Путінська Росія пасе задніх у світі, коли йдеться про бізнес, інновації або культуру, але залишається наддержавою на інших фронтах: корупції, ядерних озброєнь, розвідки, пропаганди і… спорту. Коли хакери групи Fancy Bear злили в мережу приватні медичні дані спортсменів із Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАА), це стало черговим тривожним нагадуванням для всіх про те, що може робити Москва.
Торік у листопаді громадськість почула історію про масштабну, засекречену й майстерно розроблену допінгову програму для російських спортсменів, яку реалізовували за підтримки держави: це скидалося більше на якийсь голлівудський блокбастер. Кремль усе заперечував, щоправда, марно. Претендентів з РФ не допустили до міжнародних змагань. Путін мало не луснув зі злості. Від цілковитого недопуску до Ігор у Ріо російську збірну врятувало тільки авральне викручування рук відомому своєю зговірливістю Олімпійському комітетові.
Тоді кремлівська пропаганда змінила тактику. Замість заперечувати звинувачення в допінговому скандалі вона почала казати, нібито Росію карають за те, що вона одна наважилася протистояти Заходу у світових справах (що, до речі, неправда).
Читайте також: Німецькі спецслужби запідозрили Росію в кібератаках на комп'ютери політиків – ЗМІ
Нещодавнє оприлюднення російськими хакерами особистої медичної інформації з баз даних ВАА має це підтвердити. Мовляв, антидопінговий регулятор карає порушників із цинічною вибірковістю, адже західні спортсмени, зокрема британці Бредлі Віґґінз і Кріс Фрум або американка Серена Вільямс, теж уживають заборонені препарати. Дивлячись на злиту інформацію, росіяни повинні дійти висновку, що західним учасникам змагань просто краще вдається гратись із правилами: вони подають медичні показники, які готові приймати спортивні регулятори. Та насправді звинувачення, що лунають від представників РФ, можуть бути безпідставними або перебільшеними. Згадані речовини справді застосовують із медичною метою, але в невеликих кількостях, і будь-який спортсмен може попросити дозволу їх уживати. Така практика ретельно відстежується й не має нічого спільного з маніпуляціями російського спортивного істеблішменту. Та поголос уже пішов. Цільова аудиторія пропаганди не мешканці Заходу, а радше росіяни; інформація має зміцнювати внутрішні позиції Кремля і вкотре підкреслити ключову ідею путінського режиму: Європа та Америка — лицеміри й вороги. Не зайві такі маневри були й перед недільними парламентськими виборами в Росії, що вели партію Путіна до легкої перемоги над заляканою і розділеною опозицією. Але порушення приватності спортсменів — це тільки частина значно масштабнішої стратегії. Кремль зламує і зливає інформацію, щоб дискредитувати й підірвати політичну систему повсюди на Заході.
У Німеччині «представництва» російського агітпропу поширюють страшні історії про мігрантів, як-от вигадка про дівчинку Лізу з російсько-німецької родини, яку нібито зґвалтували біженці. Це сприяє послабленню позицій Анґели Меркель — єдиного європейського лідера, досі готового протистояти агресивній політиці путінського режиму в Україні та деінде. У Сполученому Королівстві російська RT нахабно транслюється з Мілбенк-Тауер у серці Лондона — буквально за два кроки (або на відстані сигналу жучка) від штаб-квартири британських розвідувальних відомств MI5 та MI6. Канал штампує теорії змови і страшилки про корупцію та занепад Заходу. Телекомунікаційний регулятор Ofcom не раз критикував RT за сміховинно однобічне й упереджене висвітлення подій.
Побратим RT в Шотландії Sputnik, що називає себе новинним агентством, не так давно відкрив британський офіс. І, як варто було очікувати, захоплено мовить про шотландську незалежність. А що втішило б путінський режим більше, ніж розпад Великої Британії, а заодно й нашого потенціалу ядерного стримування без життєво необхідних баз у Шотландії?
По той бік Атлантичного океану драматизму ще більше. Якихось два роки тому розслідування у ФБР та ЦРУ російських операцій, спрямованих на зрив найважливіших у світі виборів, бачилося б фантазіями недолугого голлівудського сценариста. Тепер, якщо вірити сенсаційному матеріалу, опублікованому на початку місяця у The Washington Post, воно справді ведеться.
Читайте також: США запідозрили Росію в причетності до зламу систем голосування в Арізоні
Один зі страхів у Сполучених Штатах полягає в тому, що росіяни могли зламати архаїчні американські системи, які фіксують і рахують голоси. На відміну від ідеально добре злагоджених процедур виборів у Росії правила голосування у США варіюються залежно від штату. Американські експерти вважають, що безпековий компонент їхніх електоральних систем не дотягує до рівня віртуозних російських хакерів.
