Поки питання дисбалансу ринку праці та освіти не зрушить з мертвої точки, Україна і надалі втрачатиме позиції у глобальному рейтингу конкурентноздатності, а українські випускники – шанси знайти бажану роботу.
Питання вибору професії – це можливість в майбутньому отримати хорошу роботу. Принаймні так вважає більше половини українських студентів, відповідно до опитування, проведеного компанією GfKUkraine у лютому – березні 2016 року. Серед причин вибору університету лідирує його престижність та високі шанси на працевлаштування.
Однак як показує практика, роботодавці все частіше незадоволені рівнем підготовки та компетенцією шукачів роботи і наявність диплому навіть престижного закладу освіти не дає ніяких гарантій. Наприклад, відповідно до дослідження Світового Банку, 4 з 10 компаній, що працюють у ключових сферах, заявляють про значний розрив між навичками, які мають їх робітники, та цілями, які ставить перед собою бізнес.
Зокрема, майже половина компаній у аграрному секторі та сфері виробництва харчових продуктів – одній з найперспективніших в Україні – незадоволені знаннями та навичками претендентів на роботу. Схожою є ситуація у інших галузях.
Однак це питання потрібно розглядати принаймні у двох площинах – якості освіти та інституалізації зв’язку освіти та ринку праці. Тому його вирішення – не лише за Міносвіти, а в координації зусиль з Мінекономіки, Мінсоцполітики, Мінмолодьспорту, Державною службою зайнятості, профспілками, громадськістю, самими ВНЗ та бізнесом.
Чого хочуть роботодавці?
Виклики сьогодення потребують іншого комплексу навичок, ніж 25 років тому. Це точно уже не ті уміння, на які орієнтувалася радянська освіта. У результаті, за рівнем підготовки кадрів Україна уже опинилася на «промовистому» 74-му місці у глобальному рейтингу конкурентоздатності. При тому, що частка ВВП, яка витрачається на освіту, – одна з найвищих у світі.
Особливо незадоволені працедавці рівнем практичних навичок. Так шість з десяти компаній висловили незадоволення рівнем підготовки як формальної, так і неформальної освіти.
По-друге, проблема у тому, що сучасні роботодавці вимагають розвинутих «особистих» навичок (так званих «soft skills»), які суттєво підвищують ефективність праці.Саме про них, здавалося б і не чула класична пострадянська освіта. Хоча у світі цьому питанню присвячують регулярні масштабні моніторинги, наприклад, те ж дослідження Світового Банку.
Так, за словами Вікторії Шубіної, HR-спеціаліста великої міжнародної ІТ-компанії, найбільша проблема, причина якої у тому числі в освіті – це погано розвинуті у претендентів на роботу саме «soft skills».
«Перш за все – це комунікаційні навички, нестача яких відчутна уже на співбесіді. По-друге, це самопрезентація. Наша освіта не вчить, як себе правильно «подати». Третє – це самоорганізація, «self-management», уміння розприділяти свої задачі, делегувати, а також, що дуже важливо, тримати «work-life balance», – наголошує Вікторія Шубіна.
Читайте також: Ірина Дмитришин: “Конкурентність вищої освіти — запорука успіху”
Також за її словами, досить проблематично є ситуація з умінням брати на себе відповідальність та нестачею так званих problem solving skills – умінням швидко розібратися у ситуації та самостійно знайти шляхи вирішення проблеми.
Окрім того, вкрай необхідними єнавички швидко вчитися. Особливо чутлива у цьому плані сфера ІТ.
Також важливою тенденцією останніх років є таке поняття, як емоційний інтелект, EQ – уміння розпізнавати та управляти своїми емоціями. «Це питання «» не лише у молоді, а навіть у досвідчених управлінців високого рівня. Розвинутий EQвкрай необхідний в стресових умовах сьогодення, оскільки впливає не лише на власну ефективність, а й команди загалом», – говорить Вікторія Шубіна.
Також, вона відзначилагнучкість, уміння швидко адаптуватися, а також креативність – важливий навик, який можна з часом розвинути.
Надусіма цими навичками, за словами роботодавців, має працювати українська освіта – що вже давно та досить успішно робить система вищої освіти у ЄС. Тому не дивно, що європейський диплом суттєво підвищує шанси знайти бажану роботу.
«Освіта у ЄС не націлена на повторення студентом викладу думки викладачем, а на самостійний пошук та вироблення власної думки стосовно того чи іншого питання», – говорить Олена Степаненко, яка навчалася в Дипломатичній академії Відня та Коледжі Європи (Натолін, Польща).
Також вона відзначає, що у ЄС освіта більше акцентована на дослідження в групі – для соціалізації, розвитку уміннякомунікувати, будувати стосунки.
