Третій рік московської агресії привчив розглядати кожну зміну на верхівці французького політичного Олімпу в проекції на перспективи “нормандського формату”. Безперечно, систему переговорів за участю України-Росії-Франції-Німеччини є за що критикувати, – але, станом на сьогодні, нема іншої. Звичайно, мінські угоди практично не є втілюваними на практиці. Але інших не підписано. І від того, хто саме представлятиме Париж у нормандській четвірці, дещо таки залежить.
Франсуа Олланд став першим за півстоліття французьким президентом, який вирішив не висуватися на другий термін. Цим несподіваним кроком він не лише здивував публіку, але й спровокував миттєві зміни у таборі влади. Не гаячи часу, прем”єр-міністр Манюель Вальс негайно ж проголосив свою кандидатуру до участі в праймеріз соціалістів. Аби уникнути звинувачень у використанні службових можливостей під час виборчої кампанії, Вальс, не чекаючи, подав у відставку.
Отже, знадобився новий прем’єр. Ним став 53-річний Бернар Казнев, політик з найближчого кола вірних соратників Олланда. Так, він очолив уряд лише до травня. До того ж президентська республіка не передбачає для прем”єра можливості активно впливати на зовнішньополітичний курс, якщо це не якась понад міру харизматична особистість. Та цікаво інше: соціалісти, усвідомлюючи небезпеку можливого провалу і на президентських, і на парламентських виборах, гарячково шукають лідера. Відповідно до тренду нинішнього року, ним може стати хто завгодно. Навіть більше: чим несподіваніша особистість, тим більше шансів. Паралельно в правлячій партії відбувається оновлення пріоритетів, сенсів, критеріїв відбору. Відтак кожен, хто потрапляє до першого ешелону та набуває публічності, стає цікавим своїм ставленням до війни в Україні, аннексії Криму та збереження санкцій проти Росії.
Читайте також: Французькі праймеріз: вода на московський млин
У цьому сенсі Франсуа Олланд, якщо й розчарував французького виборця певною відстороненістю та млявістю, для України був, мабуть, найкращим з можливих варіантів. Від перших днів при владі він досить дистанційовано поводився з господарем Кремля. Не старався йому сподобатися та догодити, майже не піддавався тискові проросійського лоббі. Всупереч істериці зорієнтованих на Росію політичних та економічних кіл, Олланд розірвав контракт з поставки до РФ вже виготовлених військових кораблів класу “містраль”. На його місті попередній лідер Ніколя Саркозі навіть не став би говорити про можливість скасування договору.
Не можна сказати, що Олланд стоїть на чітких проукраїнських позиціях. Ще менше характеристика підійшла б міністрові закордонних справ Жану-Марку Ейро. Але варто визнати: на тлі нездорової путінофілії, поширеної серед політичного класу Франції, Олланд та його команда виглядають цілком пристойно. Це та нейтральність, за якою, може, ми невдовзі шкодуватимемо.
Новий прем’єр Бернар Казанев також не відрізняється особливими симпатіями до Кремля. Нехай він не є активним критиком путінського режиму, – цей політик віддано підтримуватиме лінію Олланда. Нині ніщо не обіцяє швидких поступкок з боку Кремля стосовно виводу зброї та військ з окупованих територій. Відповідно, все йде до того, що переговори по втіленню мінських угод так і не вийдуть з глухого куту, але принаймні Париж на скасуванні санкцій, поки не буде обрано нового президента, не наполягатиме.
Читайте також: Ніколя Енен: «Конфлікт між лібералами та популістами, на мою думку, значно важливіший, ніж боротьба правих та лівих»
Цікавіша ситуація з новим міністром внутрішніх справ, 51-річним Бруно Ле Ру. Торік цей політик, у статусі голови фракції соціалістів у Національній Асамблеї Франції, потрапив до переліку заборонених до в”їзду до Росії осіб. “Мені від цього ні холодно, ні спекотно”, – прокоментував він тоді новину журналістам. І пояснив, що, швидше за все, кремлівська помста наздогнала його через поставлену до дії комісію з розслідування ситуації довкола російського кредиту, що його отримав Національний Фронт Франції. Критичність до Москви та жорстке протистоянння з Нацфронтом Марін Ле Пен роблять Ле Ру майже ситуативним союзником, якщо українські політики та дипломати поквапилися встановити з новим міністром внутрішніх справ ділові контакти.
Поки що у дискурсі й нового прем’єра, й нового міністра внутрішніх справ, та й самого Олланда, більше мови — про трагедію Алеппо й сирійську війну, ніж про події на європейському Сході. Передвиборча кампанія до праймеріз соціалістів лише почалася, але пріоритетні теми вже визначено: міграційні проблеми, питання безпеки, високе безробіття. Зважаючи на відверту орієнтацію на зняття санкцій, що її проголосив кандидат від Республіканців Франсуа Фійон, існує шанс, що висуванець від соціалістів запропонує інший зовнішньополітичний вибір. Шанс, звичайно, – це не гарантія. Але поки він існує, не вмерла й надія, що Париж через півроку не подвоїть російський голос у нормандській четвірці.
