Полтавщина є одним із найбагатших регіонів у країні за економічним потенціалом. Тут одні з найбільших та найродючіших запасів сільськогосподарських земель, поклади залізної руди, чималі запаси газу та нафти. Здавалося б, такий регіон повинен від самого початку мати могутнє політичне лобі чи навіть власний політичний клан. Однак цього так і не сталося. Спочатку область залишилася фактично в руках тих самих учорашніх комуністів-комсомольців, а потім стала об’єктом постійної уваги й торгу між немісцевими олігархами. Йдеться передовсім про Ігоря Коломойського, який і досі має чільні позиції в цій області.
Якщо трошки заглибитися в політичну історію регіону, то не можна пройти повз такого персонажа, як Олександр Удовіченко. На прикладі його долі досить легко простежити й долю всієї області за час відновлення незалежності. Отже, 1991-й ця людина зустріла на посаді першого секретаря Полтавського обкому комсомолу. Далі два роки Удовіченко відпрацював головою Комітету у справах молоді спочатку Полтавського облвиконкому, а потім й облдержадміністрації. І тут 1993‑го очолює Полтавську філію ПриватБанку. Кому він належить, думаю, нагадувати потреби немає. Саме за часів керівництва Удовіченка в структурі Коломойського останній влаштував експансію на Полтавщину. Були викуплені Кременчуцький нафтопереробний завод, чималі земельні паї та низка інших провідних підприємств. Була зроблена спроба взяти під контроль Полтаваобленерго, але там група «Приват» зіткнулася з інтересами братів Суркісів та російсько-українського олігарха Григоришина. Змагання з ними тривало аж до минулого року, коли Коломойський і Ко таки здобули перемогу.
Читайте також: Біполярний політичний розлад. Які сили представляють Полтавщину в радах різних рівнів
Але повернімося до постаті Удовіченка. Після того як він успішно виконав завдання з виведення ПриватБанку в ранг чи не головного системного підприємства Полтавщини, 2003-го сідає в крісло голови Полтавської облдержадміністрації. Помаранчева революція ніяк не вплинула на його кар’єру та позиції, тож далі він спокійно потрапляє до Полтавської обласної ради, головою якої його й обирають 15 вересня 2006 року. На цей момент він уже очолював обласну Партію регіонів.
Тільки-но Віктор Янукович стає президентом, Удовіченко миттєво потрапляє знову в крісло голови Полтавської ОДА, де спокійно й просидів чотири роки. Відчувши запах смаленого, 22 лютого 2014-го подає у відставку та ініціює розпуск полтавського осередку Партії регіонів. І швиденько організовує нову кишенькову політичну силу «Рідне місто, Рідний край», котру й очолює до сьогоднішнього дня. До його команди входять майже в повному складі всі колишні регіонали й люди з нафтової галузі, до якої була особлива увага ПР і самої родини Януковича. Зокрема, екс-секретар Полтавської міськради Оксана Деркач; директор ПАТ «Кременчуцьке кар’єроуправління «Кварц» Геннадій Федотов; президент Всеукраїнського благодійного фонду «Джерело Дніпра» Володимир Матицин, обраний за партійними списками ПР до обласної ради, колишній директор Кременчуцького НПЗ (Укртатнафта); Володимир Попельнюх, директор ТОВ НВП «Нафтогазсервіс» у Гадячі, основною діяльністю якого є будівництво трубопроводів.
Навіщо ми таку увагу приділили Удовіченку? Тому що доля цього багаторазового очільника регіону дуже чітко показує шлях, який пройшов і він сам, і весь ввірений йому терен. Тобто фактично він був постійним намісником і проштовхувачем інтересів більших і могутніших гравців, що завжди ділили чималі полтавські статки. Спочатку Удовіченко активно просував інтереси Коломойського, потім пішов на співпрацю з Партією регіонів, проте не забував і про Ігоря Валерійовича. При цьому власні інтереси, амбіції та зазіхання цього діяча ніколи не виходили за межі області.
Ось це і є певний modus operandi полтавського політикуму — орієнтація на внутрішні проблеми й відсутність сформованого лобі на рівні всієї країни. Звичайно, це не означає, що тут немає впливових гравців та навіть олігархів всеукраїнського рівня. Насамперед не можна не згадати про Костянтина Жеваго, власника Полтавського ГЗК і майже нотаріально завіреного власника міста-супутника цього ГЗК — славнозвісних Горішніх Плавнів. Його вплив ще кілька років тому на Полтавщині був чи не найвизначальнішим. Однак за останній час позиції Жеваго дуже похитнулися. Як на загальноукраїнському рівні, так і на обласному. Не кажучи вже навіть про сусідній із Горішніми Плавнями Кременчук, де символом падіння позицій Жеваго став продаж ним автогіганта КрАЗ.