«Всі завдання даються з метою отримання конкретних практичних навичок. Це підготовка професіонала до умов життя», – говорить Олена Степаненко.
Чому українська освіта не «вчить»?
Нарешті в Україні починають усвідомлювати, що починаючи зі школи, при чому – початкової, освіта має формувати навички критичного мислення на базі певного ядра знань.
«Ми маємо сформувати в дітей ключові компетентності, які сьогодні визнані провідними освітніми системами світу як такі, що необхідні для сучасної людини в XXI столітті», – говоритьміністр освіти та науки Лілія Гриневич в одному з останніх інтерв’ю.
Читайте також: Вчити чи муштрувати
За словами міністра, фундаментальних нововведень варто очікуватипісля оновлення стандартів освіти, підготовки вчителів і запуску нової української школи – це планується на 2018 рік.
Інший аспект – вища освіта. Саме вона має стати виконавцем замовлення держави та бізнесу на підготовку якісних кадрів. У результаті ми бачимо величезний дисбаланс, коли за даними Державної служби зайнятості, на 1 вакансію у сфері фінансової та страхової діяльності – претендує 65 (!!!) осіб.
Природньо, що питання відповідності розподілу набору на певні програми за спеціальностями диктується ринком. Однак в Україні перелік напрямів підготовки був штучно роздутим – до близько 160-ти. У тому числі, через корупцію. Лише зараз його почали скорочувати.
Так, за словами Інни Совсун, першого заступника міністра освіти та науки, коли абітурієнти вступали на дуже вузьку спеціальність, то їхні можливості працевлаштування після цього були значно обмежені. Наприклад, якщо студент навчався на вузькій спеціальності, а потреба на ринку праці в ній раптово зникала.
Ще один важливий блок – неформальна освіта, яка має готувати людину до швидких змін. Це давно підтримувана в Європі концепція освіти протягом життя у вигляді тренінгів, семінарів тощо.
В Україні вона не лише поза увагою держави, а й офіційно не визнається. Однак за словами Юрія Юзича, головного експерта Молодіжної групи РПР, у проекті закону «Про освіту» (3491-д від 04.04.2016) уже закладено європейський підхід поділу на формальну та неформальну освіту. Але в цьому проекті закону є недоліки, які стануть перешкодами у отриманні «особистих навичок».
«Навіть у випадку прийняття закону ми дуже далекі від розуміння того, як держава може підтримувати неформальну освіту. У ЄС працюють над цим десятки років. У нас же нічого подібного навіть на горизонті не видно», – зауважив експерт РПР.
Читайте також: Володимир Ковтунець: «Середньостатистичний педагог відучився від креативності»
До слова, великі компанії намагаються самостійно вирішити цю проблему та вкладають багато ресурсів у внутрішні тренінги.
«У нас є великий тренінговий відділ, де є як внутрішні тренери, так і можливість залучити зовнішніх. Є спрямування на розвиток як технічних навиків, hard skills, так і soft skills. Окремо великий наголос робиться на виховування лідерів різних рівнів», – говорить Вікторія Шубіна.
Коли освіта стає партнером бізнесу
Нормальною практикою вирішення проблеми невідповідності освіти потребам ринку у світі стає ініціатива самого бізнесу. На Заході серед компаній все більшого поширення набуває створенняпартнерських відносин безпосередньо із закладами вищої освіти.
Уже «хрестоматійним» прикладомстала співпраця компанії Siemens з Університетом Лінкольна (Велика Британія) та Трансильванським університетом (Румунія). Так, корпорація розмістила свої штаб-квартири безпосередньо на базі університетських кампусів. Це допомогло наблизити студентів до реальних потреб виробництва, залучати експертів компанії до викладацької діяльності тощо. У результаті, за ініціативою Siemens, магістратура Університету Лінкольна поповнилася програмою з відновлюваних джерел енергії (MSc Energy Renewables and Power).
В Україні рівень співпраці підприємств ключових індустрій із закладами освіти залишається стабільно низьким та скоріш поодиноким. Певні компанії, зазвичай це великі міжнародні корпорації, намагаються побудувати діалог з університетами, які готують кадри у сфері економічних чи технічних наук. Прикладом є досвід компанії Samsung Electronics Україна, яка запустила ряд ініціатив для підтримки навчаннямолоді, а також програму з працевлаштування випускників ВНЗ «Samsung Fresh Graduate Recruitment».
Загалом же практику співпрацізвужено до надання студентам можливості стажуватися або короткостроково працювати на базі підприємств. Інші ж ініціативи співпраці, такі як спільні наукові розробки, їх комерціалізація, планування навчального плану, сприяння підприємницьким ініціативам – не поширені.Тому відтворити повну картину потреб бізнес- середовища неможливо.
