Крім Тараса Колодія того ж дня, 19-го січня 2015 року, потрапили до полону двоє танкістів з 1-ї окремої танкової бригади – Іван Ляса та Богдан Пантюшенко. Вони брали участь у боях за т.зв. путилівську розв`язку на околиці м. Донецька. Наразі тепер це «найстарші» з усіх наших полонених, що утримуються на території самопроголошених ДНР та ЛНР. Жодних об`єктивних даних про існування тих військовослужбовців, які вважаються зниклими без вісті за 2014 рік станом на сьогодні не існує (у більшості вони, як не ідентифіковані, поховані у Дніпрі, Запоріжжі та Старобільську).
На превеликий жаль, кілька «кіборгів» досі вважається зниклими безвісті, водночас є кілька тіл та решток, які, напевно – належать саме захисникам донецького аеропорту.
Звернемось до тих подій.
Бої та перестрілки в районі донецького аеропорту майже не припинялись упродовж 242-денної його оборони. Там постійно гинули як захисники, так і нападники – сепаратисти та російські терористи. Деякою мірою напруга спала напередодні Новорічних свят, але поновилась з новою силою 14-15 січня.
Починаючи з 18-го січня до бюро судово-медичної експертизи Дніпропетровська стали надходити тіла бійців, які загинули в операції з де блокади донецького аеропорту зі сторони с. Спартак. Це були 13 військовослужбовців 93-ї окремої механізованої бригади та 2 десантників 25-ї бригади.
Читайте також: Глава СБУ озвучив свіжі дані щодо кількості полонених українців
19-20 січня 2015 року донецький аеропорт було повністю зруйновано та взято ворогом під свій контроль.
Станом на сьогодні достеменно відомі такі втрати української сторони:
— Упродовж 17-20 січня безпосередньо в аеропорту загинуло 50 бійців (ще один – Ігор Броневицький, був застрелений у полоні наступного дня);
— Ще 41 військовослужбовець був убитий протягом17-26 січня у боях в районі Авдіївки, шахти Бутівка, сіл Спартак та Піски, що знаходяться неподалік від аеропорту.
До кінця січня українським військовим та медикам вдалось евакуювати з донецького аеропорту ще 15 загиблих – десантників 80-ї та 81-ї аеромобільних бригад. Крім того, нашою стороною були евакуйовані тіла всіх, хто загинув у боях неподалік від аеропорту. Інші рештки загиблих у аеропорту залишились у супротивника.
У лютому 2015 року сепаратисти дозволили заїздити до моргу Калілнінської лікарні м. Донецька машинам пошуковців, які працюють у складі Місіє «Евакуація-200». Тоді вдалося забрати 10 тіл «кіборгів». 6-го березня з Донецька до Дніпропетровська було також привезено тіло вбитого у полоні Ігоря Броневицького.
Читайте також: Невідома сторінка битви за Донецький аеропорт. Зенітно-артилерійський дивізіон 25 ОПДБр
28-го березня один з пошуковців, працівник Національного військово-історичного музею України Леонід Бондар відправився на «Газелі» до моргу Калінінської лікарні, аби передати документи щодо загиблих. У морзі йому запропонували забрати ще «кілька мішків». Виявилось, що йшлось про 23 тіла та фрагменти тіл «кіборгів», які на той час були вилучені нашими полоненими, що утримались сепаратистами, з-під завалів донецького аеропорту. Леонід викликав ще одну вантажну машину пошуковців, і став чекати на дворі моргу. Тим часом туди під`їхала машина сепаратистського підрозділу «Спарта» та кілька журналістів з «Life News», які приїхали забирати свого загиблого. Побачивши на дворі тіла «кіборгів», один з кореспондентів «Life News» почав образливо висловлюватись на їх адресу. Леонід Бондар, у присутності ополченців, відповів кореспонденту приблизно так: «Якщо ви хочете, аби вас поважали, почніть із себе. Ви ж не живих, а мертвих кривдите. Ви намагаєтесь побудувати власну країну, проте починаєте з образ на адресу загиблих, які не можуть за себе постояти. І мою країну кривдите. Я тут стою перед вами один беззбройний. І загиблих ополченців я теж приводжу до Донецька». Потому кореспондент навіть вибачився, а інші люди, які стояли на дворі, навіть почали допомагати Леоніду виносити та вантажити загиблих до машини.
