 70- річчя Жовтневої революції, 2 тис. «гномиків» одяглися в червоне й кричали: «Хай живе революція!». Відтак міліції довелося ганятися за ними й арештовувати. Іншого разу, здається з нагоди Дня міліції, «гноми» масово бігали за місцевими охоронцями правопорядку й намагалися вручити їм квіти. На кожній акції роздавали листівки з написами «Громадянине, допоможи міліції, побий себе!».
Результати торішньої Культурної столиці Європи мають бути менш помітними на вулицях, але більше — у стратегічному розвитку міста. Цікаво буде повернутися до Вроцлава через рік-два й подивитися, які дивіденди вона приноситиме регіону та його громаді.