Колись кандидат на входження у вищу олігархічну лігу зараз зосередився на збереженні своїх фінансових активів, головним із яких є компанія Ferrexpo. Маневрування між власними інтересами, інтересами Юлії Тимошенко та ПР дали зворотний результат. Звичайно, свої люди в Жеваго й досі є чи не на всіх щаблях полтавської влади, однак ніякої «золотої акції» в нього немає і навряд чи з’явиться в майбутньому.
Читайте також: Світло й тіні
Якщо говорити про впливових полтавчан, то не можна не згадати про агромагната, доларового мільйонера Андрія Веревського. Розпочавши свій шлях із директора обласного відділення «Хліба України», він дійшов до співвласника в компанії «Кернел», яка посідає одне з перших місць у світі за імпортом соняшникової олії. Політичний шлях Веревського схожий зі шляхом Жеваго. Жодних спроб створити власний клан чи об’єднатися. Натомість бачимо пристосуванське стрибання провладними фракціями після перемоги на своєму пригодованому мажоритарному окрузі. З 2002 по 2006 рік він встиг побути членом фракції «Єдина Україна», групи «Європейський вибір», фракції «Регіони України». А з червня 2005-го, відчувши віяння часу, перестрибнув до Блоку Юлії Тимошенко. Далі Веревський двічі стає нардепом від того ж таки БЮТ, навіть побув радником самої жінки з косою.
Зате в червні 2010-го швиденько перебігає до пропрезидентської коаліції «Стабільність і реформи», а з жовтня 2010-го остаточно переходить до Партії регіонів. 2012-го — знову нардеп від ПР. Але тут у нього почався конфлікт, подейкують, із сином Януковича. Тому зрештою 5 березня 2013 року з подачі Комітету Верховної Ради з питань Регламенту був позбавлений мандата у зв’язку з несумісністю депутатських повноважень із бізнесом. За останніми чутками, Веревський продав міноритарний пакет акцій не кому іншому, як народному депутатові Віталію Хомутинніку, керівникові депутатської групи у Верховній Раді «Відродження», яку, своєю чергою, безпосередньо пов’язують з Ігорем Коломойським.
Це не заважає йому мати під своїм впливом обраного 2015-го вже вдруге міського голову Полтави Олександра Мамая. Не можна не згадати й про екс-мера Полтави Андрія Матковського, який зараз очолює місцевий Блок Петра Порошенка. Цікаво, що свою кар’єру він зробив не десь, а в тому ж таки ПриватБанку, де з 2001 по 2006 рік працював заступником директора регіонального управління.
Читайте також: Класичний екстер’єр поміщицької Полтави
Ще, звичайно, не можна не згадати Сергія Капліна, що досить стрімко увірвався в політичну орбіту Полтавщини. Однак останні вибори та вперті чутки про його співпрацю із Сергієм Льовочкіним зле пожартували з цим персонажем, що намагається скласти конкуренцію Олегові Ляшку в ексцентричності. На останніх місцевих виборах його результати були відчутно гіршими за очікувані, й навіть сокира у двері мера Мамая не допомогла. Як і співпраця з Банковою в протидії згаданому головному радикалові країни.
Як бачимо, прізвище Ігоря Коломойського постійно випливає в біографіях провідних полтавських політичних діячів. І це абсолютно не випадково. Сказати, що Полтавщина є його вотчиною, буде, звичайно, трохи перебільшенням. Однак те, що саме група «Приват» є найбільшою, найсистемнішою і наймогутнішою силою, — доконаний факт. Звичайно, не варто забувати про могутніх гравців на газовому ринку, а це і член «Сім’ї» Едуард Ставицький, і нардеп від Опоблоку Нестор Шуфрич, і екс-соціаліст Микола Рудьковський, і, подейкують, нинішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
Усі ці люди мають стосунок до газових свердловин на території Полтавщини та особливо компаній, що паразитують на його перепродажу. Але всі названі люди якраз підкреслюють тенденцію: полтавчани змушені виступати на підтанцьовці в зовнішніх могутніх сил, більш сформованих і глобальних. Наразі умов для того, щоб ситуація докорінно змінилася, немає. Тому з високою ймовірністю можна припустити, що ні зміни гравців, ні зміни головних рушійних сил найближчими роками тут не станеться. А Полтавщина й надалі лишатиметься заповідником екс-комсомольців, що перефарбувалися в «приватівців».