Норманське завоювання 950 років тому під проводом герцога Норманського Вільгельма («Завойовника») було найбільшою одномоментною політичною зміною в історії Англії. І дуже брутальною зміною. Англосаксонську знать позбавили всіх маєтків, багато кому з аристократів довелося зазнати приниження: їх змусили працювати на землі, якою вони колись володіли. Французьке завоювання й сьогодні залишається в певних колах болісною темою.
Відомо, наприклад, що лідер Партії незалежності Сполученого Королівства Найджел Фарадж носить краватку з мотивами гобелена з Байо — 70-метрового вишитого килима зі сценами тієї події, щоб нагадувати британцям про «останній раз, коли до нас вторглись і завоювали». Гобелен помережаний зображеннями відрубаних рук, ніг і голів розгромлених англійців. Інші прибічники Brexit проводять паралелі між тим завоюванням і «пануванням» у Британії безликих інститутів ЄС. Академіки висловлюють схожу думку. «З погляду англійця Норманське завоювання було катастрофою», — заявив у 1971 році науковець із Кембриджа Рекс Веллдон Фінн.
Хоча кров та нутрощі — це страшно, але завоювання принесло й багато користі. Воно зумовило перетворення в англійській економіці. Поліпшилися інститути, торгові моделі й інвестиції. Завдяки йому частина Британських островів увійшла до європейських торгових кіл (можна охрестити це Brentry: від Britain і entry — «вхід», «вступ»), а в Англії стартував тривалий економічний бум, який перетворив її на порівняно багату країну. Завоювання та його наслідки, окрім іншого, розділили країну на заможний південь і бідну північ; це географічне розмежування збереглось і донині. Від тих буремних десятиліть і надалі Англія залишається назавжди європейською країною, ще й набагато міцнішою. Норманське завоювання створило Англію.
Читайте також: Незалежність мало здобути, треба навчитися бути гідними її
Причини вторгнення були складними. На початку 1066 року помер тодішній король Англії Едвард Сповідник, не залишивши спадкоємця. Через це виникла криза престолонаступництва. Королем став його швагер Гарольд Ґодвінсон. Але право Гарольда на трон було недостатньо обґрунтованим. Найбільше йому противилися на півночі країни. По інший бік Ла-Маншу законним спадкоємцем вважав себе Вільгельм, герцог Нормандії: за словами літописця Вільяма з Пуатьє, Едвард заявляв, що хотів бачити своїм наступником саме юного Вільгельма Норманського.
Що відбувалося далі, видно на зображеннях гобелена з Байо. У вересні Вільгельм вирушив із Франції на Англію з величезним військом. У битві при Гастінгсі на південному узбережжі Гарольда вбили, а його тіло понівечили (є згадка про те, як норманський лицар «списом випустив йому нутрощі»). А на Різдво 1066 року відбулася коронація Вільгельма.
Сходження на престол він відсвяткував звичайним і соколиним полюванням, а відтак узявся до справ. Англосаксонську систему врядування й господарювання було знищено під корінь. Землі понад чотирьох тисяч англійських лордів перейшли до майже двох сотень норманських і французьких баронів. Англосаксів усунули з високих державних і церковних посад. За даними професора Університету Маямі Г’ю Томаса, до 1073-го залишилося тільки двоє англійських єпископів.
Найкраще наслідки норманського завоювання оцінювати за «Книгою Страшного суду» — зводом відомостей про маєтності в Англії, що був укладений згідно з наказом Вільгельма 1085 року. У ній містяться дані про 13 418 населених пунктів на підвладних Вільгельмові землях: хто власник маєтку, скільки маєток вартий у грошовому виразі або скільки поземельного податку може сплатити за рік. У деяких графствах, окрім того, провели перепис населення, поголів’я худоби й навіть полічили плуги. Перепис був таким ретельним, що за ним можна було підбивати підсумки у день Страшного суду — звідси й назва. Нещодавно науковці університету в місті Галл оцифрували латинський текст книги обсягом 2 млн слів, написаний на овечому пергаменті чорним і червоним чорнилами.
