Топ-темою світових ЗМІ в контексті України протягом цього року була всесильна корупція і з кожною відставкою технократів із уряду та закінчуючи врешті відставкою голови Одеської ОДА Михеїла Саакашвілі про цей український феномен, здолати який не під силу навіть молодим та амбіційним реформаторам, писали все частіше і частіше.
«Через два роки після революції корупційні схеми все ще визначають політичне життя України. Технократи, які прийшли в уряд із метою проводити реформи, втрачають віру. Відставки Пивоварського та Абромавичуса — яскрава тому ілюстрація», — писала The Washington Post ще у лютому.
У грудні німецьке видання Die Welt писало про розчарування Заходу тим, як Україна бореться з корупцією. “Будь-хто, хто знається на цій країні, очевидно більше їй не довіряє. Особливо ті іноземні експерти, яких Порошенко просив про допомогу. Тепер вони звільняються”, – пише видання. У тому ж матеріалі Die Welt перераховує усіх тих, кого було прийнято називати реформаторами і хто подав у відставку протягом цього року.
До звільнення із російського полону і у перші місяці по поверненню Надія Савченко та її політичне майбутнє часто цікавили світові медіа. Так, у травні американська The New York Times повідомила, що Надія Савченко повернулась додому «національною героїнею, що не має конкурентів». Видання Politico, як і багато інших, тоді роздумувало над тим, як далеко сягають політичні амбіції Надії Савченко, зокрема, — чи намагатиметься вона стати президентом.
«Надія Савченко, яка перебувала два роки у російському полоні, схоже, залишиться такою ж бунтаркою, як і під час ув'язнення, називаючи Владіміра Путіна «вошею» та «покидьком» після повернення додому. Але хто повинен через це переживати, то це український політичний істеблішмент: адже Савченко вже сказала, що у перспективі може боротись за крісло Порошенка.
Врешті у вересні німецький Der Spiegel писав, що Савченко “марширує українською політикою наче слон у посудній лавці”. Тому видання задавалося питанням: “чи робить вона це від незнання та наївності? Чи хоче спровокувати?” Журналіст видання Крістіан Нееф ще тоді припускав, що якщо їй вдасться створити серйозний рух навколо своєї особистості, то вона “може стати серйозною загрозою для правлячої еліти”.
Ще однією важливою темою було прийняття закону про електронне декларування, а пізніше уся та інформація, яка стала відомою завдяки е-декларуванню. Спершу посилена увага саме до цього закону серед світових ЗМІ була через зволікання Києвом у його прийнятті, а наявність е-декларування була необхідним елементом для запровадженням безвізового режиму (з чим тепер зволікає ЄС) — ще однієї важливої теми для світових медіа в українському контексті. Врешті, коли закон про електронні декларації було прийнято і чиновники почали оприлюднювати дані про свої статки, міжнародні медіа почали писати про те, що “Україна відкрила скриньку Пандорри корупції”. Зокрема, Foreign Policy з цього приводу писало, що в країні, де середня зарплата дорівнює приблизно $200, інформація про те, що обрані народом чиновники зберігають сотні мільйонів доларів у вигляді нерухомості, яєць Фаберже, японського мистецтва чи навіть квитках у космос, викликає громадське обурення. Утім, для Порошенка та його команди, зазначає видання, е-декларації стали рятівним колом перед критикою Заходу.
Читайте також: Співпраця Україна-ЄС: без образ
Про "танці” навколо угоди про асоціацію з Україною через референдум у Нідерландах у квітні цього року писали теж доволі часто. “Голландія добиває Майдан”, – із таким заголовком було інтерв'ю у польській Rzeczpospolita із голландським політиком-популістом та ініціатором квітневого референдуму Тьєррі Боде. Для багатьох компромісне рішення наприкінці грудня щодо угоди про асоціацію було перемогою, хоча знову ж таки польські медіа, як і польський прем'єр були щодо нього скептичні.
Топ-темою для польських ЗМІ, яку не оминули також і німецькі медіа, було відновлення дебатів про події на Волині 1943 року. Це було спричинено кількома подіями — голосуванням у польському Сеймі, де депутати вирішили визнати події на Волині 1943 геноцидом, а також прем'єрою однойменного фільму Войцеха Смаржовського. Польські ліберальні медіа закликали до поновлення дебатів та перегляду самими поляками їхньої української політики у ті роки: “Польська політика щодо українців у другій республіці була дурна і недалекоглядна, Ризький мирний договір у такій формі був помилкою, спроби Генрика Йозевського змінити політику щодо українців на Волині зазнали невдачі. Проте, ані вони, ані спалені церкви не пояснюють подій на Волині та у Східній Галичині”, – писав у своїй статті для польського Newsweek колишній депутат Європарламенту Павел Коваль.
Читайте також: Фільм "Волинь": #dziadywojowali?
Німецькомовні медіа (і німецькі, і австрійські, і швейцарські) не припиняли писати про події на Донбасі і публікувати репортажі з фронту, що, на жаль, стало рідкіснішим у публікаціях видань інших країн. Та й для німецькомовних медіа також не є настільки цікавим як це було раніше. Важливою темою для німецьких ЗМІ цього року було також відзначення 75-тої річниці Бабиного Яру та виступ з цієї нагоди у Києві німецького президента Йоахима Гаука. У цьому контексті з'являлися публікації, що розвінчували міфи про антисемітизм українців та відкривали нові сторінки співжиття українців та євреїв. Так, журналіст Frankfurter Allgemeine Zeitung Конрад Шуллер у своїй статті наголошує, що революція на Майдані у 2014 році лише посилила зв'язок між українцями та євреями, адже вони пліч-о-пліч протистояли загонам міліції у сотнях на Майдані, а пізніше у добровольчих батальйонах на Сході України.
Не оминали світові медіа в українському контексті і позитивні теми, зокрема, культурні перемоги. Перемога Джамали на Євробаченні та “культурна революція у Києві” привернули увагу багатьох. “Якщо українська революція на Майдані не призвела багато в чому до прозорого уряду, як передбачали його прихильники, вона точно зробила українську культуру демократичнішою. Столиця країни, Київ, знаходиться на передовій нової потужної хвилі твочості”, – пиcало The Guardian.
Читайте також: Офшоризація давнього спадку
Час від часу світові медіа поверталися і до теми становища кримських татар в окупованому Криму та не в останню чергу завдяки перемозі Джамали і до депортації та утисків цього народу у часу СРСР та тепер під час окупації. Так The Gardian у грудні дав слово кримсько-татарському активісту Айдеру Муждабаєву : “У цьому новому гібридному путінському гетто поки немає огорожі з колючого дроту. Замість нього сповнена ненависті пропаганда на телебачення, постійне залякування та тотальний нагляд”.
