1 липня розгорівся черговий скандал із затриманням членів добровольчих батальйонів. Проте цього разу під пильне око прокуратури потрапили не рядові бійці.Мова йде про Валентина «Батю» Лихоліта та Ігоря «Рубєжа» Радченка, колись офіцерів батальйону «Айдар». Підставою для арешту стала заява мера Сєвєродонецька Валентина Казакова. Останній, як відомо, був одним з організаторів так званого «референдуму» за «незалежність ЛНР» та не приховує своїх відверто антиукраїнських поглядів. Наступногодня після затримання Генеральна прокуратура спробувала пояснити, що бійцям інкримінували напади на будинки Казакова та його заступників, викрадення авто та людей, розбій тощо. Однак важливо, що ці люди, фактично, представляють собою два головні підвиди добровольців. Якщо «Рубєж» – це класичний авантюрист та обслуга місцевих князьків, які відправили його до добробату, щоб мати там свою людину, то «Батя» – навпаки, класичний доброволець-патріот, чиїми руками була багато в чому зупинена російська агресія 2014-го. Але зараз правоохоронна система ставить між ними знак «дорівнює», намагаючись довести, що мародерство бандитів та дії в умовах правової невизначеності патріотів – це одне й те саме порушення закону. Тиждень розбирався у ситуації.
Що стосується «Баті», то йому інкримінують викрадення відеокамери, фотоапарату та алкоголю (!) в мера Казакова, одразу після того, як українські військові відбили місто в сепаратистів. Й природно, вони захотіли конфіскувати в людини, яку абсолютно обґрунтовано звинувачують в співпраці з терористами, засоби фіксації в якості речового доказу. Тобто, бійця звинувачують в тому, що він намагався по гарячих слідах довести провину колабораціоніста. До того ж – за кляузою цього ж колабораціоніста. Який не сидить у в’язниці виключно через недопрацювання спецслужб – точніше, як подейкують, команду з Банкової не чіпати людину, яка під омофором «Опозиційного блоку», з яким у команди президента є певні домовленості.
Читайте також: Незручні воїни
За справу взявся Печерський суд. Він намагався арештувати Лихоліта на два місяці, проте коли колишнього айдарівця спробували вивезти із зали суду – на заваді стали його прихильники. В основному – бійці добровольчих батальйонів «Айдар», «Донбас» та «Азов», які терміново заблокували приміщення. До них приєдналися народні депутаті від «Самопомочі» та Радикальної партії.Вони перекрили Хрещатик, почали встановлювати намети і зробили автозабіг до будинку Петра Порошенка. Ситуація стала швидко наближатися до критичної, й влада вирішила поки що відступити.В суді з’явився генпрокурор Юрій Луценко й одразу як за помахом чаклунської палички Апеляційний суд Києва міру запобіжного заходу змінив з арешту на особисте зобов’язання.
Лихоліт пообіцяв ходити на слідчі дії і переконував, що не планує переховуватися від слідства.Вже згодом, у ЗМІ, він заявив, що його нібито «замовив» колишній комбат «Айдару» Сергій Мельничук. Той самий, згоду на арешт якого давала ціла Верховна Рада, але персонаж й досі на свободі. Щоправда, Лихоліт не уточнив, які могли бути мотиви в колишнього депутата від Радикальної партії Ляшка. Хоча вони, безумовно, є.
В той же час айдарівці, активісти і волонтери, з якими вдалося поспілкуватися, характеризували Лихоліта виключно з позитивного боку, як «офіцера, який знає військову справу». Що ж до постаті Радченка, то співрозмовники у більшості випадків розводили руками. Мовляв, «про цю людину нічого не знаємо й сказати не можемо». Так само мовчали і стрічки новин.
А дарма. Постать Радченка є набагато цікавішою за Лихоліта. У своєму «бойовому» минулому він має доволі цікавий шлейф вчинків. Тиждень спробував у них розібратися.У 2016-му році Центр громадянських свобод та «Євромайдан СОС» випустили звід щодо розслідування злочинів, скоєних у зоні АТО. Фігурував у ньому і вищезгаданий Радченко-«Рубєж». Згадується він щонайменше у двох пов’язаних між собою випадках. Перший – викрадення проукраїнського активіста, колишнього мера міста Привілля Валерія Бешенка.
Після звільнення Лисичанська у липні 2014-го Бешенко мав виступати на першій сесії міськради, під час якої мали відбуватися громадські слухання щодо можливої причетності місцевих фінансово-промислових груп до захоплення міста бойовиками. Мав виступати на цій сесії і Бешенко. Викрадачі відібрали у нього телефони, натягли на голову дві балаклави і вивезли у Половінкіне, де на той час базувалася частина «Айдару» – та сама, яку пов’язують зі згаданим нардепом Сергієм Мельничуком. «Вивезення» мотивували двома протилежними «фактами»: частина викрадачів зазначала, що колишньому посадовцю нібито загрожує небезпека, інша частина – що Бешенко має стосунок до сепаратистів. Активіста повернули до Лисичанська вже після завершення сесії. Писати заяву до правоохоронних органів викрадений не став, оскільки не вірив, що хтось буде розслідувати цю справу. За інформацією Тижня, викраденням могла займатися 3-тя розвіддиверсійна рота, яка підпорядковувалася безпосередньо Радченку-«Рубежу».
Читайте також: Вічне питання добровольців
Але на цьому історія аж ніяк не закінчилася. У групі викрадачів на той момент був такий собі Дмитро «Поет» Шабрацький, житель Привілля та боєць «Айдару», який впізнав у викраденому колишнього мера міста. Згодом, як вдалося з’ясувати правозахисникам, Шабрацький звинуватив командування, тобто безпосередньо Радченка, у тому, що вони руками бійців «тягають патріотів, заробляючи на цьому гроші».