Причина у відсутності державної політики щодо збалансування ринків праці й освіти. Університети залишаються заручниками державного замовлення,ізольованими від реалій, мало контактують з бізнесом, випускаючи практично та психологічно не підготовлених до ринку праці випускників.
Водночас, за словами міністра освіти та науки, право на вищу освіту не може бути прив’язане лише до розвитку ринку праці. «На розвиток ринку праці впливає дуже багато чинників. Серед них головний – це фінансово-економічна ситуація. Це дуже погано, що в нас ринок праці ще не достатньо розвинений, щоб усі технічні спеціальності були затребувані повністю, а особливо фахівці з вищою освітою”, – зазначила вона.
Хоча нагадаємо, у тексті Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року, опублікованій у грудні 2015 року, однією з цілей задекларовано створення належного зв’язку між ринком праці та системою вищої освіти. Цікаво, що серед механізмів імплементації визначено регулярну діагностику ринку праці з метою раціонального використання бюджетних коштів на вищу освіту.
Поки ж Україна зберігає переважно радянський підхід до формування держзамовлення (лише нещодавно його почали змінювати), у Європі над проблемою взаємовідносин освіти та ринку праці працюють не одне десятиліття.
Як в країнах ЄС балансують освіту та ринок праці
Необхідність вчасно передбачати потреби в уміннях і компетенціях відзначалася ще у Білій книзі Європейської комісії 1993 року. Згодом, у Лісабонській декларації «Університети Європи після 2010 року: різноманіття за єдності мети», закріплений діалог університетів з роботодавцями.
У 2010 році прийнято Стратегію Європа-2020, як залишається дороговказом ЄС у сферах зайнятості, освіти, соціального забезпечення, екології, інновацій та розробок. Водночас ЄС впроваджує спеціальні програми та ініціативи, спрямовані на виправлення дисбалансу між ринком праці та освітою. Наприклад, у червні Єврокомісія прийняла нову «Skills Agendafor Europe». Пріоритет надаватимуть покращенню цифрових навичок, щоб краще адаптувати людей до сучасного ринку праці.
Водночас на розвиток «гнучких навичок», мобільності та інтеграції молоді спрямовані програми Еразмус+, Tempus та Марі Кюрі.
Загалом же у країнах ЄС спостерігається перехід від аналізу потреб у кваліфікаціях на національному рівні до аналізу затребуваних кваліфікацій на регіональному й місцевому рівнях, а також на рівні підприємств. У результаті – поряд із великими державними структурами виникають невеликі приватні структури, які займаються такими дослідженнями й розробками.
Наприклад, у Великій Британії існують Галузеві Ради з розвитку професійних умінь (SSC), діяльність яких регулюється Асоціацією щодо формування професійних умінь для галузей. Ради розробляють рекомендації з удосконалення програм професійної підготовки спеціалістів, кваліфікаційні стандарти тощо. У свою чергу, роботодавці активно працюють у радах, беручи участь у сертифікації кваліфікацій випускників.
У Німеччині ще у 1998 році була прийнята так звана «система раннього виявлення тенденцій в розвитку умінь». Так, розробляється відразу два незалежних прогнози кадрових потреб за різними моделями. Інститут досліджень економічної структури досліджує структурні зміни в економіці. Паралельно з цим розробляється модель прогнозу й попиту робочої сили. Окрім того, питаннями досліджень змін в професіях, компетенціях і уміннях займаються ще два інститути: Федеральний інститут професійної освіти і навчання та Інститут досліджень з питань ринку праці та професій при Федеральному інституті зайнятості. Так, протягом останніх років було оновлено стандарти по 70 професіями і створені 30 абсолютно нових професій.
У Франції досліджувати потреби ринку праці у трудових ресурсах і відповідність їм системи освіти започаткований ще у 1960-х роках. Цікавим механізмом виявлення майбутніх потреб стали "контракти на прогнози ", введені в 1988 році для об'єднання зусиль державних та приватних структур у проведенні відповідних досліджень. Ці контракти укладаються між державою, промисловими організаціями та однією чи кількома "зовнішніми" структурами. У рамках цих контрактів здійснюється секторальна діагностика, виявлення можливих майбутніх тенденцій. Відповідно до них і розробляються рекомендації.
У Фінляндії варто відзначити співпрацю між навчальними закладами та організаціями регіонального розвитку. Це допомагає усунути дублювання підготовки й навчання за однаковими спеціальностях і «перевиробництво» фахівців, незатребуваних на ринку праці.
Відтак, ми бачимо, що зв'язок між сферою освіти та ринком праці неможливий без отримання адекватної інформації про зміни попиту на професії та кваліфікації, швидкого реагування освіти на зміни в економіці. Тому Україні не обійтися без сучасної системи прогнозування та стратегічного планування, як на національному, так і на регіональному рівнях.