Був час, коли оптимісти бачили проблиск надії на розвиток демократії в Китаї за правління Комуністичної партії. На їхню думку, прогресу можна було досягнути доволі просто навіть без зміни правил: аби запустити розвиток, вистачило б дозволити реальну конкуренцію на виборах до місцевих рад та й годі. У 1980 році, на початку політики «реформи та відкритості» Ден Сяопіна, це видавалося майже можливим: на виборах до представницьких органів найнижчого рівня по всій країні відбулися перші жваві кампанії за весь період, відколи КПК була при владі. Студенти університетів відкрито кидали виклик самій партії. Нинішній очільник країни Сі Цзіньпін настроєний не допустити такого знову.
Цього року 900 млн китайських громадян закликають голосувати на виборах, подібних до тих, давніших, за правління Дена, що (ненадовго) викликали такий ентузіазм. До кінця року КНР матиме 2,5 млн обраних народних представників, які засідатимуть у місцевих зборах. Це найнижча ланка законодавчої структури держави і єдина, що формується через прямі вибори. Низові збори обирають депутатів зборів вищого рівня. 15 листопада процедура стартувала в столиці Китаю Пекіні. І настрій цьогоріч буде дуже відмінний від того, що панував 36 років тому.
Наразі збори народних представників на всіх рівнях залишаються (як і тоді) формальними органами. Однак від 1980 року партія, коли більше, коли менше, загравала з охочими дозволити більше конкуренції (зазвичай кандидат на виборах один і обирають його таємно партійці). Бунтівних студентів тоді швидко втихомирили, але на дальших перегонах зазвичай було по кілька незалежних кандидатів, які намагалися балотуватися; до рад потрапляли одиниці. Пік припав на 2003-й, коли за місця в зборах народних представників змагалися понад 100 незалежних висуванців. Зі стрімким зростанням середнього класу заворушилась і демократична свідомість. Але партія занервувалася. Отож і придушила такі спроби на виборах 2006-го і 2011-го. Цього року китайці вперше голосуватимуть за депутатів місцевих рад, відколи чотири роки тому Сі став на чолі країни. І влада не спускає ока з претендентів на крісла.
Владу партії!
72-річна Ван Cючжень із Сінюаньлі, району на північному сході Пекіна, каже, що чиновники визнали: згідно з правилами вона може балотуватися, якщо за неї підпишуться 10 виборців. Але не видали їй форми, необхідні для підтвердження підтримки цих людей. Натомість переконували висуванку відмовитися від наміру й не створювати собі проблеми.
Читайте також: Китай виділить Україні понад 5 млн грн на розвиток інклюзивної освіти
Намагалася Ван потрапити й на перегони 2011 року, але безуспішно. Вона каже, що хоче бути обрана, аби «стати містком між отакими людьми, як я, з найнижчих рівнів суспільства, що не мають грошей і влади», і тими, хто нею наділений. «У Китаї в народні представники вибивалися тільки особи із владою, як-от керівники підприємств чи директори шкіл», — нарікає вона. Ван, колишня працівниця фабрики, одна з 18 осіб у Пекіні, що публічно заявили про намір балотуватися як незалежні кандидати. Ніхто з них, наскільки відомо, до офіційних виборчих списків не потрапив.
Така сама ситуація в інших регіонах Китаю. Ву Ліцзюянь, звільнена працівниця банку з міста Цяньцзян у центральній провінції Хубей, каже, що понад шість місяців вивчала електоральне законодавство. Цьогоріч вона вперше намагається зареєструватись як кандидат; її мета — поліпшити обізнаність суспільства із системою місцевих виборів. Жінка розлучена й живе окремо від дітей. Сподівається, що це допоможе захистити їх від наслідків її політичної активності.
Яо Ліфа так само житель Хубею. Він один із найактивніших адвокатів низової демократії. Яо вдалося не тільки зареєструватися кандидатом на виборах, а навіть виграти — у 1998-му. Щоправда, п’ять років потому він цей мандат утратив через сфальсифікований, за його словами, процес. Відтоді активіст продовжує свою справу: навчає та заохочує балотуватися інших, зокрема й Ву Ліцзюянь. Через його діяльність Яо торік ненадовго заарештували. Він обережно каже іноземному журналістові, що «в ці дні не вільний і не може говорити по телефону». Але нещодавно з іншими 57 майбутніми незалежними кандидатами оприлюднив заяву. Обрання «зіпсутих» людей призведе до «зіпсутих» дій чиновників, як стверджує група. «Ми не можемо більше корчити дурників, вдавати із себе наївних».
Державна пропаганда навколо цьогорічних виборів здебільшого акцентує на необхідності боротьби з корупцією. Одиниці намагаються пробитися до рад, аби просувати демократію. Значно більше кандидатів прагнуть купити мандати, щоб опинитися там, де рука руку миє, і домовлятися з багатими та могутніми законотворцями. Корупція пронизує кожен рівень системи зборів народних представників. У вересні за «купівлю голосів та підкуп» із національного парламенту вигнали його 45 членів (загалом у законодавчому органі близько 3 тис. осіб). Їх обирали провінційні збори Ляоніну, що на північному сході Китаю. З останніх за шахрайство виключено 523 депутатів, або ж близько 85% усього складу. Офіційні ЗМІ описали масштаб події як «історично безпрецедентний».
Читайте також: Китай виступив за створення ЗВТ із Україною
Боротьба з корупцією та придушення незгоди — це ключові елементи правління Сі. На початку його каденції дехто сподівався, що він виявиться дещо ліберальнішим за свого попередника Гу Цзіньтао. Але дуже швидко з’ясувалося, що політичні реформи в нього не на порядку денному. «Абсолютна влада веде до абсолютної корупції, а отже, влада без нагляду дуже небезпечна», — написав Ван Цзішань, керівник відомства з боротьби проти державного хабарництва в уряді Сі Цзіньпіна, у статті, що вийшла 8 листопада в рупорі партії «Женьмінь жибао». Та ані він, ані Сі не виказують жодного наміру давати зборам народних представників більше свободи, яка уможливила б їхній контроль за партією.
Риторика китайських урядовців не завжди була такою похмурою. У 1987 році Ден Сяопін сказав, що поступово на вищих щаблях системи запроваджуватимуть прямі вибори й за «півстоліття» вони приведуть до загальних виборів керівництва країни. Нині немає і натяку на те, що бачення Дена бодай починають утілювати.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com