На початку 2016 року серйозні дискусії в країнах Балтії спровокувала псевдодокументальна стрічка каналу BBC «Третя світова війна: у командному пункті». Фільм фактично є екранізацією «гри у війну», гіпотетичним сценарієм того, як Росія через протистояння з країнами НАТО врешті доходить до відкритого ядерного конфлікту. Головним був сценарій, за яким РФ вторглася на територію Латвії. Він нагадував хід війни на Донбасі: невелика частина жителів Латгалії (регіону в Латвії, де компактно проживає переважно бідне населення російського походження, більшість якого й досі не є її громадянами) не задоволена центральною владою. Вони оголошують свою автономію, фактично створюють власну «ЛНР» за підтримки РФ, нелегально перетинають кордон російські військові. Паралельно з екранізацією цього жаху триває обговорення в британському «командному пункті» за участю колишніх британських високопосадовців у галузі безпеки та оборони й дипломатів. Один із факторів, який ріже вуха на самому початку фільму, — обговорення, чи підпадатиме такий розвиток подій під ст. 5 Північноатлантичного договору (відповідно до якої збройний напад на одного чи кількох членів Альянсу в Європі чи Північній Америці вважатиметься нападом на всіх). Інший момент, який обіграли британські експерти та журналісти, — спочатку не всі країни НАТО були готові підтримати Латвію. Утім, першими на допомогу балтійцям зголосилися прийти американці.
Читайте також: Україна в рамках проекту НАТО отримала обладнання для розмінування
Міністр закордонних справ Латвії Едґарс Рінкевічс після перегляду фільму написав у Twitter, що сценарій сепаратизму в Латгалії — це дурниця, але загалом є чого повчитися всім. Це й справді так, бо, попри зобов’язання Альянсу перед найуразливішими до можливої російської агресії прикордонними територіями, є й інші чинники, які ускладнюють ситуацію цих країн, наприклад географія.
Командувач сил США в Європі Бен Годжес на початку цього року зазначив, що в разі воєнних дій Росія може захопити вузький шмат території, що з’єднує Польщу та Литву, — так званий Сувалківський коридор. Здобувши над ним контроль, ворог відмежує доступ союзників до трьох країн Балтії.
У коментарі Тижню керівник Центру вивчення Східної Європи Лінас Кояла зазначив, що саме з цих причин важливий принцип стримування, яким керується НАТО, адже не завжди є можливість переважити сили, а щоб він працював, часто потрібні символічні кроки. «Саме стримування і створює потужну стіну оборони», — каже він. І додає: «Після анексії Криму та початку війни на Донбасі ми дискутували, чи цей принцип справді працює в Литві, Латвії та Естонії з огляду на географічні причини». Із Коялою цілком згодні й у Міністерстві оборони Литви. За словами директора Департаменту євроатлантичної співпраці міністерства Саулюса Ґасюнаса, щоб зупинити Росію на кордоні, всі три країни Балтії треба перетворити на єдиний військовий табір. «Наша географія значно гірша за українську, ми притиснуті до моря, доступ до центральної материкової території Європи невеликий, ще й Калінінградська область блокує нас і робить важкодоступною для наших друзів територією», — пояснює Ґасюнас. Саме тому, на його думку, основним завданням трьох країн є стримування Росії, надсилання сигналів, що в разі нападу на котрусь із них їй доведеться зіткнутися з усім Альянсом.
Читайте також: У НАТО обіцяють тиснути на РФ до повернення до принципів безпеки
На думку Кояли, аби довести, що НАТО справді спроможне захистити східних партнерів, потрібні були символічні кроки, і вони після саміту у Варшаві були зроблені у вигляді батальйонів НАТО (так званих Enhanced Forward Battalions), які перебуватимуть від початку 2017 року на території Латвії, Литви, Естонії та Польщі.
