The Economist: П’ятизіркова дилема

Світ
31 Липня 2016, 11:19

Розаріо Скаво пам’ятає часи, коли 80% мешканців Борго Вітторія прямо чи опосередковано працювали на автозаводі Fiat. «Це було місто в місті», — каже він про підприємство, якому віддав 33 роки свого життя. У ті часи як належне сприймалося те, що цей робітничий район Турина, у якому білосніжні Альпи заступають похмурі багатоквартирні будинки, голосує за лівих. Раніше то були соціалісти або комуністи, віднедавна — Демократична партія (ДП) прем’єр-міністра Маттео Ренці.

Відтоді Fiat значну частину виробництва переніс до дешевших локацій. Сьогодні Борго Вітторія — мертвий район. На ювелірній крамниці висить меланхолійна вивіска «Купую золото» (за словами продавця, благородного металу несуть йому небагато: «Хто хотів продати — уже продав»). Сам енергійний 62-річний Скаво вже п’ять років на пенсії. Щомісяця він віддає €300 своїй доньці, яка закінчила університет, але не може знайти нормальну роботу на повну ставку, тому підпрацьовує по кілька годин на соціальній роботі та у сфері медичних послуг.

Не в останню чергу через такі невтішні економічні обставини на місцевих виборах минулого місяця туринці поклали край 23-річному врядуванню лівоцентристів і витурили мера від ДП П’єро Фассіно. Той реалізовував у місті проект своїх попередників із розвитку туризму, але мало що з виручених коштів доходило до його околиць. У другому турі виборів більша частина електорату «середньовічного селища» підтримала суперницю Фассіно К’яру Аппендіно з новоявленого «Руху 5 зірок» (M5S). Партія посідає високі позиції в рейтингах популярності (див. «Зоряна влада»), тож ДП починає побоюватися повторення туринського сценарію по всій Італії.

Кандидати від M5S безжально експлуатують тему чесності на тлі брудної політичної культури Італії, а ще завойовують розчарованих виборців, підіграючи їхнім настроям

Аппендіно — 32-річна випускниця міланського університету Бокконі, бізнес-школи північноіталійських буржуа. Це дещо дисонує з її нинішнім амплуа борця за інтереси знедолених трудящих. Але M5S, заснований 2009 року коміком Беппе Ґрілло як політичний протест в інтернеті, може багато чого запропонувати таким виборцям. Рух вимагає референдуму щодо членства в єврозоні, яку звинувачує в економічних негараздах Італії. Він обіцяє мінімальний дохід усім громадянам незалежно від того, вони працюють чи ні. Його кандидати безжально експлуатують тему onestà (чесності) — це потужний бойовий клич у брудній політичній культурі Італії. А ще він намагається завоювати розчарованих виборців, підіграючи їхнім настроям. Кампанія Аппендіно ґрунтувалася на програмі з 16 пунктів, розроблених разом із відкритими громадськими групами.

Але найбільша перевага M5S — здатність викликати симпатії одночасно і в лівих, і в правих. У другому турі туринських виборів Аппендіно перемогла Фассіно за рахунок голосів тих, хто в першому турі підтримав праві партії. У Європейському парламенті депутати M5S сидять разом із депутатами з британської Партії незалежності та німецької «Альтернатива для Німеччини», яка виступає проти імміграції. Євроскептичні тенденції M5S і вороже ставлення його засновника Ґрілло до імміграції подобаються багатьом правим.

Читайте також: В Італії один із регіонів прийняв резолюцію про визнання Криму частиною РФ

Через це партія виявляється дуже ефективною у двотурових виборах. А таку систему Італія сьогодні має не тільки на місцевому, а й на національному рівні: відповідний закон ухвалено за прем’єрства Ренці. Зараз він докладає всіх зусиль, щоб цієї осені забезпечити перемогу в референдумі про зміни конституції — це дало б наступному урядові свободу дій упродовж усієї каденції. За його словами, у разі програшу він піде у відставку, а це зіштовхне Італію в урядову кризу. Але більша небезпека для його партії полягає в тому, що вона може виграти референдум, але програти на наступних парламентських виборах «Рухові 5 зірок».

Орел — виграємо, решка — теж виграємо, тільки в другому турі M5S абсолютно не готовий до влади. Зараз у ньому спостерігаються тертя між лівими й правими імпульсами, але переважають ліві починання, каже соціолог із Туринського університету Марко Ріколфі. Минулого року Ґрілло спробував змусити депутатів зі своєї партії проголосувати проти декриміналізації нелегальної імміграції, але цей заклик було практично заглушено низовим заколотом однопартійців. У Турині ця організація разом із захисниками довкілля чинить опір (інколи з елементами насильства) будівництву швидкісної залізниці через Альпи до Франції. Аппендіно у своїй виборчій програмі обіцяє підтримувати й поширювати веганство. Така політика «Руху 5 зірок» у разі його перемоги може не сподобатися правим виборцям, які підтримують цю програму з протестних міркувань.

Читайте також: Італія підтримуватиме збереження санкцій проти Росії – прем'єр

Ще гірше те, що спроби партії залучати громадян до формування своєї політики (треба визнати, похвальні) перетворили її програму на мікс наївності, цинізму й відсутності конкретики.

Зовнішньополітичний курс M5S просякнутий антиамериканськими настроями. Один із його провідних членів хоче залучити ліві латиноамериканські уряди до переговорів стосовно мирного урегулювання ситуації на Близькому Сході. Інший, повернувшись із Росії, заявив, що Владіміра Путіна слід вважати союзником, а санкції скасувати, позаяк вони шкодять італійському експортові продовольства та меблів. У сфері економіки голов­не для «Руху 5 зірок» — референдум щодо членства в єврозоні. Це може суперечити конституції. І M5S у будь-якому випадку не каже, хоче організація виходу Італії звідти чи ні. Така політика може видаватися непослідовною, але вона популярна. За результатами нещодавніх опитувань, якщо їх узагальнити, M5S відстає від ДП менше ніж на один відсотковий пункт. Опитування свідчать: якби в другий тур виборів вийшли ці дві партії, то M5S виграв би. Тобто може статися так, що Італія зрештою дасть своєму урядові більше влади, а тоді проголосує за партію, яка не має уявлення, як нею користуватися.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist