Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Французька поліція ламає шаблон

Світ
20 Жовтня 2016, 17:07

“Треба вчинити правопорушення, аби тебе почули! – Фабріс з пересердя так люто чавить недопалок у попільничці, що попіл залітає аж на каву, що стоїть поряд. Хлопець якусь хвилину вагається, а потім випорожнює горнятко одним ковтком. – Наше начальство тільки й мріє, що про премії та підвищення. Їм би — тільки б цифри у звітах збільшувати. Але й нам терпець урвався!”

Спеціалізація Фабріса — боротьба з тероризмом. Потоваришували ми випадково, бо сусіди. Кілька років тому випускник юридичного факультету одного з провінційних університтів за власної ініціативи приїхав працювати до нашого неспокійного департаменту. “Поки молодий, самотній, – можу ризикувати,” – пояснив свій вибір. Нині Фабріс активно відвідує поліцейські нічні протести: “Краще ризикнути й дістати дисциплінарне стягнення, ніж кулю в лоба просто на вулиці, серед білого дня”.

Фабрісові наболіло. “Дивися, нам видали штурмові гвинтівки, – розповідає поліцейський. – У країні надзвичайний стан. Але здогадайся з трьох разів, де вони? Не вгадаєш: під замком, у спеціальному чехлі, в багажнику, під купою іншого устаткування. Використовувати зброю дозволено лише за доведеної терористичної небезпеки. Уявляєш технологію використання? А ефективність?”

Читайте також: Франція проситиме Міжнародний суд ООН розслідувати військові злочини в Сирії

Починаючи з понеділка, сотні поліцейських щоночі виходять на протестні марші. У Парижі та в Ніцці, у Марселі та в Тулузі, в інших великих та маленьких містах країни. Незважаючи на очевидне невдоволення начальства, часто — з використанням службового транспорту. З сиренами та кричалками — серед ночі. “Ми звикли викликати поліцію, коли за вікнами о другій ночі— гамір, – каже Базіль, власник квартири в двох кварталах від площі Республіки, звідки традиційно виходять кортежі більшості паризьких демонстрацій. – Нині безлад чинить сама поліція. Почнемо з того, що вони й на демонстрації виходять без відповідного дозвілу префектури…” Ось такий розрив шаблону. Якби кому поскаржитися, залишився хіба президент Олланд, але й він поквапився, про всяк випадок, висловити підтримку поліцейським. Щоправда, згоди на зустріч із лідерами протестів поки що не дав.

Формальним приводом до нічних протестів послужив дикий за жорстокістю епізод, що стався в Вітрі-Шатійон. Двоє поліцейських, які всього лиш наглядали, зі службового автомобіля, за цілісністю камери спостереження, ледь не загинули в полум”ї, зачинені ззовні у автівці. Ті, хто наполегливо розбивав камеру, щоб не заважала (тому під нею й поставили наглядачів), закинули до поліцейської машини пляшку з запалювальною сумішшю, не випускаючи двох поліцейських вибратися з вогню. Один з постраждалих щойно виписався з лікарні, другий, 28-річний хлопець, досі в комі.

Цей випадок — поштовх, який переповнив чашу терпіння багатьох з тих, хто чесно виконувати службові обов’язки. Соціальні мережі переповнені свідченнями поліцейських у балаклавах, з закритим обличчям. Зміненим голосом вони розповідають, як їм забороняють переслідувати зловмисників на крадених автомобілях, як вони обмежені в діях при затриманні злочинців… Поліцейські профспілки збирають невдоволених на великий загальнонаціональний Марш гніву, запланований на 26 жовтня. Але не всі вірять профспілкам. Чимало тих, хто висловлює свою незгоду з нинішніми умовами праці, планує брати подальшу участь у нічних протестах, але не збирається на “легальний” захід.

Читайте також: Париж … чий? Для чого Москві церква у центрі столиці Франції

Заскочена несподіваною ситуацією соціалістична влада вже звинуватила учасників протестів у роботі на інтереси Національного фронту. Дійсно, традиційно чимало поліцейських голосує за крайніх та консервативних правих. Правда також, що лідер Нацфронту Марін Ле Пен поспішила висловити максимальну підтримку бунтівникам. Але, за багатьма ознаками, йдеться не стільки про зорганізовану політиками інтригу, скільки про реальний вибух гніву, що назбирався за довгі роки.

У перспективі близьких президентських та парламентських виборів поліцейські протести можуть, звичайно, вплинути на загальні електоральні настрої. З часів перших терактів у тижневику “Charlie Hebdo » відчуття небезпеки ніби зависло в повітрі, невидиме, але відчутне. Коли ті, хто мають гарантувати громадянам мир та спокій, самі себе проголошують беззахисними, почуття колективного страху зміцнюється. Це не означає, що поліцейські, в інтересах вищих політичних цілей, не мають права боротися за свої корпоративні інтереси. Негайність моменту в іншому. Політичний клас мусить якнайшвидше викинути на смітник історії політкоректні окуляри, побачити французьку реальність такою, як вона є, та знайти ресурс до адекватної відповіді на назрілі проблеми. Бо вже — майже піздно.