Запитання перепису здебільшого стосувалися трьох часових відрізків: 1066 і 1086 років, а також періоду між ними, невдовзі після 1066-го, коли певний маєток було вперше передано тогочасному власникові. Це дає змогу проаналізувати ситуацію до й після завоювання.
Безперечно, вторгнення завдало великої шкоди в короткочасній перспективі. У графстві Сассекс, де висадилося військо Вільгельма, добробут знизився на 40%, адже нормани прагнули захопити владу, знищуючи капітал. Скрізь від Гастінгса до Лондона, де вони проходили, вартість землі й маєтків падала. В одній науковій праці 1898 року висловлено припущення, що деякі помістя в графствах навколо Лондона до 1070-го коштували набагато менше, ніж у 1066-му. Утім, попри ці збитки на початку, зрештою завоювання допомогло англійській економіці. Учені мужі давно вважають, що імміграція зазвичай сприяє розвитку торгівлі: новоприбульці добре знають свої вітчизняні ринки й охоче туди експортують. Нормани були загарбниками, а не іммігрантами, але історики Кембриджського університету Едвард Міллер і Джон Гетчер дійшли висновку, що «покоління після 1066 року стали свідками прогресивного зростання зовнішньої торгівлі як за масштабами, так і за вартістю». Зокрема, популярності на континенті зажила англійська вовна.
Читайте також: Шляхом Пєтра і Єкатєріни?
Brentry посприяв і розвиткові фінансової системи. На запрошення (чи за наказом) Вільгельма до країни прибули євреї, які налагодили мережу кредитних зв’язків між його новими англійськими володіннями та старими французькими. Оскільки їм не заважали християнські закони про лихварство, до ХІІІ століття вони стали в Англії головними позикодавцями. Виявлення дорогоцінних металів у центральноєвропейських копальнях також сприяло розвиткові кредитування. Євреї оселялись у містах, де зосереджувалися серйозні монетні двори. Та в Англії все-таки панував войовничий антисемітизм, і до XIV століття євреїв із країни було вигнано.
Деякі політичні рішення норманів викликали б схвалення сучасних економістів: у період радикальної непевності вони різко збільшували видатки на інфраструктуру. За 50 років кожен англосаксонський кафедральний собор знесли до основи й відбудували в новому континентальному стилі, каже професор історії з Оксфордського університету Джордж Ґарнетт. Він наголошує, що в жодному англійському кафедральному соборі не збереглося навіть слідів надземного мурування з донорманських часів.
З’явилися також нові замки та палаци. Книга з церковного будівництва, видана 1979-го, засвідчує різке збільшення кількості новобудов у ХІІ столітті та новий сплеск зодчества 1280 року. Усі ці зміни були сприятливими для економіки. Із «Книги Страшного суду» видно, що всупереч поширеній думці англійська економіка повністю відновилася до 1086-го. Дані стосовно деяких володінь можуть бути неповними, але обережне тлумачення книги свідчить, що сукупне багатство Англії за два десятки років після Brentry майже не змінилось, а в номінальному вираженні навіть зросло. Із 26 графств, щодо яких є надійні дані, вартість його фактично збільшилася в кожному другому.
Далі ситуація лише покращувалася. Реальне зростання ВВП у 1086–1300 роках, швидше за все, вдвічі-втричі перевищило показники періоду перед завоюванням. Окрім того, високими темпами збільшувався ВВП на особу: імовірно, від £1,70 у 1086 році (за цінами 1688-го) до £3,30 станом на 1300-й. На думку професора Томаса, могла покращитись і продуктивність. Аби мати змогу фінансувати інфраструктуру, доводилося обкладати селян вищими податками, що «примушувало їх більше працювати».
