Швейцарський нафтовий трейдер Glencore та суверенний фонд Катару Qatar Investment Authority (QIA) днями завершили угоду з купівлі 19,5% акцій російської державної компанії «Роснефть», інвестувавши уряд Росії на €10,2 млрд. Операція з купівлі пакета акцій «Роснефти» здійснена всупереч санкціям США і ЄС, до яких пізніше долучилися Швейцарія, Канада, Японія та інші країни, запровадженим у відповідь на анексію українського Криму та воєнну агресію Росії на Донбасі. Financial Times назвала угоду «тріумфом Владіміра Путіна», бо з початку російської агресії в Україні це перша велика іноземна інвестиція в Росію, та ще й у державну «Роснефть» із санкційного списку. Безумовно, гроші від угоди, які до кінця року надійдуть на рахунки державного бюджету РФ, допоможуть їй іще дужче «підвестися з колін» й активніше воювати на Донбасі та в Сирії, ще більше вбивати наших солдатів, мирних жителів, нести руйнування і хаос.
Чому Росія приватизує «Роснефть»
«Роснефть» видобуває 5 млн барелів нафти за добу і є однією з найбільших у світі нафтовидобувних компаній. Контрольний пакет належить державі. До угоди з Glencore та QIA держава володіла 69,5% акцій, після — 50% плюс одна акція, що залишає уряду повний контроль над компанією; з 2013 року 19,8% акцій «Роснефти» належать також British Petroleum (BP), близько 1% — менеджерам «Роснефти»; 9,75% торгуються на Московській і Лондонській біржах.
Після обвалу цін на нафту, який підірвав доходи держскарбниці, керівництво Росії прийняло рішення приватизувати частину державних активів, а отримані гроші направити в бюджет. Продаж державних 19,5% акцій «Роснефти» був головним пунктом урядової програми приватизації на 2016 рік. Та виконати цей пункт непросто. Прибуток «Роснефти» за І квартал 2016-го зменшився в чотири рази. Чистий борг на початок року становив $23,9 млрд. У листопаді «Роснефть» позичила у Фонді національного добробуту Росії 1 трлн руб. (понад $15,6 млрд) для рефінансування боргів компанії. При тому що цього року Росія видобуває та експортує більше нафти, ніж 2015-го, але її доходи від нафтового експорту різко впали: за січень — серпень майже на 30%, від $63 млрд (2015) до $46 млрд (2016).
Як наслідок — акції «Роснефти» на Лондонській біржі наприкінці лютого 2016 року торгувалися за вдвічі нижчою ціною, ніж ціна розміщення у 2006-му: по $3,62 проти $7,55 за одну акцію тоді. Тобто за 10 років капіталізація компанії (її ринкова ціна) зменшилася від $79,8 млрд до $38,4 млрд. І це при тому, що у 2013 році «Роснефть» за $55 млрд купила компанію ТНК-BP, у 2016-му за $5,2 млрд — «Башнефть», а перед цим безплатно забрала в Ходорковского активи «ЮКОСа», які Гаазький третейський суд оцінив у $61,1 млрд. Міжнародні санкції, падіння цін на нафту, традиційна російська безгосподарність і державна корупція свою справу зробили, продаж державних 19,5% давав бюджету в рази менше доходів.
Читайте також: Економічний контраудар
«Денег нет, но вы держитесь»
Та все-таки 20 лютого 2016 року перший віце-прем’єр Росії Іґорь Шувалов підписав директиву про підготовку до приватизації компанії «Роснефть». Одним із головних пунктів плану якої було залучення інвестиційного консультанта для опрацювання структури й істотних умов угоди з продажу акцій. Одним із таких консультантів став італійський банк Intesa Sanpaolo, «італійська інституція з каламутними секретами й сумнівною репутацією», як характеризує його Reuters.
Спочатку росіяни та їхні інвестиційні радники шукали індійських і китайських інвесторів. Наприкінці червня 2016 року агентство Bloomberg повідомило, що «президент Росії Владімір Путін розглядає можливий продаж 19,5% акцій «Роснефти» Китаю та Індії. Купівля акцій компаніями із двох найбільших економік Азії допоможе РФ покрити бюджетний дефіцит, поглибивши при цьому геополітичну співпрацю з Пекіном і Делі».
Не склалось, і, схоже, на заваді стали саме міжнародні санкції. Управління з контролю іноземних активів (OFAC) Казначейства США зупинило операцію з придбання «Роснефтью» 49% пакета акцій індійської нафтогазової компанії Essar Oil. Це був серйозний сигнал для індійських банків, що фінансували Essar Oil, та для інших інвесторів.
Після невдалих спроб «продатися» Індії чи Китаю керівник російської держкомпанії «Роснефть» Іґорь Сєчін, давній соратник Путіна, переконав його, що продаж акцій компанії приверне іноземних покупців після приватизації «Башнефти». 12 жовтня прем’єр-міністр РФ Дмітрій Мєдвєдєв підписав розпорядження про продаж 50,1% належного державі контрольного пакета акцій «Башнефти». Покупцем стала «Роснефть», яка заплатила за нього в держбюджет $5,2 млрд. Хоча Путін тоді визнавав, що така угода є «не найкращим варіантом», натякаючи: «Роснефти» потрібен не «свій», а іноземний інвестор.