А вже 26 березня 2015-го Шабрацького знаходять мертвим на території СТО на виїзді до Лисичанська, де базуваласявійськова частина «Айдару». Причиною смерті стали проникаюче наскрізне вогнепальне поранення голови з множинними переламами черепу та вибух гранати. Також судово-медична експертиза становила, що у Шабрацького було поранене стегно. За офіційною версією слідства, попри те, що провадження відкрили за фактом убивства, боєць вчинив самогубство. Спочатку, нібито, він вирвав чеку з гранати, підставив під щелепу автомат і вистрілив. Вже після цього, за версією міліції, розірвалася граната.
«Судмедекспертиза встановила, що на спині Шабрацького була гематома, схожа формою на військовий чобіт. За версією експерта – військового після вибуху відкинуло на якісь берці. Але граната розірвалася за спиною, тобто падати загиблий мав вперед, на живіт», – зауважує адвокат Євгенія Закревська.Вона додає: в усіх документах, пов’язаних із цим провадженням, фігурує визначення «самогубство». Цікавим є і той факт, що про нібито самогубство добровольця першим повідомив саме Радченко-«Рубєж», який на момент смерті Шабрацького перебував на одному з ним поверсі в будівлі. Як вдалося з’ясувати, за рік, впродовж якого існує дане провадження, слідчі не спромоглися навіть допитати Радченка. Крім того, не було експертизи, яка б встановила, чи дійсно куля, якою нібито вбив себе Шабрацький, була випущена з його автомата.
На додачу, як з’ясував Тиждень, в день загибелі Шабрацький телефонував знайомим і просив його «врятувати»: забрати з бази в Лисичанську. Проте за ним ніхто так і не приїхав. Це могли б підтвердити дані щодо переміщення телефону загиблого і трафік вихідних та вхідних дзвінків. Проте слідство не зробило цього, зупинившись на версії «самогубства». Службове розслідування за фактом смерті Шабрацького, за інформацією правозахисників, не проводили. Колеги ж Радченка відмовляються давати свідчення, мотивуючи це страхом за своє життя та членів своїх родин.
Правоохоронці ж, натомість, нещодавно встигли вдало закрили це провадження. Попри те, що навіть у показаннях свідків різняться деталі: одні стверджують, що автомат, з якого начебто стрілявся Шабрацький, лежав у нього на грудях, інші переконують, що зброя була поряд із тілом. Також не взяли до уваги і той факт, що незадовго до смерті доброволець телефонував своєму батькові і прямо зазначав, що його можуть вбити. Єдине, чого вдалося дибитися родичам загиблого – так це через суд відновити розслідування.
Читайте також: Суд відпустив командира "Айдару" Лихоліта на поруки
Правозахисники зазначають, що незадовго до смерті Шабрацького нібито допитували представники СБУ. Співрозмовники Тижня зазначили, що загиблий мав дати свідчення проти Радченка-«Рубєжа». Втім, як вдалося встановити, гарантій своєї безпеки він не отримав, тож письмові показання давати відмовився. А особам, які начебто прибули на зустріч від Служби безпеки, він розповів все усно.Можна припустити, що окрім викрадення активістів, мова могла йти про щонайменше ще один епізод, в якому замішаний Радченко: захоплення скандальної ТРК «Акцент» у Лисичанську 11 жовтня 2014-го, саме напередодні виборів до Верховної Ради.
Як пояснили місцеві активісти, приводом для візиту групи «Рубєжа» стало звернення голови ОВК №107 Наталії Кравченко, яку пов’язують з не менш одіозним депутатом від Опозиційного блоку Сергієм Дунаєвим. Вона написала звернення на ім’я Мельничука з проханням «надати допомогу у звільненні і охороні незаконно захопленої невідомими будівлі ТОВ ТРК «Акцент» для безперешкодного надання ефірного часу партіям і кандидатам». Після чого до будівлі телеканалу приїхав мікроавтобус із написом «Айдар» і невідомі люди справді захопили приміщення ТРК, в якому на той момент працювали троє активістів на чолі з уповноваженим у справах АТО Віталієм Шведовим.
Варто зауважити, що, за впертими чутками, телеканал належить тому ж таки Дунаєву, з ним же пов’язують і Сергія Мельничука. В авто, на якому приїхали айдарівці, працівники-волонтери ТРК побачили ще й такого собі ЄвгенаБайрамова – помічника цього депутата-регіонала. На додачу, за словами співрозмовників Тижня, чоловік Кравченко, Андрій Михайлов, входив до складу саме 3-ї розвіддиверсійної роти, яку контролював Радченко і яка, за непідтвердженими даними, приїхала до будівлі ТРК. Згодом все ті ж «Рубєж» і Байрамов взяли участь у виїзному засіданні парламентського комітету з питань свободи слова в Лисинчанську, під час якого працівників «Акценту» відзначили грамотами.А зараз він опинився за гратами Лук’янівського СІЗО. Втім, можливо ненадовго. 11 липня має відбутися апеляція щодо зміни запобіжного заходу.
Треба чітко розуміти, що дії в умовах хай і не оголошеної війни, не можуть кваліфікуватися як звичайні злочини, згідно звичайної цивільної юрисдикції. А найбільше ж непокоїть те, наскільки радо правоохоронці готові арештовувати добровольців в цілому. Й з яким задоволенням вони не роблять жодної різниці між діяннями бандитів, які справді затесалися в ряди добробатів й справжніх бійців. Кожного з яких можна звинуватити в чому завгодно, враховуючи правову невизначеність статусу добробатів на той момент та в цілому АТО в перші хаотичні місяці війни на Сході.