Читайте також: Спершу свідомість, потім зброя
У людей стало більше грошей, і вони хотіли їх витрачати. За даними дослідження Джона Ленґдона і Джеймса Масскейла, до ХІІ століття можна знайти дуже мало документальних згадок про ярмарки та ринки. У «Книзі Страшного суду» згадано близько 60 базарів. А розширення економіки пішло на користь торгівцям і постачальникам: до кінця ХІІ століття існувало вже близько 350 ринків.
Швидка комерціалізація англійської економіки мала глибокий вплив на тих, хто працював. Кріпаки, які до завоювання становили значну меншість населення, дістали волю: в Ессексі від 1066 до 1086 року їх на чверть поменшало. На думку професора Томаса, Ланфранк, якого Вільгельм поставив архієпископом Кентерберійським, був проти ввезення кріпаків; християнські мислителі зазвичай «дещо насторожено» ставилися до рабства. До ХІІ століття феодальна залежність селян в Англії майже повністю зникла.
Чіткішим став поділ праці, дедалі більше людей працювало або на себе, або за плату. Частка міського населення зросла від 10% у 1086-му до 15–20% до початку XIV століття (різко примножилося населення Лондона). За 1100–1300 роки було засновано понад сотню нових міст; населення Англії від 2,25 млн підскочило до 6 млн.
Тож загалом по країні справи йшли добре. Однак цього не можна було сказати про всі її регіони. На півночі завоювання тягнулося довше й було жорстокішим. Люди в Нортумбрії чи Йорку не вважали себе навіть англійцями, не те що французами (вони асоціювали себе радше з шотландцями і скандинавами). Тож одразу після того, як нормани прийшли до влади, на півночі одне за одним почали вибухати повстання.
Вільгельм придушував їх безжально. Його військові походи стали називати «розоренням півночі». Як пише літописець Ордерік Віталій, на смертному одрі Вільгельм пригадував зроблене ним. «У сліпому гніві я накинувся на англійців півночі, як розлючений лев… Під ніж пішли цілі отари овець і худоби, і я покарав безліч чоловіків та жінок бичем голодної смерті».
Читайте також: 1914–1918. Європейська катастрофа
Із «Книги Страшного суду» видно, що в 1066 році володіння на півдні Англії були дещо багатшими за північні. Але після Brentry цей розрив різко збільшився: до 1086 року південні маєтки були вчетверо заможнішими. Розмах руйнації вражав. Третину помість у північних графствах було названо «збитковими». У графстві Йоркшир, яке постраждало найбільше, 60% помість вважалися принаймні «частково збитковими», а загальний добробут упав на 68%. Населення Йорка — міста в самому центрі спустошливих каральних операцій — зменшилось, очевидно, наполовину. У 1086 році в жодній частині Англії на північ від сучасного Бірмінгема дохід на домогосподарство не перевищував середнього. Нерівність у межах країни посилилася: коефіцієнт Джині (де 100 = ідеальна нерівність) для англійських помість зріс від 64 перед завоюванням до 71 після нього. Якщо судити за усередненим статком помістя, то у 1066-му найбагатше графство в країні було всемеро заможніше за найбідніше, а вже у 1086-му — у 18 разів.
Північ могла бути приреченою на вбогість порівняно з іншими регіонами: там бідніші ґрунти й гірший клімат, а ще вона далі від ринків. Але її економічна історія свідчить, як надовго можуть залишати шрами події давнини. Цілком можливо, що поясненням незаможності півночі, через яку в Британії зараз найвища в Європі нерівність між регіонами, є власне набіги Вільгельма. Навіть сьогодні, майже через тисячоліття, нащадки завойовників досі тішаться неспівмірними привілеями. На думку економіста Каліфорнійського університету в Девісі Ґреґорі Кларка, в університетах Оксфорда і Кембриджа досі переважають студенти з норманськими прізвищами, згаданими в «Книзі Страшного суду». Тож не дивно, що охочіше на референдумі про вихід Британії з ЄС могли голосувати регіони, які найбільше постраждали від завоювання, — за те, щоб позбутися сучасного норманського ярма. Але на економічну вигоду від цього сподіватися не варто.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com