Коли лідери країн Великої двадцятки зібралися на перший саміт, сенс існування групи був зрозумілим. Форум великих економік відбувався невдовзі після краху банку Lehman Brothers у 2008 році й мав заспокоїти розтривожений світ бодай демонстрацією єдності. Але, коли найгірші наслідки фінансової кризи минули, G20 стало важко знаходити таке саме відчуття потрібності. На цьогорічному саміті в китайському місті Ханчжоу увага лідерів розпорошилася на багато різних напрямів.
Цьому передувала одна з демонстрацій співпраці: Америка й Китай ратифікували Паризьку кліматичну угоду. Далі почалася робота над довгим списком проблем, зокрема гарячі диспути про торгівлю, перевантажені центробанки, ухиляння великого бізнесу від податків, сплеск популізму й антиглобалістських настроїв у кількох країнах. Заключне комюніке розтягнулося більш як на 7 тис. слів, і це коли не враховувати кількох довжелезних додатків.
Декого з учасників, які хотіли зосередитися конкретніше на тому, як домогтися зростання економіки, така розпорошеність дратувала. Представники МВФ зауважили, що у 2016-му п’ятий рік поспіль глобальне зростання буде нижчим за 3,7%: таким воно було в середньому протягом майже двох десятків років до кризи. Економіки G20, імовірно, не досягнуть цілей, запланованих у 2014 році: підняти сукупний обсяг виробництва на 2% вище за показник, прогнозований тоді МВФ на 2018-й. Утім, судити про успіхи двадцятки за зростанням виробництва несправедливо, коли більшість її провідних членів пригальмовують. Америка розглядає друге підняття відсоткових ставок. Німеччина й надалі скептично ставиться до стимулювання економіки. Китай нині більше намагається мінімізувати фінансові ризики, ніж наростити ВВП.
Читайте також: Саміт G20 засвідчив, що Україну не залишать наодинці з агресією РФ – Клімкін
Але є в багатовекторності G20 і позитивний момент: вона трансформується у групу, котра намагатиметься якщо не вирішувати, то бодай розглядати цілу низку проблем, які дошкуляють глобальній економіці. Двадцятка бачиться громіздкою, однак у неї є перевага гнучкості. Не обтяжена перманентними бюрократичними процедурами, вона може щороку зміщувати акценти залежно від того, яка країна головує.
Китай за основу своєї програми для G20 узяв інновації. Попри розпливчастість формулювання, це розумний крок. По-перше, дебати про те, чи стимулювати зростання більше фіскальною, а чи валютною політикою, далеко не заведуть. Бо ж у більш віддаленій перспективі прогрес залежить від удосконалення продуктивності і, як результат, отримання масштабнішого з наявних ресурсів. По-друге, невдоволення глобалізацією принаймні частково викликане страхом перед новими технологіями (наприклад, штучним інтелектом), адже ті загрожують усталеним моделям на ринках праці. Простих рішень для таких проблем немає: у G20 пообіцяли ділитися технологіями з бідними країнами й розвивати професійну підготовку працівників. Але зібрати провідні економіки світу, аби вони разом подумали над негативним боком інновацій, — це вже краще, ніж нічого.
На жаль, у диспутах стосовно конкретних питань особливого успіху в Ханчжоу не досягли. І Америка, і Європа вимагали від Китаю більше обмежувати перевиробництво, особливо сталі. Той парирував аргументами, ніби слабкий глобальний попит — проблема не менша, ніж надлишок пропозиції. Рішення, яке запропонували учасники (створити форум, що контролював би надлишкову потужність глобальної сталеплавильної індустрії), виявилося класичним прикладом згоди не погоджуватися. Утім, саміт став іще й дуже доречним нагадуванням про те, чому альтернативи таким зібранням немає. За кілька днів до його початку Європейська комісія постановила, що Apple недоплатила податків в Ірландії майже на €13 млрд ($14,7 млрд).
Читайте також: Країни G20 домовились сприяти зростанню світової економіки
На обрії забовваніла перспектива трансатлантичної війни, Америка натякнула на дії у відповідь. Конфлікт знищив би одне з головних досягнень G20: саме на прохання цієї групи у 2012 році «клуб багатих країн» ОЕСР затвердив проект директив, які утруднювали переховування компаніями прибутків в улюблених податкових гаванях. Справа Apple рухатиметься далі, але тим часом учасники двадцятки домовилися тісніше координувати фіскальну політику. За два роки більшість країн автоматично ділитиметься інформацією про податки, зібрані з нерезидентів. Це звузить простір для ухиляння від їх сплати.
В очах гостей саміту Китай намагався постати сильною державою. На ті дні, доки тривала подія, влада закрила ближчі й дальші підприємства, аби повітря було чистим. Повсюди в Ханчжоу чергували агенти служб безпеки. А надвечір почалося грандіозне гала зі сліпучим світловим шоу та балеринами, що танцювали на воді. Теми зустрічей були куди прозаїчніші. Та, попри все, ці саміти триватимуть і навіть повинні тривати.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com