Щоправда, той устигне втекти, бо ж не сидіти йому, чекаючи, коли прийдуть і замкнуть. Та й прикидатися хворим у камері, як заведено в таких випадках, теж якось не пасує. Чого дали змогу втекти — це інше питання. Можна його ставити і Юлі, і Юрі, і Петру, але відповідь очевидна: так найоптимальніше. Вовки ситі, вівці цілі й усі задоволені. Галочку в боротьбі з корупцією намалювали, пішаки загримлять, а втікач-коняр спокійно житиме собі на заощадження й забавлятиметься з дівчатами. Іноді навіть із Періс Гілтон. Хоча, може, перейде й на Кобзона. Усе залежатиме від того, як сумлінно спрацюють українські слідчі й чи не полінується Інтерпол додати його до свого довгого реєстру, змусивши тим самим змінити європейську прописку на рубльовську. Власне, на цьому крапка. Жертовне ягнятко злили, і хай собі.
Тільки Show Must Go On, і далі за сценарієм іще цікавіше. Виявляється, за всією цією димовою завісою була схована чимала валіза проблем, які раптом вивалилися на авансцену. Мова, звісно, не про тих, хто, посилаючись на різні мотиви, умив руки, щоб не чинити розправи над колегою, а про нову парламентську забаву під гучною назвою «коаліція 2.0 і боротьба з несправедливими тарифами в ім’я маленьких українців», запущену відразу після смачного обіду того ж таки дня, коли Онищенкові сказали «па-па!».
До блокування радикалами трибуни ВР усі давно звикли. Без Ляшка і К° вона бачиться самотньою і непривабливою. Тож, коли прикрасити її собою виявила бажання ще й Тимошенко, ніхто особливо не здивувався. Краси забагато не буває. А що привід блокувати роботу парламенту і справді вартий уваги, та й у відпустку всім давно пора, то не вітати такого кроку просто неможливо. Непокоїть лише щирість намірів головних акторів. Ну і те, звідки ростуть вуха в замовника.
Чи є коаліція в Раді, питання і справді дуже цікаве. Судячи з голосування в справі Онищенка, так. А от із підтримки закону про спецконфіскації — ні. Побутує версія, що цей процес — один з інструментів формування й утримання коаліції, таке собі нагадування, що з владою краще дружити, а той, хто передумає у відповідальний момент, побачить гнів ГПУ та НАБУ. А наступній «жертві» може й не поталанити втекти за кордон після кількох китайських попереджень.
Якщо коаліції не існує, а є лише ситуативна більшість, то Рада не зовсім дієздатна, бо кожну важливу дрібницю треба пропихати з боєм і це не тільки довго, а й дорого. Про всілякі там букви законів уже й не згадуємо: марна справа.
Людей, громадян, виборців, якщо завгодно, неабияк турбує зростання тарифів. І звести все до схеми «МВФ вимагає — ми робимо, а кому грошей забракне — надамо субсидії» нинішній уряд навряд чи здатен. Іще одне подорожчання — і «народ може не зрозуміти». Це ще слабо усвідомлюють на Банковій, але інтуїтивно відчувають різного роду популісти. І беруться до справи.
Читайте також: Ліберальні партії: розмноження діленням
Блокувати трибуну опозиція обіцяє до перемоги, вимагає створення ТСК для розслідування ціни на газ і відповідно зростання тарифів, а також пропонує не йти на канікули, а працювати в поті чола ціле літо. Щодо «працювати», то ідея зовсім не погана, тільки важка для реалізації. Особливо, коли врахувати, що трибуна заблокована до вирішення питання із тарифами, які ніхто знижувати не збирається.
Безумовно, несподіване загострення відчуття справедливості й турботи про бідних українців у чималої кількості нардепів одночасно не може не насторожувати. Де собака заритий, іще не зовсім зрозуміло, але все насправді дуже нагадує якусь хитру комбінацію, кінцева мета якої, звісно, не озвучена. Цілком можливо, що це така собі гібридна відповідь газового лобі на злив Онищенка. Чом би й ні? Продовження реформування чи переділу ринку газу (як кому подобається) загрожує цим хлопцям утратою мегаприбутків, тож пограти м’язами і спробувати змусити владу бути м’якішою та добрішою не завадить. Але це як варіант.
Імовірніше, йдеться про пробний розігрів ситуації перед якоюсь серйозною дестабілізацією, можливо, запланованою на осінь. Принаймні меседжі про недієздатність парламенту й позачергові вибори наштовхують саме на таку думку. Наразі все це не дуже серйозно — так, розвідка боєм. Спроба виграти час, промацати ґрунт, оцінити підтримку й готовність людей виходити на протести, ну і, звісно, здатність влади огризатися та давати здачі. Розрахунок зроблено правильно: літо, незакрита сесія, парламент не працює, закони не приймаються, мільярди Януковича без ухвалення багатостраждального документа про спецконфіскацію лежать собі спокійно в банку, військо недофінансоване (на даний момент виконано тільки 16% оборонного замовлення), катастрофічно недоукомплектоване, препаскудна ситуація в країні тільки погіршується, і на осінь можна підкидати дров та варити кашу. Якраз нікому не буде до нас справи, американці зайняті виборами. Кому це на руку, можна здогадатись. Як розвиватимуться далі події, також. Не взяли в лоб — підемо в обхід.
Читайте також: Світ про Україну: варто далі працювати над реформами і не зважати на Brexit
Чи варто звинувачувати опозицію в зраді? Певно, ні. Чи принаймні не всю. Дорога до пекла встелена добрими намірами, і цього достатньо. Запитання, до речі, є не лише до опозиціонерів. Попрацювали всі на славу, і великі комбінатори в Адміністрації президента також. Старалися як могли. Якою, до речі, буде їхня гібридна відповідь, теж цікаво подивитися. А втім, якою вона може бути? Інтрижки, інтрижки і ще раз інтрижки. Ну заведуть іще на кількох своїх «побратимів» кримінальні справи, ну влаштують обшуки, ну зачинять когось, а комусь дадуть утекти, нічого ж оригінального. І ніяка це не нова політична криза — лише наступний виток перманентної, постійно граючої. Питання хіба що в тому, чи вдасться довести її до хаосу і чи буде ворог нарешті задоволений. Оце, власне, його головна мета — влаштувати в Україні бардак, який переросте у згарище. А позачергові вибори? До них може й не дійти. Навіть якщо їх і запланують на осінь чи на весну. Все-таки вирішуватимуть не в Києві, а в Москві, чи не так? Устане не на ту ногу ВВП, і піде жара. Хто має гарантію від такого розвитку подій? І навряд чи цього не розуміють у парламенті та на Банковій. Розуміють. Тільки-от зробити із собою нічого не можуть, масштаб не той. Гратись у велику політику та ще більшу економіку там полюбляють дужче. А раптом пронесе…