Відразу ж після оголошення цього рішення з’явилося кілька скептичних статей про те, що невеликі батальйони не зупинять російської загрози, адже вони надто «дешево» обійшлися союзникам. Так, Даянн Пфандстейн Чемберлен у своїй статті для The National Interest пише, що «дешева сила не може сигналізувати про серйозну рішучість». Також вона посилається на військову гру, яку проводили дослідники RAND. Згідно з її результатами російським військовим знадобилося щонайбільше 60 год, аби дістатися до околиць Риги чи Таллінна. Такий розвиток подій фактично не дає НАТО шансів для маневрів.
Кояла з цього приводу має іншу думку: «Так, 1000 солдатів, батальйон у кожній країні в разі початку війни не забезпечать серйозних змін. Але це є свідченням того, що НАТО може робити символічні кроки». До того ж, як зазначає Саулюс Ґасюнас, важливо, щоб на території балтійських країн були натовські війська, адже тоді росіяни, окупуючи Латвію, Литву чи Естонію, знатимуть, що не їм не уникнути зіткнення з британцями, канадцями чи американцями. Крім того, додає він, на території трьох держав уже розміщений американський батальйон, але все це, як і створення власних потужних збройних сил, відіграє роль стримування. І саме зміцненню власних збройних сил та власної обороноспроможності литовський урядовець надає ключового значення.
Читайте також: Що вбиває нашу демократію
Дві з трьох країн Балтії (Латвія та Литва) досі не витрачають на оборону необхідні 2% бюджету. Утім, вони стрімко збільшують цю цифру (оборонний бюджет Литви, наприклад, у 2017 році зросте на 26% порівняно з 2016-м). Необхідного порога країни обіцяють досягти 2018-го. Крім того, з початком російської воєнної агресії проти України Литва та Латвія заговорили про відновлення обов’язкового військового призову, який у них було скасовано (в Естонії він не припинявся). Поки що відновила призов Литва, у Латвії наразі про таке рішення говорять з обережністю, хоча спершу також усіляко були до нього прихильні.
«Ми почали значно збільшувати наш бюджет одразу ж після подій в Україні (початку російської агресії проти України. — Ред.), оскільки основні зусилля — це зусилля країни, національна самосвідомість. Альянс, хоч би яким він був великим і важливим, на другому місці. Перше, що треба зрозуміти: НАТО як організація немає нічого, жодного солдата, жодної рушниці. НАТО — це організація для здійснення політики та координації», — зазначає Саулюс Ґасюнас.
Країни Балтії також оновлюють і модернізують свої збройні сили. Естонія купила 44 бойові машини CV-90 у Нідерландів, Латвія — 123 бойові гусеничні машини розвідки CVR(T) у Великої Британії, Литва — 21 самохідну артилерійську установку PzH 2000 у Німеччини. Хоча саме ці надходження, як зазначає у своєму дослідженні польський експерт Пьотр Шиманський, було погоджено ще до початку російської агресії проти України. Тоді як польські ПЗРК Grom Литва купила безпосередньо у відповідь на анексію Криму. Також найближчим часом вона має отримати норвезько-американські пересувні зенітно-ракетні комплекси NASAMS. Утім, так чи інакше, щоб подолати російську загрозу, у разі якщо вона безпосередньо постане перед балтійцями, всіх цих надходжень буде замало.
З перемогою на виборах у США Дональда Трампа питання безпеки та гарантій від союзників Литві, Латвії та Естонії постало з новою силою. Поки що експерти обережно коментують висловлювання новообраного американського президента під час передвиборчої кампанії про те, що він не піде на допомогу країнам Балтії у разі нападу на них Росії. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс зазначив, що боїться за держави Балтії так само, як і за Алеппо. У його країні вважають, що Путін може випробувати Альянс на міцність напередодні інавгурації новообраного американського президента. Поки що, навіть попри досягнення останніх років, такі спроби для держав Балтії і НАТО можуть мати дуже сумний кінець, але світло в кінці тунелю є, питання лише в тому, хто і як швидко до нього добіжить.