Тероризм, російські залякування, безлад на Близькому Сході й можливе президентство Дональда Трампа: не дивно, що в Європейському Союзі хочуть перемістити оборону та безпеку до пріоритетної секції порядку денного. Як сказав у щорічній промові «Про стан Союзу» 14 вересня президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, «Європі треба стати твердішою. Ніде це не актуально так, як у нашій оборонній політиці».
Сам Юнкер — прихильник федералістського погляду на європейську армію. Але у щорічному зверненні він завбачливо не говорив про можливий вигляд такого війська. Натомість озвучив кілька більш досяжних цілей: деякі з них відображали концепції, виписані на кілька днів раніше у звіті французького та німецького міністрів оборони. Ці пропозиції було обговорено на неформальному саміті європейських лідерів у Братиславі в середині вересня; цього тижня міністри оборони країн ЄС повертаються туди для продовження обговорення. Мета — виробити пакет пропозицій, які можна буде погодити до наступного саміту в грудні.
Більшість ідей стосовно європейської армії не нові. Полягають вони у посиленні співпраці між збройними силами країн ЄС, які зголосяться долучитися до проекту. Тепер цей доробок дістають із запилюжених полиць, намагаючись реагувати на новий для європейців настрій неспокою. Пропозиції передбачають створення постійного військового штабу, який планував би збройні та цивільні місії ЄС, як-от в операціях «Софія» (запущена торік для боротьби з контрабандистами, що перевозять мігрантів у Середземному морі) або «Атланта» (проти піратів біля узбережжя Сомалі, що стартувала 2008-го), й управляв ними. Дотепер такими місіями керували з генштабів відповідальних країн-членів.
Читайте також: НАТО: Членство Туреччини в Альянсі не ставиться під сумнів
Цю ідею давно ветує Британія, адже боїться, що результатом стане витратне дублювання завдань, які значно краще здатне виконувати НАТО, і що це його ослаблюватиме. Одначе після Brexit імовірність створення нового європейського генштабу зростає. В Альянсі її сприймають спокійно, але за умови, що нова структура буде порівняно мала: кілька сотень штату проти 8,5 тис. осіб, що виконують аналогічну роботу в межах НАТО. Утім, знайти фінансування навіть на такий скромний проект буде непросто.
Іще один пріоритет французько-німецького плану — «постійна структурована співпраця», або PESCO. Вона дасть змогу ключовій групі країн добровільно рухатися до більшої інтеграції своїх військових спроможностей. Утім, нічого не заважало робити так і раніше; Британія не могла б зупинити такі кроки, якби вони були. Але бракувало бажання. Нік Вітні, колишній очільник Європейського оборонного агентства, яке пропагує співпрацю в закупівлях військового обладнання, дивиться на PESCO скептично, адже буде складно вирішити, хто мав би туди ввійти, а хто ні.
Останнім часом нерідко напружені відносини між НАТО і ЄС поліпшилися. На саміті Альянсу у Варшаві цього літа дві організації оприлюднили спільну декларацію про те, як збираються співпрацювати у протидії новим загрозам на кшталт кібератак, неконтрольованого припливу мігрантів або гібридних воєн (де поєднуються традиційні сили, політична підривна діяльність і дезінформація: ця тактика допомогла Росії завоювати Крим). Інсайдери НАТО кажуть, що «тепер атмосфера інша» і ризики того, що ЄС підсидить Альянс, мінімальні.
Ідея, котра заслуговує на обережне схвалення, стосується створення фонду Євросоюзу для фінансування науково-розробних проектів у галузі оборони. Той почнеться з малого, але мета — наростити його до €3,5 млрд упродовж кількох років. Але знову ж таки проблема тут не в концепції, а 
в тому, щоб країни-члени виділили гроші.
Схожим чином і новий акцент на «об’єднанні та спільному використанні» військових ресурсів (давня мета Європейського оборонного агентства й НАТО) — це хороший проект у теорії, але практичне його втілення виявилося проблемним, бо уряди бояться втратити контроль над своїми силами. Деякі країни об’єднались і спільно послуговуються потужностями для дозаправки літаків у повітрі. Утім, консолідація обладнання й дальше його спільне вживання можливі тільки тоді, коли є чітке розуміння того, як це має спрацьовувати у кризових ситуаціях.
Найбільший недолік Європи в обороні не структура командування, а спроможності. Уже не одна президентська адміністрація США наполягала на тому, аби європейські союзники припинили урізати військові бюджети й витрачали гроші, які мають, на важливі речі. Тобто на сучасну техніку, а не на стаціонарні підрозділи, роздуті штати й свинину, як зазначає колишній посадовець Пентагона, а нині експерт Гуверівського інституту війни, революції та миру Корі Шаке.
Читайте також: Зміцнення східних рубежів
Торік оборонні бюджети європейських країн здебільшого перестали зменшуватись, а подекуди сьогодні вони помірно зростають. Однак установлені Альянсом 2% ВВП на оборону витрачають лише кілька його європейських членів, зокрема Британія, Естонія, Греція та Польща (див. «Скільки за безпеку?»). Якщо новий поштовх для оборони Євросоюзу зумовить зростання витрат на технічне переоснащення, американці зрадіють; але якщо це тільки позерство, то їхнє розчарування посилиться.
Джонатан Еял із британського аналітичного центру RUSI переймається іншим. На його думку, така активність ЄС у згаданому напрямі — це знак відчаю через те, що члени Союзу з найефективнішими збройними силами незабаром із нього вийдуть. Утім, Європа, вважає він, дебатує не про те, що треба. «Найактуальніша потреба — знайти спосіб зберегти інтеграцію Британії в європейській оборонній системі настільки глибокою, наскільки це можливо», — стверджує фахівець.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com