Консорціум
І от у грудні 2016 року такий інвестор знайшовся. Ним став міжнародний консорціум — добровільне тимчасове об’єднання компаній для вирішення цього питання. До консорціуму ввійшли дві юридичні особи: швейцарський нафтовий трейдер Glencore та Qatar Investment Authority. Швейцарський нафтовий трейдер купив акцій російської «Роснефти» лише на €0,3 млрд (1,9% з пакета акцій у 19,5%), тоді як суверенний фонд Катару — на €9,9 млрд (17,6%). Про жодну паритетність учасників консорціуму при купівлі пакета, про яку потім говорили в Росії на найвищому рівні, не йшлося і йтися не могло. Можливо, тому що Швейцарія однією з перших приєдналася до секторальних та інших санкцій проти Росії, запроваджених США та ЄС.
Хто ж вони, учасники консорціуму, і за якими схемами отримають частки майна російської державної компанії та фінансуватимуть цю угоду?
Glencore, що купив 1,9% російської державної «Роснефти», — номер один у торгівлі російською нафтою. До того ж він давно інвестує в Росію: трейдеру належать 25-відсотковий пакет ПАО «Руснефть», значні сільськогосподарські активи й частка в ОК «РУСАЛ». У Glencore уже є контракт із «Роснефтью» на 2013–2017 роки, за яким остання планувала поставити трейдеру до 47 млн т нафти (344 млн барелів, або близько 190 тис. барелів щодня). Нинішня угода охоплює новий п’ятирічний контракт (2017–2021) із «Роснефтью» на 220 тис. барелів за день. Цей величезний обсяг постачання, 400 млн (!) барелів, оцінений у $20 млрд, якщо виходити з ціни бареля $50.
Є ще один консорціум, про який майже не говорять, — консорціум фінустанов у складі Intesa Sanpaolo та неназваних російських банків, які під керівництвом «каламутної» Intesa забезпечували фінансування угоди.
Саме цьому консорціуму Glencore заставив 9,75% власних акцій, щоб отримати гроші для оплати пакета акцій «Роснефти». При цьому представники Glencore підкреслюють, що не матимуть впливу на вартість акцій «Роснефти» й відмежовуються від інтересу цієї угоди, крім суто трейдерського її змісту. До речі, фонд Qatar Investment Authority, своєю чергою, є найбільшим акціонером Glencore, володіючи третиною його акцій, тому й не дивно, що Glencore відмежовується від «не своїх питань».
Власником левової частки проданих акцій «Роснефти» став суверенний фонд Катару Qatar Investment Authority з активами на кінець 2015 року $250 млрд. Схоже, з еміром Катару щодо можливої інвестиції в Росію з тамтешнього суверенного фонду домовлявся особисто Путін. Підтвердженням цього є повідомлення агентства Bloomberg перед днем підписання угоди про купівлю акцій «Роснефти», де йдеться про те, що Москва приєдналася до зусиль ОПЕК, спрямованих на зменшення видобутку нафти, заявивши, що зменшить виробництво на 300 тис. барелів за добу після того, як країни картелю домовилися про спільне зниження видобутку на 1,2 млн барелів за добу.
Читайте також: Приватизація. Продати все?
Катар відігравав ключову роль у досягненні угоди ОПЕК, діючи як посередник між Саудівською Аравією, Іраном та Іраком і приймаючи в себе зустрічі міністрів нафти. «Угода стала можливою тільки завдяки вашому особистому внеску», — сказав, окрім того, виконавчий директор «Роснефти» Іґорь Сєчін на зустрічі з Путіним, яку транслювали в ефірі російського телебачення.
Однак за всіх своїх практично необмежених фінансових можливостей суверенний фонд Катару вирішив не витратити власних грошей на купівлю акцій російської державної «Роснефти». Із належної йому до оплати загальної суми угоди €9,9 млрд він оплатив власним коштом лише €2,5 млрд, що становить близько 1% його активів. Решту €7,4 млрд забезпечує консорціум неназваних російських банків на чолі з «каламутною» італійською Intesa, судячи з усього, під гарантії фонду. При цьому Intesa фінансує операцію купівлі на 50% суми (€3,7 млрд), неназвані російські банки оплачують іншу половину, теж €3,7 млрд.
Цікаво, що на різних голосуваннях, які відбулися в ООН включно з останнім 19 грудня і на яких було засуджено анексію Криму та розв’язану Росією війну на Донбасі, Катар послідовно підтримує територіальну цілісність України. Чому тоді така інвестиція всупереч міжнародним санкціям, питання залишається відкритим…
Без брехні ніяк!
Характерна деталь: Путін, виступаючи в ефірі російського телебачення, сказав, що бюджет за угодою отримає €10,5 млрд, і всі російські ЗМІ заговорили про ці €10,5 млрд, тоді як справжня ціна угоди €10,2 млрд.