Може бути, що мета останніх — змінити результати перегонів (долю яких вирішуватиме кілька тисяч голосів) або, що ймовірніше, підірвати довіру до них. Багато прихильників Дональда Трампа уже вважають, що ці вибори сфальсифікують. Деякі з них навіть погрожують насильством, якщо той програє. А якщо він таки переможе, багато хто серед його опонентів вважатиме, що це сталося не без допомоги росіян.
У будь-якому разі в нашого найважливішого союзника назріває криза. Американські вибори ще не відбулись, а Росія вже в них улізла. Експерти з кібербезпеки переконані, що Кремль зламав комп’ютери у штаб-квартирі Демократичної партії США. Хакери злили листи, які показують звичайні політичні маневри — цілком очікувані в період політичної боротьби з високими ставками: лідери демократів хотіли допомогти своїй кандидатці Гілларі Клінтон і стримати її опонента — запального сенатора з лівого табору Берні Сандерса. Хакери зламали й пошту генерала Філіпа Брідлава, тодішнього верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Досвідчений військовий був одним із найзавзятіших критиків того, як путінський режим залякує східноєвропейських союзників Альянсу.
Як засвідчувало листування, Брідлава турбувало те, що Барак Обама не сприймав загрози серйозно, тож генерал питав у друзів поради, як обстоювати свою позицію в Білому домі. Це, власне, і є робота, за яку йому видають зарплату. Якби він не намагався якомога ефективніше донести свої погляди, то можна було б закинути йому нездатність виконувати свої обов’язки.
Утім, на сайті Intercept, який пропагує інформаторство та прозорість, оприлюднене листування — доказ того, що Філіп Брідлав «організовував змови» з метою «ескалації військового напруження» в Європі. Як це зручно для Росії, котра намагається зображувати всіх своїх опонентів паліями війни!
Читайте також: У США судитимуть сина депутата Держдуми РФ за звинуваченням у хакерстві
Минулого тижня Москву звинуватили в іще одній хакерській атаці — зламі електронної пошти колишнього очільника Пентагона Коліна Павелла. Він є однією з найбільш шанованих постатей у США й першим афроамериканцем, що здобув високу посаду в країні. Чимало людей воліли б бачити його серед кандидатів у президенти.
Поза сумнівом, це був би набагато кращий претендент, ніж нинішні. Судячи з його листів, генерал Павелл вважає Гілларі Клінтон, яку він підтримує в цьогорічних перегонах, жадібною і надто амбіційною. Він різко характеризує її чоловіка Білла як (використаємо евфемізм) бабія. І що з того? Більшість американців вважають так само.
Одначе оприлюднені «секрети» збурюють атмосферу. У багатьох американців з’являється відчуття лицемірності політичних еліт. Це прекрасна новина для фаната Путіна Дональда Трампа, адже він позиціонує себе як людину, що до цих еліт не належить. А простежити слід від хакерських атак до російської влади з певністю, щонайменше виходячи з доступної в публічному просторі інформації, неможливо.
Але це й виявляє очевидні слабкості вільного суспільства: безпечність у роботі з комп’ютерами, легковірність стосовно джерел інформації, яку читаємо онлайн. У такому середовищі відповідна російська розвідслужба (еквівалент британського Центру урядового зв’язку, який займається радіоелектронною розвідкою та захистом інформації державних органів й армії) без зусиль краде інформацію з будь-яких джерел, крім хіба що найбільш захищених комп’ютерів. Так само без проблем вони здатні зливати отриманий матеріал: через власні канали пропаганди або через «корисних ідіотів» у мейнстримних західних ЗМІ. А ми — громадськість — із ентузіазмом розхлюпуємо цей суп із дезінформації та вкрадених особистих даних. Мало хто обтяжує себе питанням, що ж відбувається насправді, скажімо, хто стоїть за DCLeaks — таємничим «інформаторським» сайтом, через який зливається політично чутлива інформація. Такі самі питання до WikiLeaks та його засновника Джуліана Ассанжа, що відсиджується в еквадорському посольстві в Лондоні, опираючись екстрадиції до Швеції за звинуваченням у зґвалтуванні. А коли ці поборники прозорості публікували матеріали, які компрометують Кремль?
Читайте також: Спецслужби РФ причетні до спроби викрасти матеріали в справі MH17 – звіт
Річ у тому, що втрачаючи право на приватність — в електронному листуванні, телефонних розмовах чи медичній інформації, ми перестаємо жити у вільному суспільстві. Гірка іронія в тому, що Захід сам стає жертвою тактики, яку критики хибно йому приписують. Бо ж наші захисники приватності бояться розвитку подій за Орвеллом, коли влада контролюватиме суспільство й тиснутиме на опозицію через цифрові засоби.
І це жахіття справді набирає форми на наших очах — на тлі демонтажу приватності, демократії та альянсів. Щоправда, винуватцями виступають не знеславлені західні розвідслужби, а ворожа держава, чиї зазіхання й інтриги ми досі жалюгідно відмовляємося осягнути.