Коли ще тіла готувались до передачі, до моргу зайшов полонений український офіцер, напевно – підполковник Кузьміних. Він опізнав більшість загиблих, а щодо кількох сказав: «ні, це не мої». Вірогідно це були загиблі з інших частин: з 93-ї окремої механізованої бригади Олександр Олефір та з 57-ї мотопіхотної – Павло Кравченко. Перший із них, Олександр, свого часу, коли з ДАПу відходив на ротацію підрозділ 93-ї бригади, відмовився залишати десантників та залишився в якості добровольця з ними. Другий – Павло Кравченко, вважався зниклим безвісті з 20-го січня. Його група намагалась пройти до аеропорту та винести поранених. Мабуть, Павло таки дійшов до аеропорту та загинув на його території.
У середині квітня 2015 року, під час остаточного розбору завалів донецького аеропорту. Було знайдено ще двох загиблих – Олександра Грошева та Івана Марченка, а також нижню половину тіла ще одного героя. Станом на зараз збігів по ДНК з цими рештками немає.
Читайте також: Спецпризначенець: «У травні 2014-го ми стримували бойовиків п’ять днів у ДАП до підходу армії»
Нарешті, 15-го жовтня 2015 року, коли завали аеропорту були практично повністю розібрані, там побувала група пошуковців Цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України (Місія «Евакуація-200». Представники т.зв. ДНР передали пошуковцям фрагменти двох загиблих, які, як пізніше виявилось після здійснення аналізів ДНК, належать вже похованим «кіборгам». На жаль, станом на цей час ці два фрагмента досі не передані нацполіцією родинам для поховання. Вони перебувають у морзі м. Дніпропетровськ.
Станом на сьогодні залишається невідомою доля лише чотирьох «кіборгів». Після 20-го січня 2015 року про них немає жодних звісток. Усі четверо зниклих безвісті – з 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади:
Бондар Олександр Володимирович, 1968 р.н., львів`янин
Степанишин Валерій Віталійович, 1972 р.н., також зі Львова
Кравчук Олександр Михайлович, з с. Аршичин Млинівського району Рівненської області
Ковальов Юрій Анатолійович, 1992 р.н. зі Львівської області.
Досі не знайдено тіло військовослужбовця 95-ї окремої аеромобільної бригади Віталія Валентиновича Ремішевського (з м. Кам`янець-Подільський, 1974 р.н.). Згідно з повідомленнями учасників оброни аеропорту він загинув, і визнаний таким Міністерством оборони України. Однак, оскільки тіла немає, родина плекає надію, що Віталій може бути живий.
Ще дві родини відмовились вірити у смерть своїх близьких. В одному випадкові тіло забрав та поховав батько (усупереч волі матері), в іншому рештки загиблого хлопця так і залишились незабарними. Нині він похований на Краснопільському кладовищі Дніпропетровська, як тимчасово не ідентифікований.
Читайте також: Президент посмертно нагородив п’ятьох героїв оборони Донецького аеропорту
Зниклим безвісті «кіборгом» також деякий час називали старшого сержанта 90-го аеромобільного батальйону Євсютіна Володимира Васильовича. За даними бійця «Аскольда» Євсютін під час боїв за Донецький аеропорт Євсютін знаходилвся у новому терміналі, на посту №1. Однак заяв про його зникнення, написаних кимось з членів родини, друзями або знайомими у розпорядженні слідчих органів немає. Відтак, національною поліцією навіть не порушувалась справа про зникнення безвісті цієї людини. Водночас, у мережі інтернет не важко знайти інформацію про повного тезку зазначеної особи – також Євсютіна Володимира Васильовича, 1891 р.н., мешканця м. Донецьк, бойовика одного з козачих формувань самопроголошеної ДНР з позивним «Скіф». Не виключено що це – одна й та сама особа.
Один з уцілілих «кіборгів» розповідав, що коли він потрапив до полону – сепаратисти йому пропонували застрелити когось зі своїх товаришів, аби врятувати своє життя. Не виключено, що Євсютін – якщо десантник та сепаратист – це одна й тама особа – якось фігурував у цій сумній історії.
Таким чином, станом на сьогодні маємо 4-х «кіборгів», про яких немає жодних даних, дві родини – які не прийняли смерть близьких, а також одного захисника донецького аеропорту, який вважається загиблим, але тіла якого не має.