Але ж «Путін не може помилятися»! І тоді «Роснефть» змінила текст прес-релізу, де йшлося про те, що угода дасть бюджету не менш ніж 710,9 млрд руб. (€10,5 млрд), з яких кошти, отримані від продажу акцій, становитимуть 692 млрд руб. (€10,2 млрд), а різниця у 18 млрд руб. (€0,3 млрд) буде покрита за рахунок «додаткових дивідендів». Та після цифри, названої Путіним (€10,5 млрд), у прес-релізі залишилася тільки фраза, що за підсумками приватизації державний бюджет отримає 710,8 млрд руб. (€10,5 млрд).
І все-таки Росія в результаті цієї угоди здобуде такі необхідні їй валютні кошти. Одночасно вона закриє дірку бюджету цього року сумою близько 700 млрд руб., маючи контракт на гарантовану реалізацію 400 млн барелів нафти протягом п’яти років. І зможе продовжувати війни в Україні та Сирії, сподіваючись на повне скасування санкцій.
«Це велика перемога для «Роснефти», — написав в огляді керівник Лондонського департаменту торгових операцій на фондових ринках російської інвестиційної компанії БКС Луїс Саенс. — Надто важливо, що Росія наближається до виходу з ізоляції та подолання режиму санкції». А Владімір Путін в ефірі російського ТБ сказав, що ця угода є «найбільшою на світовому енергетичному ринку в поточному році», підкреслюючи таким чином, що Росія залишається його потужним і невід’ємним гравцем.
Україна: чи можна «без санкцій»
А що ж Україна? Не чути із приводу цієї угоди ні заяви МЗС, ні виступів серйозних експертів, мовби нічого й не сталося. Нібито ми зможемо сам на сам протистояти сьогодні другій ядерній державі світу, і ніякі санкції проти неї нас уже не цікавлять. Що ж, у цьому була б своя логіка, якби не одне «але».
Агресія Росії проти України розпочалась у березні 2014 року окупацією Криму та збройними нападами на органи місцевої влади й ключові об’єкти інфраструктури в Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій, Одеській та інших областях, що були керовані та здійснені російськими спецпідрозділами та збройними формуваннями, які вони створили. Широкомасштабне вторгнення кадрових військових Збройних сил Росії на територію України в серпні 2014 року стало апогеєм агресії.
Неймовірними зусиллями української армії ворожу навалу зупинено. Але війна триває, і в ній уже загинуло понад 10 тис. українців, більш ніж сотню тисяч поранено, 1,6 млн стали внутрішніми біженцями, зруйновано міста й села, мости, школи, лікарні, економічний розвиток країни загальмувався, бідність повернулася…
Читайте також: У центрі Москви знайшли мертвим керівника апарату президента «Роснефти»
Третій за потужністю ядерний арсенал на планеті, що складався з тактичної та стратегічної зброї, успадкований Україною після розпаду Радянського Союзу, міг захистити її від будь-якого агресора. Без випрошування у членів «ядерного клубу» санкцій проти будь-кого в разі агресії.
Але через політичну наївність державного керівництва та під величезним тиском ядерних держав — постійних членів Ради Безпеки ООН, насамперед Росії та США, Україна спочатку віддала РФ увесь потенціал тактичних ядерних ракет та боєзарядів радіусом дії від кількох десятків до сотень кілометрів у кількості 4 тис. одиниць, призначених для ліквідації великих, зокрема й добре укріплених, цілей та угруповань ворога на фронті (міни, снаряди, ракети тощо). Потім «добровільно» відмовилася від статусу ядерної держави й позбулася всіх міжконтинентальних балістичних ракет радіусом дії більш ніж 5500 км загальною чисельністю 176 (130 ракет по шість боєголовок кожна та 46 твердопаливних СС-24 по десять боєголовок кожна), а також знищила всі ядерні боєзаряди й засоби їх доставки (ракети, стратегічні бомбардувальники, шахти тощо). До речі, жоден з урядів світу не наслідував дій українського, і, навпаки, за цей час з’явилися нові ядерні потуги.
В обмін на відмову від статусу ядерної держави 5 грудня 1994-го Сполучені Штати, Велика Британія, Російська Федерація надали «гарантії безпеки Україні», підписавши Будапештський меморандум, до якого пізніше долучились інші постійні члени Радбезу ООН: Франція та Китай.
За умовами Будапештського меморандуму його держави-учасниці зобов’язалися поважати незалежність, суверенітет і наявні кордони України, утримуватися від погрози силою та використання сили проти територіальної цілісності й політичної незалежності України. А якщо Україна стане жертвою акту агресії, гаранти пообіцяли домагатися негайних дій із метою надання їй допомоги.
Коли Росія вчинила акт воєнної агресії проти України, держави-гаранти не змогли надати нам своєчасну та ефективну допомогу за умовами меморандуму. Згодом США та країни ЄС ініціювали запровадження економічних санкцій проти Росії, до яких приєдналася й низка інших країн. І ці санкції мають серйозний вплив, якщо виконуються. Та де впевненість, що після угоди «Роснефти» із Glencore та QIA не з’являться інші угоди, які знищать режим санкцій і залишать нас сам на сам із озброєною до зубів другою у світі ядерною державою?